Опритомніла вона вже в гущавині пралісу. Настала ніч. Серед маленької галявини яскраво палало велике вогнище. Довкола нього сиділо п'ятдесят потворних чоловіків. Їхні голови й обличчя були вкриті скуйовдженим волоссям, довгі руки звисали з колін коротких і кривих ніг. Вони жерли якусь брудну їжу, мов тварини. Скраю вогнища у баняку щось варилося, і один з дикунів час від часу витягував звідти загостреною паличкою великі шматки м'яса.
Коли вони помітили, що полонянка опритомніла, один з них схопив брудною рукою шматок бридкого варива й кинув їй. Шматок підкотився до неї, але вона лише заплющила очі, щоб нудота, викликана його виглядом, минула.
Багато днів вони йшли густим лісом. Стомлена, зі збитими до крові ногами, молода дівчина ледь пленталася цілий день, спекотний і обтяжливий, і тоді її тягли й підштовхували.
Взуття їй довелося викинути задовго до кінця дороги, тому що воно зовсім зносилося. Одяг перетворився на лахміття, і крізь це шмаття просвічувала її колись біла, ніжна шкіра.
Але тепер її тіло було вкрите саднами й ранами від колючих чагарників і кущів, крізь які її тягнули.
Останні два дні подорожі довели її до такого стану, що зранені й скривавлені ноги відмовили їй. Незважаючи на удари й лайки, вона вже не могла підвестися. Організм вичерпав себе, і дівчина не могла навіть стати на коліна.
Коли люди-звірі оточили Джейн, штовхаючи її палицями, погрозливо белькотали, копали і били кулаками, вона спромоглася лише лягти із заплющеними очима, благаючи Бога про швидку смерть.
Джейн знала, що лише вона могла позбавити її подальших страждань. Але й цього разу смерть проминула її. Викрадачі зрозуміли, що їхня бранка справді не може сама рухатися, взяли її на руки і несли до кінця шляху.
Одного разу надвечір вони з'явилися під мурами величного міста. Але Джейн була така слабка й хвора, що не виявила жодної зацікавленості. Хоч би куди її принесли, кінець серед цих напівтварин міг бути лише один.
Викрадачі проминули два високі зовнішні мури і нарешті увійшли в місто. Джейн занесли до напівзруйнованої будівлі.
Тут її оточили сотні істот, подібних до її викрадачів. Серед них були також і жінки, не такі потворні. Коли молода дівчина побачила їх, то в її душі зажевріла слабка надія, яка трохи поменшила її страждання. Але вона тривала недовго, бо жінки не виявили ніяких ознак співчуття. Втім. вони й не ображали її.
Після того як мешканці будівлі досхочу надивилися на неї, Джейн віднесли в темний льох і тут лишили на голій підлозі з двома металевими чашами. В одній була вода, в другій — їжа.
Тиждень вона бачила лише жінок, які приносили їй воду та їжу. Сили поступово поверталися до неї. Невдовзі вона буде придатна для принесення в жертву світлоносному богові. На щастя, Джейн не знала, що її чекає.
Після того як Тарзан, годованець Великих мавп, кинув списа, який урятував Джейн Портер і Клейтона від кігтів Нуми, він з важким сердем повільно продирався джунглями.
Недавня подія знову роз'ятрила його душевну рану.
Він був радий, що його рука зупинилася вчасно і не скоїла того, до чого його спонукувала ревність у першу мить. Ще дрібка часу — і Клейтон упав би мертвий. Коротка мить пройшла між тим, як він упізнав дівчину та її супутника і розслабив напружені для пострілу м'язи — пострілу, який прошив би отруєною стрілою серце англійця. І в цю мить Тарзан знову піддався миттєвому несвідомому імпульсові колишнього тваринного життя.
Він побачив жадану жінку, свою подругу, в обіймах іншого. Згідно жорстоких законів джунглів, якими він керувався в попередні часи, йому залишалося тільки одне. Але природна лицарська м'якість вчасно приглушила полум'я пристрасті. Він був нескінченно радий, що опанував себе раніше, ніж його рука пустила гостру стрілу.
Думка про повернення до вазирі стала для нього неприємною. Він не хотів більше бачити людей. Краще деякий час походити джунглями на самоті, доки вщухне страждання.
Як тварина, він волів би страждати сам і мовчки.
Ніч він перебув на мавпячій галявині і звідти упродовж кількох днів виходив на полювання, повертаючись, коли сутеніло. На третій день він повернувся рано — невдовзі по обіді. Не встиг лягти на м'яку траву круглої галявини, як почув далеко на півдні знайомий звук. Лісом пробиралася зграя Великих мавп. Він став прислухатися. Так. вони рухаються сюди.
Тарзан ліниво підвівся і потягнувся. Його гострий слух вловлював кожен рух юрби, що наближалася. Вони йшли з боку вітру, і невдовзі він почув своєрідний запах. Втім, він і не потребував додаткових доказів своєї здогадки.
Коли мавпи наблизилися до галявини, Тарзан побіг на її протилежний бік і зник серед гілок. Там він причаївся, щоб краще роздивитися тих, хто мав прийти. Чекати довелося недовго.
На протилежному боці галявини серед низьких гілок з'явилася сувора смугаста морда. Маленькі жорстокі очі швидко оглянули галявину. Потім їх власник озирнувся і щось швидко залопотів друзям ззаду. Тарзан навіть розчув слова.
Розвідник повідомляв решті племені, що все гаразд і можна безпечно виходити на галявину.
Вожак першим легко зістрибнув на м'який зелений килим, а його приклад наслідували одне по одному близько сотні людиноподібних. Тут були і величезні старі мавпи, і кілька молодих. Були тут і немовлята, які міцно тримали своїх диких матерів за волохаті шиї.
Тарзан упізнав багатьох з мавп. Це було те саме плем'я, до якого він потрапив, коли ще був немовлям. Багато хто з дорослих мавп виріс разом з ним. Він бавився і пустував з ними в цьому самому лісі під час їхнього короткого дитинства. Його цікавило, чи вони його впізнають. Адже у деяких мавп пам'ять коротка, і два роки могли здатися їм вічністю.
З розмови, яку він підслухав, Тарзан дізнався, що мавпи зібралися для виборів нового вождя, їхній попередній зірвався разом з гілкою, яка зламалася, і впав тридцятиметрової висоти, що й спричинило його передчасну смерть.
Тарзан поповз уперед по гілці, аж доки його стало видно.
Гостроока самка перша зауважила його. Вона повідомила інших гортанним звуком. Кілька величезних самців підвелися, щоб краще роздивитися зайду, і, вишкірившись, наблизилися і напнулися, зловісне й глухо бурмочучи.