— Містере Генрі! — знов озвався негр.
Перукар почав шалено шарпати дверцята.
— Обережніш там! — гукнув військовий.
Перукар ударом ноги вже відчинив дверцята й став на приступку. Військовий перехилився через негра, щоб схопити Гокшоу рукою, але той устиг сплигнути. Машина мчала, не сповільнюючи швидкості.
З розгону перукар полетів через закурені бур'яни в рівчак. Круг нього знялася курява, а він, задихаючись і блюючи, лежав серед тонкого, зловісно хрускотливого й ламкого бадилля. Коли проїхала друга машина й зникла вдалині, він підвівся і пошкутильгав до шосе, а там звернув у бік міста, на ходу обтріпуючи одежу. Місяць підбився вище, і його ясного сяйва вже не затьмарювала земна порохнява. Трохи згодом крізь куряву заблимали далекі вогні міста. Перукар, накульгуючи, йшов далі. Невдовзі він почув хурчання моторів і побачив, як іззаду пробиває куряву світло фар. Він відступив з дороги і принишк у бур'янах, чекаючи, поки проїдуть машини. Маклендона їхала тепер другою, в ній сиділо четверо, і Здоровань був уже не на приступці.
Машини проїхали й потонули в куряві, світло й звук поглинула відстань. Кушпела незабаром знов уляглася, змішавшись із правічним пилом. Перукар вибрався назад на дорогу й пошкандибав до міста.
IV
Коли вона перевдягалася до вечері тієї суботи, всю її колотило, наче в гарячці. Руки тремтіли й ніяк не могли позастібати гаплички, очі гарячково поблискували, волосся від доторку гребінця скручувалось і сухо потріскувало. Вона ще не скінчила чепуритись, коли прийшли її приятельки й посідали чекати, поки вона вбиралася в найтоншу білизну, панчохи й нову муслінову сукню.
— У тебе вже досить сили, щоб вийти? — запитували вони, і їхні очі теж світилися бадьорим темним полиском.— Коли ти зовсім отямишся від шоку, розповіси нам, як це сталося. Що він сказав і зробив — все-все.
Вони йшли до міського майдану в присмерку під густолистими деревами, і вона почала глибоко вдихати повітря, мов плавець перед тим, як пірнути, і скоро перестала тремтіти; четверо її приятельок ступали повільно — трохи через те, що була страшенна спекота, трохи через Мінні. Але біля майдану її знову стало проймати дрожем, хоч вона йшла, все так само високо піднісши голову, а руки притиснувши до боків. Довкола тихо бриніли голоси приятельок, і в очах у них не пригасав гарячковий блиск.
Вони вийшли на майдан, вона посередині, тендітна в своїй новенькій сукні. Тремтіння її посилилося. Ступала вона все повільніш і повільніш, як діти, коли дорогою їдять морозиво; голова її була високо піднесена, лице скидалося на обвислий стяг, очі блищали. Так вони пройшли повз готель, минули гурт комівояжерів, які без піджаків сиділи на стільцях над тротуаром і придивлялися до неї:
— Он вона, бачиш? У рожевому, посередині.
— То це її? А що зробили з чорнопиким? Його той?..
— Авжеж. Зробили, що слід.
— Що слід, значить?
— Авжеж. Прокатався трохи.
Далі — аптека, де навіть молоді хлопці, що стовбичили коло входу, доторкались до капелюхів, коли вона проминала їх, і проводжали поглядом рух її стегон та ніг.
Вони йшли далі, і дорогою старші добродії скидали капелюхи, а голоси раптово змовкали, на знак шанобливості й готовності захистити її.
— Ти бачиш? — казали приятельки. Слова їхні звучали, як довге тремтливе й збуджене зітхання.— Жодного негра немає на майдані. Жодного.
Дійшли до кінематографа. Він скидався на мініатюрний зачарований край своїм освітленим фойє і кольоровими літографіями, на яких було зафіксовано життя в моменти жахливих і прекрасних перетворень, її уста затремтіли. У темряві, коли почнеться фільм, усе буде гаразд,— вона зможе стримувати цей сміх, щоб не розтрусився він зашвидко й передчасно. Вона хутко пройшла в глибину зали, де її супроводили пильні погляди й тихі вислови подиву, і всі п'ять приятельок посідали па своїх звичних місцях; їй зі свого місця було видно на тлі сріблястого екрана прохід між рядами і юнаків та дівчат, що входили пара за парою.
Світло згасло, екран засріблився, і на ньому почало розмотуватись ілюзорне життя, прекрасне, пристрасне й сумовите, а юнаки та дівчата все входили, наповнюючи напівтемряву запахом парфумів і тихим шелестом. Пари ці,— ніжні й гожі обрисами, стрункі тілом і жваві рухами, хоч водночас і незграбні,— були божественно юні; а за ними снувалося сріблясте марево у своєму безупинному русі. Її прорвало реготом. Силкуючись погамувати його, вона зайшлася ще дужче, і до неї стали обертатись глядачі. Вона сміялася й тоді, коли приятельки підвели її й вивели з зали — стоячи край тротуару, вона безперестану сміялася на одній високій ноті, аж поки під'їхало таксі і жінки допомогли їй сісти в машину.
Приятелько скинули з неї муслінову сукню, тоненьку білизну й панчохи, поклали в ліжко, натовкли льоду прикладати їй до скронь і послали по лікаря. Його не пощастило знайти відразу, тож вони почали самі її доглядати — змінювали їй лід та обмахували обличчя, перемовляючись притишеними голосами. Поки свіжий лід холодив скроні, вона не сміялась і лежала спокійно, тільки стиха постогнуючи. Але скоро сміх вибухав знову, мало не до вереску.
— Ш-ш-ш! Ш-ш-ш! — втишували її жінки, коли змінювали компреси й погладжували їй волосся, приглядаючись, чи нема де сивизни.— Бідна дівчина! — Тоді одна до одної: — Гадаєш, і справді щось було? — В очах у них усе не згасав темний блиск, потайний і пристрасний.—Ш-ш-ш! Бідна дівчина! Бідна Мінні!
V
Була північ, коли Маклендон під'їхав до свого нового будиночка, чепурного й чистого, мов пташина клітка, і мало не такого самого завбільшки, охайно пофарбованого зеленою та білою фарбою. Вів замкнув машину, піднявся на веранду й увійшов у дім. Дружина підвелася зі стільця біля настільної лампи. Маклендон зупинився і втупив у неї погляд, примусивши її опустити очі.
— Глянь на годинника,— сказав він, тицяючи рукою вбік. Вона стояла перед ним, схиливши голову, з журналом в руках. Обличчя її було бліде, напружене і втомлене.— Хіба я не казав тобі, щоб не сиділа так довго й не дожидала, поки я повернуся?
— Джоне,— озвалась дружина.
Вона поклала журнал. Чоловік стояв, похитуючись на підборах, і свердлив її розгарячілим зором. Лице його блищало від поту.