Фонтан, що плин зображав дельфіна
помежи хвиль морських, був геть сухим.
Це й зрозуміло: кам'яна рибина
спроможна обійтись і без води,
як та — без риб, що зроблені з каміння.
Таким третейського є суду вирок.
Чиїм вердиктам характерна сухість.
У колонадній білизні палацу
на мармурових сходах купка смаглих
вождів у м'ятих барвних балахонах
чекають виходу свого царя,
мов кинутий на обрусі букет
в скляній, наповненій водою, вазі.
Виходить врешті цар. Вожді встають,
махають радо списами. Усмішки,
обійми, поцілунки. Цар ледь-ледь
збентежений; та зручна смаглість шкіри:
на ній не так помітні синяки.
Бродяга-грек до себе кличе хлопця:
"Про що вони говорять?" — "Хто, ось оті?"
"Ага". — "Вихвалюють його". — "За що?"
Хлопчинка піднімає ясний зір:
"За нові проти жебраків закони".
ІХ Звіринець
Решітка, що утримувала лева
чи публіку — чавунний варіант
повторення переплетіння джунглів.
Мох. Металеві крапельки роси.
Ліана плетивом обняла лотос.
Імітувала віддана рука,
з любов'ю, — так творити здатна тільки
людина, для якої не одно,
де варто заблукати: серед хащі
чи у пустелі.
Х Імператор
Атлет-легіонер в блискучих латах,
з поста свого під білими дверима,
поза якими чується журчання,
глядить у вікна на жінок знадвору.
Йому, що тут чимало простирчав,
уже здаватись починає, наче
не різні чарівні жінки внизу
проходять раз за разом, а та сама.
Із золота велика буква М,
вінчавши двері, значила по суті
лиш прописну, порівнюючи з тою
роздутою й багряною з напруги,
що згорбилась над струменем води,
там, за дверми, в уважнім спогляданні
подробиць відображення свого.
Урешті-решт, проточні води є
нічим не гірші скульпторів, що царство
усе тим відображенням покрили.
Прозора, дзюркотлива течія.
Великий, перевернутий Верзувій
із виверженням бариться над нею.
"Все нині взагалі повзе зі скрипом.
Імперія нагадує трирему
в каналі, завузькому для триреми.
Гребці колотять веслами по суші
й каміння сильно обдирає борт.
Ні, не сказати, що ми геть застряли!
Є рух, є просування. Ми хоч кволо,
та все таки пливемо. Й нас ніхто
не обганяє. Все ж, однак, як мало
нагадує це днів минулих швидкість!
І як тут не зітхнути про часи,
коли усе йшло досить гладко.
Гладко..."
ХІ
Світильник гасне, гніт його чадить
уже серед пітьми. Тоненька цівка
пливе до стелі, чия білизна
у повній мряці в першу хвилю згідна
на будь-яку відому форму світла.
І навіть кіпоть. За вікном всю ніч
в запущенім саду шумить потоком
азійська злива. Тільки глузд сухий.
Сухий настільки, що в полон узятий
блідим холодним полум'ям обіймів,
спалахуєш геть швидше аніж лист
паперу чи просохлий добре хворост.
Та спалах цей не помічає стеля.
Ні кіптяви, ні попелу по собі
не залишаючи, виходить муж
в сиру пітьму і ковзає до хвіртки.
Проте сріблястий голосок дрімлюги
велить йому вернутись. Під дощем,
уже покірно, він іде до кухні
і, знявши пояс, висипає на
залізний стіл останні свої драхми,
аж так виходить.
Птаха не кричить.
ХІI
Грек, вирішивши перейти кордон,
великий роздобув мішок і потім
в кварталах біля ринку наловив
котів дванадцять (найчорніших),— з цим
шкрябливим, теплим, нявкаючим клунком
вночі прибув у прикордонний ліс.
Світив безсонно місяць, як завжди
у липні світить. Пси сторожеві
звичайно полонили все міжгір'я
своїм виттям: у клунку перестали
скандалити принишклі враз коти.
Грек мовив пошепки: "В годину добру.
Афіно, не покинь мене. Ступай
поперед мене", і про себе далі:
"По цей бік від кордону відпущу
я тільки шість котів, ніяк не більше".
Собака не залізе на сосну.
Що ж до солдат — солдати забобонні.
І вийшло все найкращим чином: місяць,
коти, собаки, забобони, сосни —
весь механізм відпрацював.
Грек здерся
на перевал. Та в мить, уже коли
нога ступила у державу іншу,
він виявив оте, що упустив:
поглянувши назад побачив море.
Воно лежало глибоко внизу.
Людина на відміну від тварини
покинути спроможна те, що любить
(щоб від тварини чимось відрізнитись!).
Та, як слина собача, видають
її тваринну сутність щирі сльози:
"О, Таласса!..."
Та в нашім кепськім світі
стовбичити так довго на виду,
на перевалі, в місячному світлі,-
розвага для мішені.
Й, взявши ношу,
грек обережно став спускатись вниз,
вглиб континенту: і вставав назустріч
густий ялинник замість горизонту.
________________________
Примітки автора (Бродс.):
Переклад назви: ПІСЛЯ НАШОЇ ЕРИ.
Діоскури — Кастор і Поллукс (Кастор і Полідевк),
в грецькій міфології символи нерозривної дружби.
Лемнос — острів серед Егейського моря, служив і
служить місцем заслання.
Верзувій — із слав'янського "верзати".
Таласса — море (грец.)