Арабелла, немов тільки но помітивши містера Сойєра, граціозно простягла йому руку, і ненависть запалала у серці містера Вінкла, коли він побачив, як дружньо стиснув той пальчики дівчини.
— А ти знайомий з містером Вінклем, Бен?— спитала, зашарівшись, Арабелла.
— Ще не знайомий, але дуже радий буду познайомитися, — поважно промовив її брат.
Тут містер Елен дуже стримано вклонився містерові Вінклу, а містер Вінкл і Боб Сойєр обмінялись ворожими поглядами.
Прибуття двох нових гостей та прикре враження, яке воно справило на містера Вінкла й молоду леді з отороченими хутром черевиками, безперечно, відбилося б на настрої всього товариства, якби не веселість містера Піквіка та добрий настрій господаря ферми. Містер Піквік зумів навіть завоювати симпатії містера Бенджемена Елена і зайти в розмову з містером Бобом, які під впливом бренді та сніданку помітно подобрішали. Потім уся громада подалась до церкви, де містер Бенджемен Елен хутко заснув, а містер Боб Сойєр одвертав свої думки від світських справ, вирізьблюючи на лаві своє ім'я чотиридюймовими літерами.
— Ну,— сказав містер Вордл після грунтовного другого сніданку, за яким випили чимало пива та вишневої наливки,— що сказали б ви, якби я запропонував годинку якусь поковзатись? До обіду часу в нас ще багато.
— Чудово! — скрикнув містер Елен.
— Розкішно! — зрадів містер Сойєр.
— Ви, безумовно, ковзаєтесь на ковзанах? — спитав старий Вордл у містера Вінкла.
— О, звичайно, — відповів Вінкл, — тільки давно вже не маю ніякої практики.
— Ах, будь ласка, поковзайтесь, — попросила Арабелла. — Я страшенно люблю дивитись на цей спорт.
— І справді, це так гарно, — підхопила друга панна.
Третя сказала, що це — дуже елегантна розвага, а четверта порівняла людину, що ковзається на ковзанах, з лебедем.
— Я охоче поковзався б,— згодився нарешті містер Вінкл, — тільки в мене немає ковзанів.
Та цю справу зараз же полагодили. В Трандла була зайва пара ковзанів, а гладкий хлопець пригадав, що під сходами їх лежить щонайменше з півдесятка пар. Містер Вінкл висловив надзвичайне задоволення, але виглядав надзвичайно сумно.
Старий Вордл провів усіх до досить великого ставка. Гладкий хлопець і містер Веллер порозмітали сніг, що нападав протягом минулої ночі. Боб Сойєр приладнав ковзани і, стоячи на одній лівій нозі, описав кілька кіл, а потім почав робити вісімки й рисувати різні візерунки на льоду, захоплюючи своєю спритністю містера Піквіка, Тапмена й дам. Це захоплення перейшло в ентузіазм, коли старий Вордл Бенджемен Елен і той таки Боб спільно проробили кілька таємничих еволюцій, названих ними шотландським танцем.
Тим часом містер Вінкл з посинілим від холоду обличчям силкувався просвердлити дірку в своїх підошвах, а потім з допомогою містера Снодграса, що розумівся на цьому не більше від індуса, приладнав і ковзани, пригвинтивши їх задом наперед і переплутавши всі ремінці. Нарешті за допомогою містера Веллера безталанні ковзани були пригвинчені і прив'язані як слід, а містер Вінкл піднявся на ноги.
— Ну, а тепер, сер, — підбадьорював його Сем,— вперед! Покажіть їм, як треба ковзатись.
— Стійте, Сем, стійте, — сказав містер Вінкл, тремтячи з голови до п'ят і чіпляючись за руку містера Веллера з одчаєм людини, що потопає. — А як же слизько, Сем!
— На льоду це трапляється досить часто, сер,— заспокоював його містер Веллер. — Держіться, сер.
Останнє зауваження Веллера стосувалось до виявленого містером Вінклем рішучого наміру вдаритись потилицею об лід і задригати ногами.
— Це якісь... якісь... якісь незграбні ковзани. Правда, Сем? — пробелькотів містер Вінкл.
— Боюсь, сер, що то не ковзани, а джентльмен на них незграбний, — відповів Сем.
— Ну бо, мерщій, Вінкл! — прискорював містер Піквік, не здогадуючись, у чому справа. — Наших дам аж нетерплячка бере бачити, як ви ковзаєтесь.
— Зараз, зараз, — з тогосвітньою усмішкою озвався містер Вінкл, — іду.
— Зараз починається! — крикнув Сем, намагаючись звільнитися з його обіймів.— Ну, сер, вперед!
— Заждіть хвилиночку, — благав містер Вінкл, закохано притискуючись до містера Веллера. — У мене, виявляється, є вдома два зайві фраки, Сем. Можете взяти їх собі.
— Спасибі, сер, — подякував містер Веллер.
— Чого це ви торкаєтесь вашого капелюха, Сем, і віднімаєте руку? Не робіть цього. Я ранком ще, заради різдва, хотів дати вам п'ять шилінгів. Матимете їх сьогодні ж увечері, Сем.
— Ви дуже ласкаві, сер, — сказав містер Веллер.
— Спершу підтримуйте мене, Сем. Отак, Зараз я й сам поїду, Сем. Не так хутко, Сем, не так хутко!
Перегнувшись удвоє, спираючись на руку містера Веллера й зовсім не подібний до лебедя, містер Вінкл поволі пересувався по льоду, коли з протилежного боку ставка долинув до них голос містера Піквіка:
— Сем!
— Сер?
— А йдіть но сюди. Ви мені потрібні.
— Пустіть, сер, — сказав Сем. — Чуєте, мене кличе хазяїн? Пустіть бо, сер.
Рвучким рухом містер Веллер визволився з цупких обіймів бідолашного піквікця і штовхнув Вінкла вперед. З точністю, якої не набудеш ніякими вправами, безталанний джентльмен потрапив у центр шотландського кола саме тоді, як Боб Сойєр показував незрівняний зразок фігурного ковзання. Містер Вінкл наткнувся просто на нього, і обидва вони важко впали. Містер Піквік миттю підбіг до них. Боб уже підвівся, але містер Вінкл був занадто розумний, щоб із ковзанами на ногах робити такі штуки. Він сидів на льоду й марно докладав усіх зусиль, щоб усміхнутися.
— Ви забились? — стурбовано спитав містер Бенджемен Елен.
— Не дуже, — відповів містер Вінкл, потираючи собі спину.
— Дозвольте, я пущу вам кров, — люб'язно запропонував містер Бенджемен.
— Ні, дякую, — поквапився відмовитись містер Вінкл.
— А я думаю, це було б корисно для вас, — настоював Елен.
— Спасибі, обійдуся й так.
— Як ваша думка, містер Піквік? — спитав Боб Сойєр.
Містер Піквік був обурений і роздратований.
— Скиньте ковзани! — суворим тоном звернувся він до містера Вінкла.
— Навіщо? Я ж тільки но почав, — протестував містер Вінкл.
— Скиньте ковзани, кажу,— рішуче повторив містер Піквік.
Чинити далі опір не можна було. Містер Вінкл мовчки скорився й дозволив Семові зняти з себе ковзани.