— Дуже шкодую, що турбую вас, мадам, як казав злодій, затикаючи одній леді хусткою рота, але мій пан тільки но приїхав до Лондона і незабаром виїздить знову. Отже, я не міг зробити інакше, як бачите.
— Молодий чоловік, безперечно, не повинен відповідати за провини свого пана, — сказала місис Клапінс, вражена чепурною зовнішністю містера Веллера та його розмовою.
— Авжеж що ні, — погодилась місис Сендерс, поглядаючи скоса на каструлю і подумки вираховуючи, скільки свинячих ніжок припаде на кожного, якщо Сем залишиться вечеряти.
— Справа, у якій я до вас прийшов, полягає ось у чому, — провадив Сем далі, нехтуючи зауваженням дам.— Поперше, передати заяву мого пана: це раз. Подруге — сплатити за квартиру: оце вам два. Потрете, попросити вас зібрати докупи всі його речі й передати їх тому, кого він пришле по них. Почетверте, сказати вам, що ви можете зараз же наймати помешкання. Оце й усе.
— Що б там не було, — промовила місис Бардл, — а я казала й казатиму, що містер Піквік завжди, крім одного випадку, поводився як справжній джентльмен. Гроші за ним були, як за банком.
І місис Бардл, приклавши хусточку до очей, вийшла з кімнати написати розписку.
— Ось розписка, містер Веллер, — сказала вона, повернувшись, — а це решта. Я сподіваюсь, ви на спомин про старе знайомство не відмовитесь випити краплину чогонебудь, щоб зогрітися.
Сем зрозумів, що виграє він, коли залишиться, і погодився. Тоді місис Бардл вийняла з невеличкої шафи в стіні чорну пляшку та склянку і була така неуважна, що не помітила, як, наливши містерові Веллеру, витягла ще три склянки і наповнила й їх.
— Дивіться, місис Бардл, що ви наробили, — зауважила місис Клапінс.
— Ну, що ж, це не погано, — сказала місис Сендерс.
— А, бідна моя голово! — зітхнула місис Бардл.
Сем одразу збагнув, про що мова, і рішуче сповістив, що ніколи не п'є перед вечерею, якщо разом із ним не п'є якась леді. Дами засміялися, і місис Сендерс згодилась, нарешті, зробити йому приємність і ковтнути трохи з своєї склянки. Та Сем настоював, щоб чарка йшла кругом, так що довелося випити всім. Потім місис Клапінс виголосила тост за успіх справи "Бардл проти Піквіка", після чого дами наповнили по вінця свої склянки й розбалакались.
— Я думаю, ви чули про те, що сталося, містер Веллер, — сказала місис Бардл.
— Чув щось таке, — відповів Сем.
— Жахна річ — виступати в такій справі перед публікою,— жалілася місис Бардл, — але це, здається, єдине, що мені лишається. І мої адвокати, пани Додсон і Фог, кажуть, що, за всіма даними, я маю виграти. Просто не дам собі ради, що мені робити, містер Веллер.
— А коли слухатиметься справа? — спитав Сем.
— В лютому чи в березні, — відповіла місис Бардл.
— А скільки буде у вас свідків? — зацікавилась місис Клапінс.
— Щодо свідків, то їх не бракуватиме,— сказала місис Сендерс.
— А як злостимуться Додсон і Фог, якщо програють справу! — додала місис Клапінс. — Це ж — просто спекуляція з їхнього боку.
— Ви думаєте — спекуляція? — здивувалась місис Сендерс.
— Але справу буде виграно, — закінчила місис Клапінс.
— Сподіваюсь, — висловила надію місис Бардл.
— О, в цьому не може бути жодного сумніву,— заспокоїла її місис Сендерс.
— Ну, а я, — сказав Сем, підводячись з стільця й ставлячи на місце склянку, — я з свого боку можу побажати вам тільки одне: щоб усе було так, як ви хочете.
— Дякую, містер Веллер, — із запалом промовила місис Бардл.
— Щождо Додсонів та Фогів і всіх подібних до них добродійників, які, аби заробити, сварять між собою добрих людей та примушують своїх клерків вишукувати приключки для чвар, то їм я бажаю дістати ту нагороду, яку я дав би їм сам, — сказав містер Веллер.
— А я хотіла б, щоб вони дістали нагороду, на яку заслуговують усі добрі та чесні люди, — промовила вдячна місис Бардл.
— Амінь! — закінчив Сем. — Щасливого їм та багатого життя. Надобраніч вам, пані.
На велику радість місис Сендерс, господиня відпустила Сема, і не натякнувши на свинячі ніжки та сирники Цим стравам леді, за юнацькою допомогою добродія Бардла, віддали належну шану, і під їхнім потужним натиском вони зникли цілком.
Містер Веллер, повернувшись до "Джорджа та Яструба", сумнівно переказав своєму панові всі цікаві відомості про діяльність Додсона та Фога, які він спромігся дістати під час свого візиту до місис Бардл. Побачення з містером Перкером, яке відбулось найближчими днями, більше ніж ствердило доповідь містера Веллера. Отже, містер Піквік готувався до відвідання Дінглі-Дела з приємним почуттям, що через два чи три місяці йому випаде привселюдно виступати в королівському суді, відповідаючи за порушення обіцянки одружитись, і що позивач матиме всі переваги, бо на його боці будуть і фатальний збіг обставин, і величезне вміння Додсона та Фога.
Розділ XXII
Веселий різдвяний розділ, що містить у собі оповідання про весілля та інші деякі спортивні звичаї, яких — навіть у весіллі — за наших звироднілих часів не додержують уже з такою побожною точністю.
Моторні наче бджоли, якщо не сказати: легкі наче феї, зійшлися чотири піквікці ранком двадцять другого грудня того року, коли відбувалися й відбулися ці правдиво описувані події. Старий рік, як то робили давні філософи, готувався згуртувати круг себе друзів, щоб серед гамору святкування тихенько й спокійно піти собі геть. Весела й радісна була пора; весело й радісно було і чотирьом, серед сили інших, серцям, що з приємністю чекали на її прихід.
Містер Піквік з його друзями сіли на імперіал Маглтонського диліжанса, позакутувані в шуби, шарфи та довгі дорожні плащі. Портпледи й чемодани вже були на місці, і містер Веллер з кондуктором силкувалися втиснути в невеликий ящик під передком величезну рибину, в багато разів більшу за ящик і вкладену в довгий коричневий кіш, зверху прикритий соломою, залишений насамкінець, бо йому безпечніше лежати на півдюжині барилець місцевих устриць. Всі вони становили власність містера Піквіка й розташовані були в порядку на дні ящика. Обличчя містера Піквіка виявляло найпалкішу цікавість, коли він дивився, як містер Веллер з кондуктором намагались убгати рибину в ящик, спершу — вперед головою, потім — хвостом, перекидали кіш то вгору верхом, то вгору дном; пхали його в ящик то боком, то прямо. Невблаганна рибина вперто опиралася проти всіх тих викрутасів, аж доки кондуктор ударив у самісіньку середину коша, який зараз же зник у ящику, а разом із ним зникли і плечі та голова кондуктора, що, не сподівавшись такого раптового припинення пасивного опору рибини, зазнав дуже неприємного штовхана на невимовну потіху всіх воротарів та прохожих. Після того містер Піквік усміхнувся дуже добродушною усмішкою і, виймаючи шилінг з кишені жилета, попросив кондуктора, коли той вилазив з ящика, випити за його здоров'я склянку теплого бренді з водою. Кондуктор усміхнувся, а за компанію усміхнулися й пани Вінкл, Снодграс та Тапмен. Кондуктор з містером Веллером зникли на п'ять хвилин, дуже ймовірно, ковтнути теплого бренді з водою, бо від них, коли вони повернулися, дуже тхнуло ним. Кучер виліз на передок, містер Веллер зскочив на місце позаду, піквікці натягли на ноги плащі й закутали шарфами носи, конюхи зняли з коней попони, кучер весело крикнув: "гаразд", і коні рвонули з копита.