А втім, порятунку не було, і на підносі принесли сім чашок чаю з відповідною кількістю хліба та масла. Місис Бардл одноголосно обрали на голову, місис Роджерс сіла з правої її руки, місис Редл з лівої, і бенкет відбувався успішно й весело.
— Як же любо на селі! — зітхнула місис Роджерс.— Я майже хотіла б жити тут завжди.
— О, це не сподобалося б вам, мадам,— похопилася відповісти місис Бардл, бо їй, в інтересах її квартири, зовсім не годилося підтримувати такі настрої,— це не сподобалося б вам, мадам.
— Я гадаю, ви занадто жива людина й занадто потрібні в місті, щоб задовольнитися селом, мадам,— вкинула слово маленька місис Клапінс.
— Може й так, місис; може й так,— зітхнула жилиця першого поверху.
— Село — гарна річ для самотніх людей, яким нема про кого дбати і про яких ніхто не дбає, або для тих, хто постраждав, або щось подібне,— зауважив містер Редл, набираючись потроху духу й озираючись кругом.— Для хворих душею, як кажуть.
Все інше, що промовив би нещасний, було б краще, ніж ці слова. Звичайно ж, місис Бардл зайшлася плачем і попросила зараз же вивести її зза столу, після чого люблячий син почав і собі ридати якнайревніше.
— Чи повірить хто, мадам,— раптом повернулася до жилиці з першого поверху місис Редл,— що жінка може побратися з таким нелюдським створінням, яке цілий день зачіпає найкращі ваші почуття, мадам?
— Люба моя,— запротестував містер Редл,— я ж не хотів сказати нічого такого.
— Не хотів сказати! — з надзвичайним презирством і зневагою повторила місис Редл.— Забирайся звідси! Не можу я бачити тебе, тварюко!
— Тобі не слід хвилюватися, Мері Енн, — втрутилася місис Клапінс. — Справді, ти мусиш подбати за себе, чого ти ніколи не робиш. Ну, забирайтесь же, Редл! Ви ж тільки дратуєте її.
— Ви, дійсно, могли б пити ваш чай окремо, сер,— сказала місис Роджерс.
Місис Сендерс, яка своїм звичаєм була дуже заклопотана бутербродами, приєдналась до цієї думки, і містер Редл спокійно ретирувався.
Після того добродія Бардла, хоч він і був трохи великуватий для таких обіймів, урочисто посадили на коліна матері, при чому його черевики опинились на чайному підносі, вчинивши деяке безладдя серед чашок і блюдець. Напади млості, такі заразливі для дам тривають не довго, і місис Бардл, після того, як її син був обцілований кругом і поплакав трохи, прийшла до пам'яті, спустила його з рук, здивувалась, що була така дурна, і налила собі ще чаю.
Саме тоді задеренчали, наближаючись, колеса, і дами, підвівши голови, побачили, як біля хвіртки садка спинилась наймана карета.
— Ще відвідувачі, — сказала місис Сендерс.
— Якийсь джентльмен,— додала місис Редл.
— Та це ж містер Джексон, молодий чоловік з контори Додсона й Фога! — скрикнула місис Бардл.— Боже милий! Невже ж містер Піквік погодився сплатити мені відшкодування?
— Або пропонує побратися з вами, — висловила здогад місис Клапінс.
— Ну, чого він там марудиться? — нетерпеливилася місис Редл. — Чому не поспішає?
Тим часом містер Джексон, обмінявшися кількома фразами з своїм супутником — обшарпаним чоловіком у чорних штанах і з товстим ясеновим ціпком у руках — простував до того місця, де снідали дами.
— В чім справа? Трапилося щось важливе, містер Джексон? — нервувалася місис Бардл.
— Нічого особливого, мадам, — заспокоїв її містер Джексон. — Добридень, леді. Як ся маєте? Прошу вибачити, що непрошений вдираюся до вашого товариства, але закон, леді... закон. — Перепросивши, містер Джексон чемно вклонився й поправив своє волосся, що раз-у-раз вилізало спід його капелюха. Місис Редл пошепки зауважила, що він дуже чепурний молодий чоловік.
— Я заїздив до вас на Госвелську вулицю,— пояснив містер Джексон, — а довідавшись, що ви тут, взяв карету й з'явився сюди. Наші просять вас, місис Бардл, зараз же їхати до Лондона.
— Боже! — скрикнула дама, вражена несподіваною вимогою.
— Так точно, — ствердив Джексон, покусюючи собі губи. — Справа дуже важлива й невідкладна, і баритися з нею не можна. Так казав мені Додсон, і те саме я чув і від Фога. Спеціально для вас я навіть найняв карету.
— Щось дивне, — вихопилося у місис Бардл.
Дами погодилися з тим, що все це дуже дивно, але однодушно визнали, що справа має бути дуже важлива, бо інакше ні Додсон, ні Фог не стали б посилати людину. А якщо справа важлива, казали вони, то місис Бардл мусить їхати негайно.
Не можна не пишатися до певної міри, коли ваші адвокати викликають вас та ще й так негайно. І місис Бардл відчувала втіху переважно тому, що це піднесе її авторитет перед жилицею з першого поверху. Вона трохи покомезилася, удала надзвичайне збентеження та замішання і нарешті прийшла до висновку, що їй, може, треба їхати.
— Але, може, ви відсвіжилися б після вашої подорожі, містер Джексон? — переконливим тоном спитала місис Бардл.
— У мене дуже мало вільного часу, — завагався Джексон, — і до того ж зі мною компаньйон, — вказав він на чоловіка з ясеновим ціпком.
— То нехай ваш друг зайде сюди, — запропонувала місис Бардл. — Будьте ласкаві, попросіть його завітати до нас, сер.
— Дякую, але навряд чи це можна зробити, — відповів Джексон, трохи зніяковівши. — Він не звик до жіночого товариства і завжди соромиться, коли опиниться серед дам. Якщо вже ви хочете почастувати його, скажіть офіціантові однести йому чарчину. Може, він вип'є. Спробуйте! — Тут Джексон покрутив пальцями коло свого носа, даючи зрозуміти, що останні його слова іронічні.
Негайно до соромливого джентльмена відрядили офіціанта, і соромливий джентльмен вкинув таки чарчину. Випив на дорогу й Джексон; ради компанії випили й дами. Після того Джексон сказав, що більше баритись не можна, і тоді місис Сендерс, місис Клапінс і Томі (його вирішили взяти супроводити місис Бардл, а решту залишили під опікою містера Редла) сіли в карету.
— Ісак! — промовив Джексон, звертаючись до джентльмена з ясеновим ціпком, що сидів уже на передку й палив сигару.
— Ну?
— Це — місис Бардл.
— О, я давно вже зрозумів це,— відповів джентльмен.
Місис Бардл сіла в карету, за нею сів містер Джексон, і екіпаж рушив. Дорогою місис Бардл мимоволі обмірковувала слова Джексонового друга. Мудрий народ юристи. Крізь землю бачать.