Пошуки абсолюту

Страница 29 из 58

Оноре де Бальзак

Та наприкінці лютого нотар П'єркен завдав удару, який дуже швидко звів у могилу жінку з ангельською душею, котра за все своє життя не вчинила майже жодного гріха, як казав абат де Соліс.

— Знаєте,— мовив він їй на вухо, обравши мить, коли дочки не могли почути їхньої розмови,— пан Клаас доручив мені позичити триста тисяч франків під заставу своїх маєтностей. Ужийте заходів, щоб ваші діти не стали жебраками.

Пані Клаас склала руки, підвела очі до стелі й подякувала нотареві люб'язним кивком голови та сумною усмішкою, що зворушили його. П'єркенові слова були тим ударом кинджала, який добив Хосефіну. В той день вона віддалася роздумам, і її серце переповнилося глибоким смутком, вона почувала себе так, як почуває подорожній, коли, утративши рівновагу від поштовху малого камінчика, він зривається в провалля, понад краєм якого довго і сміливо йшов. Коли нотар попрощався, пані Клаас попросила Маргариту дати їй усе необхідне для писання, зібрала останні сили і стала писати заповіт. Не раз вона зупинялася й дивилася на дочку. Настав час відвертих признань. Відколи мати захворіла, Маргарита взяла на себе всі турботи по дому і настільки виправдовувала надії вмирущої, що тепер пані Клаас дивилася в майбутнє без розпачу, бачачи себе відтвореною в цьому ангелі, люблячому й сильному духом. Безперечно, обидві передчували, якими сумними думками доведеться їм поділитися одна з одною, дочка дивилася на матір, тільки-но та підводила на неї погляд, і в обох на очі набігали сльози. Кілька разів, коли пані Клаас перепочивала, Маргарита озивалася: "Що, мамо?" — ніби хотіла заговорити. Але відразу й замовкла, ніби їй бракувало дихання, а мати, заклопотана передсмертними думками, не запитувала, чого вона хоче. Нарешті пані Клаас стала запечатувати листа. Маргарита, яка тримала для неї свічку, скромно відійшла, щоб не бачити напису.

— Можеш прочитати, дитино! — сказала мати голосом, який розривав душу.

І Маргарита побачила, що мати надписує: "Моїй дочці Маргариті".

— Коли я відпочину, ми поговоримо,— сказала Хосефіна, ховаючи листа під подушку.

Потім голова у неї впала, наче в цьому останньому зусиллі вичерпалися всі її сили, і вона вмить заснула. Коли через кілька годин пані Клаас прокинулася, обидві її дочки й обидва сини стояли навколішках біля ліжка й палко молилися. Був четвер. Габрієль і Жан щойно прийшли з колежа, їх привів Еммануель де Соліс, уже півроку як призначений учителем історії та філософії.

— Любі мої дітоньки, нам треба попрощатися! — сказала мати.— Ви мене не забули, а той, кого...

Вона не договорила.

— Пане Еммануелю,— мовила Маргарита, побачивши, як зблідла мати,— підіть скажіть моєму батькові, що мамі погіршало.

Молодий де Соліс піднявся до лабораторії і попросив Мюлькіньє покликати Валтасара, який на наполегливе прохання молодика відповів:

— Зараз прийду.

— Мій друже,— сказала пані Клаас Еммануелеві, коли той повернувся,— виведіть звідси хлопчиків і сходіть по вашого дядька. Здається, мені пора взяти останнє причастя, і я хотіла б причаститися з його рук.

Коли Хосефіна залишилася тільки з дочками, вона зробила Маргариті знак, і та, зрозумівши матір, звеліла Фелісії вийти.

— Я теж хотіла поговорити з вами, матусю.— І не знаючи, що матері зовсім погано, Маргарита поглибила рану, якої завдав П'єркен: — Ось уже десять днів як у мене нема грошей на витрати по господарству, і слугам я заборгувала платню за півроку. Я вже двічі хотіла попросити грошей у батька, але не посміла. Ви не знаєте, що картини з галереї і вина з погребу вже продано.

— А мені ж про це він не сказав і слова! — вигукнула пані Клаас.— О Боже! Вчасно ти покликав мене до себе! Мої бідолашні дітки, що з вами станеться? — Вона стала палко молитись, і очі її світилися вогнем каяття.— Маргарито,— провадила мати, дістаючи з-під подушки листа,— ти розпечатаєш і прочитаєш його тільки тоді, коли після моєї смерті ви опинитеся в тяжкій убогості, одне слово, коли у вас не буде і шматка хліба. Дорога моя донечко, люби батька, але також піклуйся про братів і сестричку. Через кілька днів — а може, й годин! — ти станеш хазяйкою в домі. Будь ощадлива. Якщо відчуєш, що тобі треба піти всупереч волі батька, а таке може статися, бо він витратив дуже багато грошей, шукаючи розгадку таємниці, відкриття якої має принести йому славу й величезне багатство, і звичайно гроші йому ще знадобляться й, можливо, він їх у тебе попросить, вияви тоді всю дочірню ніжність і зумій примирити інтереси родини, що залишиться під твоєю опікою, з обов'язком вдячності батькові, великому вченому, який жертвує своїм життям і щастям заради слави своєї сім'ї; якщо він і завинив у чомусь, то несамохіть, його наміри завжди будуть благородними, він чудова людина, його серце сповнене любові; ви ще побачите його добрим і ніжним, ви побачите! Я повинна була сказати тобі все це, стоячи на краю могили, моя Маргарито. Якщо хочеш полегшити мої передсмертні муки, пообіцяй, дитино, що ти заміниш мене біля батька, що ти ніколи не завдаси йому прикрості; не дорікай йому ні в чому, не суди його! Одне слово, будь лагідною і поблажливою, не сварися з ним, поки він не закінчить своєї роботи і знову стане на чолі родини.

— Я все зрозуміла, люба матусю,— сказала Маргарита, цілуючи запалені очі вмирущої,— і я зроблю, як ви хочете.

— Не виходь заміж доти, мій ангеле,— провадила пані Клаас,— доки Габрієль виросте і зможе взяти на себе управління домом і справами. Якщо ти вийдеш заміж, твій чоловік, можливо, не поділятиме твоїх почуттів, він внесе у родину розбрат і суперечитиме батькові.

Маргарита подивилася на матір і запитала:

— Ви більш нічого не порадите мені з приводу мого одруження?

— Хіба ти маєш якісь сумніви, дитино? — з жахом вигукнула вмируща.

— Ні,— відповіла дівчина,— обіцяю виконати вашу волю.

— Бідолашна дитино, я не вміла жертвувати собою заради вас,— сказала мати, проливаючи гіркі сльози,— і я ж прошу тебе пожертвувіати собою заради всіх! Щастя перетворює людину на егоїста. Атож, Маргарито, я втратила силу волі, бо я була щаслива. Будь сильною, виявляй розважливість і за тих, у кого її бракуватиме. Роби так, щоб твоїм братам і сестричці не було в чому мені дорікнути. Оберігай батька, але не переч йому... надто.