Хоча Хосефіна воліла б приховати від друзів безглузде становище, в якому вона опинилася, їй усе ж таки довелося про це говорити. Як то ведеться в малих містечках, майже в усіх салонах почалися розмови про те, що Валтасар схибнувся, а в деяких гуртках були відомі й такі подробиці, про які Хосефіна нічого не знала. Дехто з друзів вирішив порушити мовчанку, приписувану правилами пристойності, й висловив сильну стурбованість, і тоді Хосефіна поквапилася знайти виправдання чоловіковим дивацтвам. Пан Клаас, пояснювала вона, почав велику роботу, яка поглинає всі його сили, зате її успіх послужить славі його сім'ї та його батьківщині. Це таємниче пояснення вельми полестило амбіціям городян і вплинуло на уми у сприятливий для Клааса спосіб, адже в Дуе більше, ніж у будь-якому іншому місті, люблять свою країну і прагнуть її прославити. Такі припущення Клаасової дружини здавалися до певної міри слушними. На горищі переднього будинку, куди Валтасар тепер ішов щоранку, довго щось обладнували робітники різних професій. А Клаас затримувався на тому горищі усе довше й довше, до чого дружина та слуги поступово звикли, і нарешті почав пропадати там цілими днями. Але яке нечуване горе! Лише з принизливих для дружини розповідей приятельок, здивованих її незнанням, довідалася пані Клаас, що її чоловік весь час купував у Парижі всілякі фізичні прилади, дуже дорогі хімічні речовини, книжки, устаткування і, як казали, розорявся заради пошуків філософського каменю. Вона повинна подумати про дітей, додавали приятельки, про своє власне майбутнє; було б злочином не застосувати всього свого впливу на те, щоб відвернути чоловіка з хибного шляху, який він для себе обрав. Хоча пані Клаас, віднайшовши в собі всю гордість вельможної дами, зуміла припинити ці безглузді балачки, але, попри зовнішній спокій, її опанував такий моторошний жах, що вона вирішила відмовитися від політики цілковитої покори. Якось вона влаштувала так, що виникла атмосфера, коли дружина почуває себе нарівні з чоловіком, і, набравшись духу, запитала у Валтасара, чому він так змінився і чому постійно усамітнюється. Фламандець спохмурнів і сказав:
— Люба, ти нічого в цьому не розумієш.
Одного дня Хосефіна стала наполегливо просити, щоб він відкрив їй свою таємницю, ніжно нарікаючи, що не розділяє всіх думок того, з ким розділила життя.
— Якщо це тебе цікавить,— відповів Валтасар, тримаючи дружину в себе на колінах і пестячи її чорні коси,— то скажу тобі, що я повернувся до хімії, і тепер я найщасливіша людина у світі.
Минуло два роки після тієї зими, коли Клаас став хіміком, і все у його домі змінилося. Чи товариство було ображене постійною неуважністю вченого, чи боялося потурбувати його, а може, через свої таємні тривоги пані Клаас стала менш люб'язною, тільки тепер її навідували лише найближчі друзі. Валтасар не покидав свого дому, він зачинявся у себе в лабораторії на цілий день, а бувало, залишався там і на ніч, і виходив до своєї сім'ї лише під час обіду. Наступного року він не захотів провести, як звичайно, літні місяці в селі, і його дружина теж не мала охоти жити сама. Іноді Валтасар виходив з дому прогулятися і не повертався аж до наступного ранку, не думаючи про те, що пані Клаас усю ніч мучитиметься в смертельній тривозі; вона посилала слуг розшукувати його в місті, але все було марно, а що увечері брами зачинялись, як то заведено у містах-фортецях, то вона не мала змоги послати людей на пошуки за міські мури. Отож нещасливій жінці не лишалося навіть болісної надії, яку дає нам чекання, і вона страждала до ранку. А Валтасар із неуважності просто забував повернутися до міста раніше, аніж зачинять браму, і спокійнісінько з'являвся вранці, не здогадуючись, яких страждань завдає він родині своєю забудькуватістю. Щаслива знову бачити його, дружина, проте, мучилася не менш, ніж від недавнього страху, адже вона мовчала, не зважуючись розпитувати його, бо коли після першої такої пригоди запитала, де він пропадав, Валтасар лише здивовано відповів:
— А що таке? Не можна й прогулятися?
Пристрасть не вміє обманювати. Отож внутрішня тривога пані Клаас тільки підтверджувала чутки, які їй хотілося б спростувати. Уже замолоду вона досить вивчила, що означає ввічливе співчуття світського товариства; щоб не переживати його вдруге, вона ще більше замкнулася у себе вдома, куди перестали приходити навіть найближчі друзі. Безлад у одязі, що завжди так принижує гідність людини з вищих шарів суспільства, дійшов у Валтасара до крайньої межі й служив новою, далеко не останньою причиною для гіркого смутку дружини, бо вона звикла до вишуканої, чисто фламандської охайності, якої раніше завжди дотримувався чоловік. Спершу, домовившись із Мюлькін'є, чоловіковим лакеєм, Хосефіна намагалася чистити й лагодити Валтасарову одіж, яка щодня перетворювалася на брудне ганчір'я, але потім довелося відмовитися від цього. І коли потай від Валтасара вона міняла забруднені, роздерті або діряві одежини на нові, він того ж таки дня перетворював їх на лахміття. Ця жінка, що п'ятнадцять років була щасливою, жінка, в чиєму серці ніколи не пробуджувалися ревнощі, ця жінка несподівано відкрила, що вона, мабуть, не займає ніякого місця в серці, де раніше неподільно царювала. Вона походила з Іспанії, і палкі почуття іспанки збунтувалися в ній, коли вона виявила суперницю в науці, яка забрала в неї чоловіка; муки ревнощів терзали їй серце і роздмухували її любов. Але що можна вдіяти проти науки? Як боротися з її безнастанною, тиранічною і дедалі могутнішою владою? Як знищити суперницю, коли та невідчутна й невидима? Хіба жінка, чиї сили обмежені природою, може змагатися з думкою, яка невичерпна у своїх насолодах і завжди нова у своїй привабливості? Як протистояти знадливій могутності ідей, адже вони здаються ще цікавішими і прекраснішими, коли до них треба пробиватися крізь труднощі, й заманюють людину так далеко від реального світу, що вона забуває про найніжніші почуття до своїх близьких? Нарешті, незважаючи на суворі розпорядження Валтасара, його дружина вирішила, що вона принаймні не розлучатиметься з чоловіком, вона замкнеться з ним на тому горищі, де він усамітнюється, і віч-на-віч зітнеться із своєю суперницею, допомагаючи чоловікові в ті довгі години, які він віддавав своїй жахливій володарці. Вона надумала потай проникнути до майстерні, що так невтримно вабила до себе Валтасара, і домогтися дозволу залишитися там назавжди. Отож вона хотіла принаймні розділити з Мюлькіньє право входити до лабораторії; але, щоб не робити його свідком сварки, якої вона боялася, Хосефіна стала чекати такого дня, коли чоловік працюватиме сам-один, без лакея. Віднедавна вона з гнівним роздратуванням стежила, як знову й знову слуга підіймається на горище: хіба не знав він усього того, що так хотілося знати їй, що чоловік приховував від неї, а вона не сміла його спитати! Своєму слузі Валтасар довіряє більше, ніж їй, дружині!