— Авжеж, татусю Жане! — запевнили його Попо з Фі-фіною.
— Отож, не забувайте про це. А я тим часом піду на берег. Повернуться з моря рибалки, то поговорю з ними.
Фіфіна миттю гайнула до хатини, де поралась мати, але Попо не зрушив з місця. Він хоч і був слухняний хлопчик, проте майже одразу пошкодував про обіцянку, що її дав татусеві Жану. Надто влее йому хотілось піти за батьком до моря, скрізь поблукати і ближче познайомитися з новими місцями.
По дорозі до берега стояла пивничка. В ній було чимало матросів і зайшлого люду. Попо чув їхні гучні голоси. Йому кортіло спинитись і послухати, про що гомонять у пивничці. На плечі в одного старого чоловіка з Санто-Домінго сидів прегарний великий папуга. Попо здивувався, як це птах молсе сидіти в людини па плечі. Він ніколи ще не бачив папуги, гарнішого за цього,— з яскравим жовтим дзьобом, із зеленим, червоним і жовтим пір'ям. А найбільша дивина — птах умів говорити! Попо хотів постояти перед пивничкою ще трохи, але сьогодні було таки ніколи. Доведеться йому, мабуть, задовольнитися тим, що можна розгледіти з їхнього двору. Молсе, іншим разом, коли він буде добре поводитися, татусь Жан дозволить йому гайнути до моря, поблукати вулицями і навіть побувати в центрі міста.
— Білей додому! — обернувшись до Попо, гукнув татусь Жан.— Невже ти хочеш, щоб Фіфіна сама поробила всю роботу?
Попо неохоче почвалав назад. Біля дверей він обернувся і провів поглядом постать батька, який ішов, заклавши руки в кишені й попихкуючи сигарою. Татусь Жан був цілком дорослий і поважний чоловік, проте Попо бачив, що йому так само кортить швидше опинитись біля моря, як і першому-ліпшому хлопчикові.
Оселя, в якій мали жити Попо й Фіфіна з батьками, являла собою тісну халупу під бляшаним дахом. У ній вікон не було, а сяк-так збиті двері краще пасували б до якогось хлівчика, ніж до людського житла. Не було перед дверима й ґанку: підлога лежала майже врівень із землею, і до кімнати заходили прямо знадвору.
Двір був просторий. В ньому росло велике мангове дерево і два розлогі банани. А на сусідньому подвір'ї стояла височезна пальма.
Коли Попо зайшов до хати, матуся Анна з Фіфіною лаштували постіль для маленької Пансії. Вони вже приготували велику постіль, в якій мали спати татусь Жан з матусею Анною, і розстелили на підлозі солом'яний матрац для Попо та Фіфіни. А тепер набивали сіном джутовий мішок, щоб покласти на ньому Пансію.
— А що мені робити? — спитав ІІопо.— Я теж хочу допомагати.
— Постелі вже майже готові,— сказала матуся Анна.— Але нам треба сухого листя, щоб розпалити жаровню. Можеш піти назбирати.
Доручення сподобалось Попо. Він вибіг з хатини й подався на піщаний пагорок, де росли найбуйніші кущі. Там, у гущавині, він знайшов на землі таке сухе листя, що аж кришилося в руках. Саме такого Попо й шукав. Він знав, яке листя найкраще на розпал, бо вже пе раз збирав його. Тому він хутенько назгрібав оберемок сушняку і поніс додому.
Коли Попо вернувся, матуся Анна й Фіфіна були надворі. Матуся Анна вже видобула з кошика невелику жаровню, а Фіфіна тримала в руках казанок, у якому варили їжу.
Сонце швидко сідало. Варити боби з рисом — звичайну їжу таїтянських селян — було вже ніколи, і матуся Анна обмежилась тим, що кинула в окріп кілька пизангів — величезних бананів, без яких не обходиться жодна трапеза на Гаїті. Потім поставила на жаровню горнятко з печенею, яку вони привезли з собою.
Поки м'ясо тихенько шкварчало на вогні, матуся Анна сиділа навпочіпки, впершись ліктями в коліна. А коли печеня підігрілася, вона наповнила дві маленькі мисочки і дала їх Попо та Фіфіиі. Одійшовши кілька кроків, вони посідали на землю й поставили мисочки перед собою.
Татусь Жан усе ще був на базарі. Попо бачив, як він стоїть біля човнів, розглядаючи свіжий вилов рибалок, вимахує руками і, певно, без кінця про щось розпитує. Лише ♦оді, коли рибалки рушили стежкою вгору, татусь Жан і собі подався додому.
Попо з'їв свою порцію і став просити ще. Матуся Анна відказала, що нічого більше немає, але зараз вона зварить батати ', тоді дасть і йому.
Тим часом повернувся татусь Жан, несучи в руках кілька чималих рибин, що їх роздобув у рибалок. Матуся Анна відразу ж узялася їх чистити. Зваривши батати, вона кинула в казанок рибу.
Якби матуся Анна жила краще, вона, мабуть, не дозволила .6 дітям братися до їжі, поки не приготувала всієї вечері. Але її жаровня була надто маленька, і страви доводилось варити по черзі, не дотримуючи певного порядку. Тільки-но щось одне було готове, як діти починали їсти.
— Я умовився піти в море з рибалками,— сказав татусь Жан, сідаючи вечеряти.— Ми зберемось на березі вдосвіта, щоб підняти вітрила й вийти .* бухти з першим ранковим
'Батати — борошнисті бульби тропічної рослини батата, схожі смаком на солодку картоплю.
вітерцем. Випливемо на глибоке й'там закинемо сіті. А коли по обіді вітер задме з моря, повернемося з рибою. Я дістану свою частку вилову і продам її на базарі, та й додому трохи принесу. Отак помаленьку і почнемо жити на новому місці.
— Гм,— озвалася дружина.— А може, згодом розживешся й на власного човна?
— Еге ж. Колись і в мене буде власний човен. І ти допомагатимеш мені на березі плести сіті. А ввечері ми вішатимемо їх сушитися он на тому великому дереві.
Татусь Жан показав на високу розложисту смоковницю, що росла біля самого берега. її вузлувате, химерно переплетене коріння випиналося над землею, наче клубок велетенських змій. На вітах дерева сушилося багато рибальських сітей.
— А мені з тобою можна, татусю Жане? — спитав ТТо-по.— Коли в тебе буде власний човен, ти візьмеш мене з собою в море?
— Аякже,— відказав татусь Жан.— Візьму, ще й не раз. А колись ми, може, покатаємо і Фіфіну, і матусю Анну з Пансією. А чом би пі?
— Але збитись на човна буде нелегко,— зауважила матуся Аниа.— Доведеться багато працювати.
— Еге ж,— погодився татусь Жан.— Доведеться працювати, працювати і працювати.
— Я згодна,— сказала Фіфіна.— Я допомагатиму чим тільки зможу.
— І я теле! — палко вигукнув Попо.
— Ну, коли так, то передусім зберіть посуд і несіть його мити на вулицю до фонтана. А підете назад — наберіть у бутель свіжої води. Поки вернетесь, час буде й лягати спатн. Завтра нам вставати рано.