— А онде її повітка,— показала Фіфіна.— Молсе б, ти взяв та завів її туди?
— Так я й зроблю,— охоче згодився Попо.
Він підбіг до кози й спробував підштовхнути її до повітки. Та засліплена дощем тварина, як видно, не зрозуміла, що він хоче їй допомогти. Вона сполохано обернулась і раптом буцнула Попо в живіт. Удар був не дулее сильний, але від несподіванки Попо втратив рівновагу і геп-I нувся в брудну калюлсу.
Вибравшись із грязюки, він почув голосний регіт. Він не забився, а тільки перелякався й розсердився.
— От дурна коза, не розуміє, що їй хотіли зробити краще,— з досадою мовив він.
— Ото ж то й лихо з цими козами, Попо,— сказав татусь Жан.— Вони майже ніколи не розуміють, що їм хочуть зробити краще.
Мандрівники рушили далі й незабаром були вдома.
— Заходьте до нас і посидьте, поки ущухне дощ,— запропонувала матуся Анна тітоньці Мелані.
— Спасибі, але ми, мабуть, підемо додому,— відказала та.— Все одно влсе попромокали до рубця.
Татусь Жан довго стояв у дверях і споглядав зливу. Здавалося, він милується нею. Потім нараз промовив:
— Ну що ж, Попо, от і настала пора дощів.
— Я знаю,— озвався Попо.— Про це казала й тітонька Мелані.
— Тепер, синку, не скоро знов поганяєш із змієм. Доведеться коротати вільний час удома, разом з Фіфіною, матусею Анною і Пансією, якщо ти й далі працюватимеш у столярні.
— Я залюбки перебуду вдома, поки дощитиме,— мовив Попо.
— От і молодець,— сказав татусь Жан.— Мабуть, цього літа я інколи братиму тебе з собою рибалити. На той час ти вже будеш великий хлопчик.
Попо страшенно зрадів, почувши ці слова. Зраділа й Фіфіна. На її думку, Попо цілком заслуговував на те, щоб рибалити в морі нарівні з дорослими чоловіками.
— Ото буде чудово! — прошепотіла вона у вухо братові. Одначе до літа, як здавалося Попо, було ще далеко.
Йому подумалось, що на той час він і справді стане зовсім дорослим.
А надворі все лютіше бурхала злива. Струмки повиходили з берегів і затопили вулиці. Вода почала пробиватися крізь дах і тарабанити об підлогу: "Кап!.. Кап!.. Кап!..",— але матуся Апна швидко підставила туди миску.
Визирнувши надвір, Попо не міг розгледіти берега — така щільна була водяна стіна. Не видно було навіть де-
рева з покрученим корінням, що стояло за кількасот кроків од хатини. Все поглинула злива. Проте гроза вже припинилась.
А ще трохи згодом ущух і вітер. Небо проясніло, і над океаном виринула веселка. Все кругом посвітлішало. Фіфіна позбирала мокрий одяг і понесла надвір сушити; татусь Жап вийшов на вулицю й подався до моря; матуся Анна взялася готувати вечерю.
— Ну й нехай ми намокли під дощем,— сказав Попо.— Все одно це була чудова прогулянка.
— Авжеж,— в один голос озвалися Фіфіна й матуся Анна.
І навіть маленька Пансія, здавалось, мовчки погодилась з ними. Так, то була чудова прогулянка!