Дитячі різдвяні сценки на одну дію
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Марко — хлопець 10 год, син поміщика Маньківського.
С а н ь к о — Марків брат у первих, сирота, гімназист першого класу. Живе в домі свого дядька Маньківського. Приїхав з Києва до дядька на святки. В гімназичному мундирі.
Олеся, Келя — Маркові сестри, менші од його.
Амалія Карлівна — гувернантка коло дітей, немолода панна, німкеня.
Марина — баба, наймичка, служить за птичницю в пана Маньківського.
Микитка — онук баби Марини; літом стереже панські курчата та пасе індики; взимку часто ходить в гості до баби Марини. Часто грається з папськими дітьми в садку, пасучи індики.
Дія діється на селі, в домі пана Маньківського, на різдвяні святки, як Маньківський і його жінка поїхали в гості до сусіда в друге село.
ВИХІД 1
На сцені дитяча спальня. Коло стіни двоє ліжок. Посередині стіл і стільці. Одні двері на праву руку в покої, другі двері на ліву руку в пекарню.
А мал і я (сидить коло стола). От пани поїхали в гості. Мабуть, там їм весело, а я сиджу з дітьми та світом нуджу. (Позіхає). Господи! Яка нудьга в цім селі! Ще до вечора далеко. Піду я до сахарні до директора та одві-даю його. Може, застану його дочок вдома, то хоч побалакаю. А може, й син директорський, Фріц, дома. Ой, що то за красунь! Ой! (Важко зітхає, пускає очі під лоб, встає, йде до дверей і гукає). Бабо! Бабо Марино! А йдіть лишень сюди!
ВИХІД 2
Амалія й баба Марина.
Марина (входить). Чи то ви мене кликали, чи то мені так вчулось? Може, це, думаю, вітер гуде. А наші наймички пішли гулять. Пішла б і я, та нема на кого пекарні покинуть.
Амалія. Я оце надумалась піти до фабрики до директора. Посидьте, бабо, з дітьми або наглядайте, щоб часом не наробили якого шелесту без мене. Та добре кмітьте за ними, щоб часом не нашурубурили тут. Може, забіжу ще й до попаді. Я не довго гаятимусь: швидко й вернусь на чай. Та не забудьте надвечір наставить самовар.
Марина. То йдіть, а я сидітиму в хаті. Все одно старій бабі сидіть чи вдома, чи деінде.
Амалія (гукає). Келю! Олесю! Ходіть лиш сюди! (Келя й Олеся вбігають в кімнату).
ВИХІД з
Амалія, Марина, Келя й Олеся.
К е л я (до А малії). Ви нас кликали?
Амалія. Кликала. Посидьте тут з бабою, а я побіжу на часок до директора та до попаді та й швидко вернусь.
Олеся. До Гольца? І я піду з вами. Там в Емільки такі гарні ляльки.
Келя. Кращі за наші. І я піду. Візьміть і мене, візь-міть-бо!
Олеся. І мене, і мене! Візьміть, візьміть! (Підскакує й хапає Амалію за руку).
Амалія. Тепер не візьму вас. Нема мами, а без мами я сама не можу цього зробить; не візьму вас з собою. Нехай іншим разом. Ну, прощайте, діти, та не пустуйте! Чуєте? Баба мені все дочиста розкаже, як будете пустувать. А паничі де? І досі скобзаються на ставку?
Олеся. Скобзаються.
Амалія. Я на часок. Ну, прощайте. (Цілує Олесю й Келю й виходе).
ВИХІД 4
Марина, Келя, Олеся.
Марина. Піду та візьму своє шитво. Ще до вечора далеко: ще не гріх шить. А ви тим часом посидьте самі та не пустуйте. От і паничі незабаром з кобзалки вернуться. (Виходе в пекарню).
ВИХІД 5
Келя, Олеся, Марко й Санько.
Марко й Санько вбігають прожогом в кімнату в пальтах, з лижами в руках. Роздягаються.
Марко. Ото руки померзли! Зовсім пограбли. Стали неначе дерев'яні. (Дме на пальці).
Санько. Ой, змерз! В ноги зашпари зайшли. (Стрибає по кімнаті й дмухає на пальці).
Олеся (жалібно). Самі ходили скобзаться, а нас і не взяли. Бач, які добрі!
Санько. Бач, які! (Перекривляє). Погрію я коло те-
бе руки. (Хапає Олесю за щоки холодними одублими руками).
Олеся. Ой-ой! (Сміється й кричить). Які холодні! Як у жаби! Ой, одчепись од мене! Не зачіпай мене! (Тікає. Санько доганяє її й знов тулить руки до її щік).
Марко (хапає Келю за щоки обома руками). А ну й я погрію коло тебе руки!
К е л я. Хіба я груба, щоб ти коло мене руки грів? Геть, жабо, одчепись; ух! Холодний, як жаба. (Б'є Марка по руках і втікає в куток).
Олеся. Вам то й на скобзалці можна скобзаться, а нас то й не пускають.
Марко. Бо ви панни, а ми паничі. Паннам не можна скобзаться на ставку. (З повагою, мов дорослий).
К е л я. А я щось знаю, та вам не скажу.
Марко. Що таке? Скажи-бо, скажи! Може, мама нам готує новий подарунок на новий рік?
К е л я. Знаю, та не скажу. Щось таке гарне...
Санько. Вона все дражниться. Як не скажеш, то й не треба. Нам не цікаво знати.
К е л я. Еге. Не цікаво. Амалії нема дома. Амалія пішла в гості до директора.
Марко й Санько. Ото новинка! Хіба нам її страшно?
Санько. То ви тільки боїтесь її, аж труситесь. (Удає переляканого: витріщає очі й труситься, ніби з переляку). А ми її й трошки не боїмось, і вухом не ведемо! Ми вже великі, а ви ще малі. (З повагою).
ВИХІД 6
Ті ж самі й баба Марина.
Марина входить з шиттям в руках і сідає коло стола на стільці. Шиє. Діти стають коло стола.
К е л я. Бабо! Чого в вас полотно в руках труситься, як ви шиєте?
Марина. Бо я вже стара. От у вас, молоденьких, то руки не трусяться; а як і ви доживете до моїх літ, то і в вас руки, може, так само труситимуться.
Олеся. Заколядуйте нам, бабо, колядки.
К е л я. Заколядуйте-бо!
Марина. Колядувала колись, як була .молода, а тепер я вже стара стала, не втну.
К е л я. То що, що ви старі? Хіба старі не колядують? Заколядуйте-бо, заколядуйте.
М а р и н а. Я вже й колядок позабувала. Якої ж вам? Олеся. Та будлі-якої; якої вмієте. Марина. Хіба оцеї. (Співає).
Ой на Ордані тихо вода стояла,
Там матір божа сина свого купала.
А скупавши, у шовкові сповила,
А сповивши, у ясельця вложила.
Над ясельцями сірі воли стояли;
Над божим дитям своїм духом дихали.
От і голосом не виведу. Був голосочок, та позички з'їли. А колись я, господи, як співала. В мене колись був такий силенний голос, що я вас і поглушила б.
К е л я. Заколядуйте, бабо, ще якої іншої колядки. Я, господи, як люблю колядки.
Марина. Ой, втомилась я вже, неначе якусь роботу робила. (Кашляє). Знайдіть собі яку іншу забавку.
Олеся. Яку ж забавку ми найдемо? Мені ляльки так обридли, що я не хочу на їх і дивиться. Коли б тато накупили яких ще інших.
Марина. То танцюйте, коли вас нудьга бере, а роботи ніякої нема.
Олеся. То потанцюйте нам, бабо! (Усі сміються).