Попались

Страница 2 из 4

Нечуй-Левицкий Иван

Марина (сміється). Ото заходилась би вибивати тропака на старості літ! Сказали б люде, що я п'яна або здуріла. От повбирайтесь у ті паперові убори та в оті шапки чудернацькі, гостроверхі, що вбирались, як недавнечко ото світили свічечки на сосонці, та й пострибайте трохи. Кому ж і стрибать, як не вам? У вас ніжки молоденькі та тоненькі. Гоп-чук-чуки-чуки! Гоп-чук! А нуте! Гоп-чук-чуки-чуки! (Марко виходить у другу кімнату й виносить плащі та шапочки з червоного, жовтого та зеленого паперу. Усі діти вбираються, стрибають та бігають по кімнаті й кругом стола).

Марина (приспівує). Гоп-чук-чуки-чуки! Та купила черевики! Ой, як гарно! Ще й пір'я на шапочках. (Наскакавшись, скидають убрання й кладуть на столі, а Санько в той час одводить Марка набік і каже до його нишком).

Санько. А налякаймо бабу!

Марко. Чим же ми ЇЇ налякаємо?

Санько. Ав нас є машкара... Знаєш, що ми потаєнці зробили та лякали Келю та Олесю. Піду я та візьму маску, надіну та закутаюсь в мамину чорну хустку... гм... (Підморгує до Марка).

Марко. Йди, а я буду заговорювать з бабою. (Сань-ко крадькома виходе у другу кімнату).

ВИХІД 7

Ті ж самі без Санька.

Марко. Бабо! Кажіть нам якої казки. Марина. Я вже й казок позабувала. Зовсім я стара стала.

Келя й Олеся. Кажіть-бо, кажіть.

Марина. Оце горенько мені з вами: співай і кажи казки. Ну, слухайте: була колись собі жаба та мокла в ставку. Мокне-мокне та скік на колоду! Сохне-сохне та скік у воду...

Олеся. Та що ж далі? Усе мокне та сохне, та що ж далі? Хе, погана. Кажіть другої. (Тим часом Сонько тихенько вертається й держить за спиною мошкару з паперу з сивою бородою з кожушини та чорну хустину. Він крадькома підлазить під стіл).

Марина. Ну, слухайте ще другої: був собі дід та баба; в баби була дочка од першого чоловіка, а в діда була дочка од першої жінки. Цебто дочки їх були зведенючки. Баба любила свою дочку, а дідової не любила та все посилала її в поле пасти кози та корову. Тілько було дідова дочка прижене додому кози та корову, дід взувається в червоні чоботи, виходе за ворота та й питає в кіз: "Кізочки ви мої любі та милі, чи їли ви, чи пили?" А баба намовила й кіз, щоб вони брехали. От кози й кажуть: "Ні, дідусю! Ми не їли й не пили: бігли через лісочок, вхопили кленовий листочок; бігли через гребельку, вхопили води крапельку,— тільки ми пили й їли". (В той час Санько, напнувшись під столом хусткою й надівши машкару, помаленьку висовує з-під стола голову якраз проти баби).

Санько (старечим голосом). Кізочки ви мої любі та милі! Чи їли ви, чи пили? (Висовує голову ще більше). Кізочки ви мої любі та милі! (Висовується й раптом стає на стільці). Чи їли ви, чи пили?

Марина (схоплюється з стільця й оступається. Келя й Олеся біжать і ховаються позад баби). Ой боже мій! Дух святий при нас і при хаті!

Келя й Олеся (позад баби). Ой-ой-ой! Як страшно!

Марина. Що це за мара? (Санько й Марко регочуться). Чи це панич? Ой боже мій! Як же цей панич мене злякав! Чи то спосіб вам таке витворять? От полякали й панночок. Потривайте! Розкажу я гувернантці!

Санько (зскакує з стільця й ганяється за Келею та Олесею. Вони пищать і тікають).

Келя. А я тебе, діду, не боюсь! (Обертається й хапає Санька за бороду. Мошкара спадає з лиця. Санько й Марко регочуться).

Марко. А що, бабо, чи дуже злякались? Га?

Санько. Так злякались, що трохи не вмерли з ляку. (Сміється). Я вчора ввечері й Амалію Карлівну злякав: аж жахнулась і кинулась з жаху, трохи з стільця не бебехнула.

Марина. Ну-ну, паничу! Жартуйте, та й міру знайте. А хто пак видав убираться за нечисту силу, та ще й при дітях, нехай нас господь заступить і сохранить.

Санько. Хіба ж я за нечисту силу перебрався? Я перебрався за діда-пасічника Онопрія, того, що ви з ним недавно горілку пили в опрічній, надвірній хаті.

Марина. Іще що вигадайте! Коли ж я з ним горілку пила? (Знов сідає й шиє).

Санько. А позавчора! Хіба я не бачив? Отак по повній кидали в рот. (Показує). А дід Онопрій все розказує: "Які тепер парубки? От за наших часів були парубки, так парубки! Було повбираємось у неділю в сині жупани та йдемо вулицею та як гукнемо! (Гукає). То всі дівчата аж в вікна виглядають. А на різдво було як поберемо корогви та підемо в процесії кругом церкви (піднімає руки вгору й показує)у то, не сказати б, як ті гвар-діянці". (Ходить, піднявши руки вгору, передражнюючи діда).

Марко (йде рядом з Саньком, піднявши руки его-ру). Як ті гвардіянці!

Марина (тихо). Так воно й було; так дійсно казав дід. Ну од тих дітей, як од бога, нігде не сховаєшся ні з словом, ні з чаркою й пляшкою.

Санько (передражнює діда). А тепер які парубки? Хлоп'ята, а не парубки: йде, то й при землі не знать. (Присідає й ходить по кімнаті, згорбившись).

Марко (рядом з Саньком і собі присідає, згорблюетъся й ходить навприсідки по кімнаті). Тюп-тюп! Йде, то й при землі не знать.

Марина. Де ж це ви все бачили?

Санько. Я в опрічній хаті саме тоді був та й бачив. А ви кажете до діда: "От я так знаю, де яка курка й на сідалі сидить і які яйця котра курка несе".

Марина. Я цього вже не казала. Вибачайте, паничу! Адже ж усі яйця білі. Хто вгадає, котра курка яке яйце знесла?

К е л я. А ви, бабо! Ви все вгадаєте.

Марина (сміється). Ой господи! З вами тільки гріха наберешся. (Позіхає). От і спати мені схотілось. Так би оце простяглась на подушках та й захропла.

Олеся. Заколядуйте нам ще якої колядки.

Марина. От до мене прибіжить унук, то й загадайте йому колядувать. Цей колядуватиме хоч і до вечора. (Встає й виходе до пекарні. Потім заглядає в двері. Обертається до дітей). От і Микитка прийшов. Ходи сюди, Микитко. Заколядуй лишень паннам та паничам, а я на часинку ляжу та одпочину й задрімаю.

ВИХІД 8

Санько, Марко, Келя, Олеся й Микитка.

Микитка (входе й стає коло порога. На йому жупанок і чоботи). Добривечір! З празником, будьте здорові!

Санько. Спасибі! Будь і ти здоров! А що? Прийшов курчата стерегти?

Микитка. Хіба курчата пасуться на снігу?

Келя й Олеся. Микитко! Заколядуй нам!

Микитка. Коли хочете, то й заколядую. Благословіть Христа славить!

Санько. Та колядуй же! Боже тобі благослови!

Микитка (колядує трохи ніби всмішки).