— Їж, соколику, їж на здоров'ячко…
Я з'їв усе. Це була гаряча картопля з розтопленим маслом.
— Наїно Київно, — сказав я ревно, — ви мене урятували від голодної смерті.
— Поїв? — запитала Наїна Київна якось непривітно.
— Пречудово поїв. Величезне вам спасибі! Ви собі уявити не можете…
— Чого вже тут не уявити, — перебила вона вже зовсім роздратовано. — Поїв, питаю? То давай сюди тарілку… Тарілку, кажу, давай!
— Будь… будь ласка, — промовив я.
— "Будь ласка, будь ласка…". Годуй вас тут за будь ласка…
— Я можу заплатити, — сказав я, починаючи сердитися.
— "Заплатити, заплатити…" — Вона пішла до дверей. — А якщо за це й не платять зовсім? І нічого брехати було…
— Тобто, як це — брехати?
— А так ось і брехати! Сам казав, що цикати не будеш… — Вона замовкла і зникла за дверима.
"Чого це вона? — подумав я. Химерна якась бабка… Може, вона вішалку помітила?" Було чути, як вона рипить пружинами, перевертається на ліжку і невдоволено бурчить. Потім вона заспівала неголосно на якийсь варварський мотив: "Покочуся, повалюся, Телесикового м'ясця наївшись…" З вікна потягло нічним холодом. Я зіщулився, піднявся, щоб повернутись на диван, і раптом мене осінило, що двері перед сном я замикав. Я розгублено підійшов до дверей і простягнув руку, щоб перевірити клямку, та ледве пальці мої торкнулися холодного заліза, як усе попливло у мене перед очима. Виявилось, що я лежу на дивані, втупившись носом у подушку, і пальцями обмацую холодну колоду стіни.
Якийсь час я лежав, обмираючи, поки не усвідомив, що десь поряд хропе стара, а в кімнаті розмовляють. Хтось повчально віщав упівголоса:
— Слон є найбільшою твариною з усіх сущих на землі. У нього на рилі є великий шматок м'яса, котрий називається хоботом тому, що він порожній і подовгастий, як труба. Він його витягує і згинає увсібіч та використовує його замість руки…
Холонучи з цікавості, я обережно повернувся на правий бік. У кімнаті, як і раніше, було порожньо. Голос продовжував ще повчальніше:
— Вино, вживане помірно, вельми корисне для шлунка; та коли його пити надто багато, то воно виробляє випари, які принижують людину до ступеня безтямної худоби. Ви інколи бачили п'яниць і ще пам'ятаєте ту справедливу відразу, яку ви до них відчували…
Я. ривком піднявся і спустив ноги з дивана. Голос замовк. Мені здалося, що говорили звідкись із-за стіни. В кімнаті все було без змін, навіть вішалка, на мій подив, висіла на місці. І, на мій подив, мені знову дуже хотілося їсти.
— Тінктура екс вітро антімонїї, — проголосив раптом голос. Я здригнувся. — Магіфтеріум антімон ангєлій салае. Бафілії олеум вітрі антімонії алєксітеріум антімоніале! — Почулося виразне хихотіння. — Оце ж маячня яка! — сказав голос і продовжував із завиванням: — Скоро очі сії, ще розверсті, не узріють більше сонця, але не попусти зімкнутись їм без благоутробного сповіщення про моє прощення і блаженство… Сіє єсть "Дух або Моральні Мислі Славного Юнґа, видобуті із нічних його міркувань". Продається у Санкт-Петербурзі та Ризі у книгарнях Свєшникова по два карбованці в папці. — Хтось схлипнув. — Теж маячня, — сказав голос і виразно промовив:
Чини, краса, воління влади,
Життя сього усі завади,
Летять, слабішають, щезають,
Се тлін, як слава переможна!
Зарази серце угризають,
А щастя втримати не можна…
Тепер я зрозумів, де говорили. Голос лунав у закутку, де висіло туманне дзеркало.
— А тепер, — сказав голос, — наступне. "Все — єдине Я, це Я — світове Я. Єднання з невіданням, що виходить від затемнення світла Я, щезає з розвитком духовності".
— А ця маячня звідки? — запитав я. Я не чекав відповіді. Я був певен, що сплю.
— Вислів з "Упанішад", — запопадливо відповів голос.
— А що таке "Упанішади"? — Я вже не був певен, що сплю.
— Не знаю, — сказав голос.
Я встав і навшпиньки підійшов до дзеркала. Я не побачив свого відображення. В мутному склі відбивалася фіранка, кут печі та взагалі багато речей. Але мене у ньому не було.
— У чому річ? — запитав голос. — Є запитання?
— Хто це говорить? — поцікавився я, зазираючи за дзеркало. За дзеркалом було багато пилюки і дохлих павуків. Тоді я вказівним пальцем натиснув на ліве око. Це було давнє правило розпізнавання галюцинацій, яке я вичитав у захоплюючій книзі В. В. Бітнера "Вірити чи не вірити?". Досить натиснути пальцем на очне яблуко, і всі реальні предмети — на відміну від галюцинацій — роздвояться. Дзеркало роздвоїлося, і в ньому з'явилось моє відображення — заспана, стривожена фізіономія. По ногах потягло холодом. Притискаючи пальці, я підійшов до вікна і виглянув.
За вікном нікого не було, не було навіть дуба. Я протер очі й знову подивився. Я виразно бачив перед собою замшілий колодязний зруб із корбою, ворота і свою машину біля воріт. Усе-таки сплю, заспокоєно подумав я. Погляд мій упав на підвіконня, на розтріпану книгу. В минулому сні це був третій том "Ходінь по муках", тепер на обкладинці я прочитав: "П. І. Карпов. Творчість душевнохворих та її вплив на розвиток науки, мистецтва і техніки". Поцокуючи зубами від ознобу, я погортав книжку і проглянув кольорові вклейки. Потім я прочитав "Вірш № 2":
В темнім колі хмар високо
Чорнокрилий, наче грець,
Тріпотливо, одиноко,
Стрімко лине горобець.
Він летить у час нічний,
Світлом місячним облитий,
Безтурботний, гордовитий,
Все помітить зір ясний
Хижий і несамовитий.
І літає межи хмар,
Очі світяться, мов жар.
Підлога раптом гойднулася під моїми ногами. Пролунало пронизливе протяжне рипіння, потім, немовби відгомін далекого землетрусу, почулося рокітливе: "Ко-о… Ко-о… Ко-о…" Хата захиталася, як човен на хвилях. Подвір'я за вікном зсунулося набік, а з-під вікна вилізла і встромилась кігтями в землю велетенська куряча нога, провела у траві глибокі борозни і знову зникла. Підлога круто накренилась, я відчув, що падаю, схопився руками за щось м'яке, вдарився боком і головою та упав з дивана. Я лежав на постілках, вчепившись у подушку, що впала разом зі мною. В кімнаті було зовсім світло. За вікном хтось глибоко відкашлювався.
— Ну-с, так… — сказав добре поставлений чоловічий голос. — Десь, колись, в якійсь державі жив собі цар, на ім'я… мне-е… ну, зрештою, несуттєво. Скажімо, мне-е… Полуект… Мав він трьох синів-царевичів. Перший… мне-е… Третій був дурень, а от перший?..