Експеримент справив на мене гнітюче враження, і, прилаштувавшись у величезному кріслі приймальні, я якийсь час намагався зрозуміти, дурень Вибігалло чи хитрий демагог-халтурник. Наукова цінність усіх його кадаврів, вочевидь, дорівнювала нулю. Моделі на базі власних дублів умів створювати будь-який співробітник, що захистив магістерську дисертацію і закінчив дворічний спецкурс нелінійної трансгресії. Наділяти ці моделі магічними властивостями теж була абищиця, тому що існували довідники, таблиці та підручники для магів-аспірантів. Ці моделі самі собою ніколи нічого не доводили і з точки зору науки становили не більший інтерес, ніж картярські фокуси чи шпагоковтання. Можна було, звичайно, зрозуміти всіх цих горе-кореспондентів, котрі липнули до Вибігалли, як мухи до смітника. Бо з точки зору нефахівця все це було надзвичайно ефектно, викликало шанобливий трепет і непевні відчуття якихось величезних можливостей. Важче було зрозуміти Вибігаллу з його хворобливою пристрастю влаштовувати циркові вистави та публічні вибухи на потребу цікавим, позбавленим можливості (та й бажання) розібратись у суті питання. Якщо не враховувати двохтрьох виснажених відрядженнями абсолютників, котрі обожнювали давати інтерв'ю про стан справ у безкінечності, ніхто в інституті, м'яко кажучи, не зловживав контактами з пресою: це вважалося поганим тоном і мало глибоке внутрішнє підґрунтя.
Річ у тому, що найцікавіші та найвишуканіші наукові результати часто-густо мають здатність видаватись непосвяченим безглуздими і тоскнонезрозумілими. Люди, далекі від науки, в наш час сподіваються від неї дива і тільки дива і практично не здатні відрізнити справжнє наукове диво від фокуса чи якось інтелектуального сальтомортале. Наука чародійства та ворожби не є винятком. Організувати на телестудії конференцію знаменитих привидів чи просвердлити поглядом діру в півметровій бетонній стіні може багато хто, і це нікому не потрібно, але саме це приводить у захват найшановнішу публіку, яка погано уявляє собі, до якої міри наука переплела і посплутувала поняття казки та дійсності. А от спробуйте знайти глибокий внутрішній зв'язок між свердлячою властивістю погляду і філологічними характеристиками слова "бетон", спробуйте вирішити цю маленьку конкретну проблемку, що відома під назвою Великої Проблеми Ауерса! Її вирішив Ойра-Ойра, створивши теорію фантастичної спільноти і започаткувавши цілком новий розділ математичної магії. Але майже ніхто не чув про Ойру-Ойру, зате всі пречудово знають професора Вибігаллу. ("Як, ви працюєте у НДІЧАВО? Ну як там Вибігалло? Що він ще новенького відкрив?..") Це відбувається тому, що ідеї ОйриОйри здатні сприйняти всього двісті-триста чоловік на всій земній кулі, і серед цих двох-трьох сотень досить багато членів-кореспондентів і — на жаль! — немає жодного кореспондента. А класична праця Вибігалли "Основи технології виробництва самонадівного взуття", набита демагогічною балаканиною, спричинила свого часу завдяки Б. Питомнику чимало галасу. (Пізніше з'ясувалося, що самонадівні черевики коштують дорожче за мотоцикл і бояться пилу та вологості.)
Година була пізня. Я добряче втомився і непомітно для себе заснув. Мені снилась якась нечисть: багатоногі велетенські комарі, бородаті, як Вибігалло, відра з молочними відвійками, що уміють говорити, чан на коротких ніжках, що бігав сходами. Інколи до мого сну зазирав який-небудь нескромний домовик, але, побачивши такі пристрасті, перелякано тікав. Прокинувся я від болю і побачив біля себе похмурого бородатого комара, який намагався проштиркнути своїм товстим, як авторучка, хоботом мою ногу.
"Дзуськи!" — заволав я і стукнув його кулаком у вирячене око.
Комар ображено завурчав і відбіг убік. Він був великий, як собака, рудий із підпалинами. Мабуть, уві сні я несвідомо промовив формулу матеріалізації і ненароком викликав з небуття цю похмуру тварину. Загнати її назад у небуття мені не вдалося. Тоді я озброївся томом "Рівнянь математичної магії", відчинив кватирку і вигнав комара на мороз. Віхола відразу ж закрутила його, і він щез у темряві. Ось так виникають нездорові сенсації, подумав я.
Була шоста година ранку. Я прислухався. В інституті стояла тиша. Чи то всі старанно працювали, чи то вже розійшлися по домівках. Я мав здійснити ще один обхід, але йти нікуди не хотілося і кортіло чогось попоїсти, бо їв я востаннє вісімнадцять годин тому. І я вирішив пустити замість себе дубля.
Загалом, я поки ще дуже слабенький маг. Недосвідчений. Якби тут був хто-небудь поряд, я б ніколи не ризикнув демонструвати своє невігластво. Але я був сам, і вирішив ризикнути, а разом з тим трохи попрактикуватися. У "Рівняннях матмагії" я відшукав загальну формулу, підставив у неї свої параметри, проробив усі необхідні маніпуляції і промовив усі необхідні слова давньохалдейською. Все-таки навчання і труд все перетруть. Уперше в житті у мене вийшов пристойний дубль. Усе в нього було на місці, і він був навіть трішки схожий на мене, тільки ліве око в нього чомусь не розплющувалось, а на руках було по шість пальців. Я пояснив йому завдання, він кивнув, шаркнув ніжкою і пішов, похитуючись. Більше ми з ним не зустрічались. Може, його ненароком занесло в бункер до З. Горинича, а може, він поїхав у безкінечну подорож на ободі Колеса Фортуни — не знаю, не знаю. Річ у тому, що я дуже скоро забув про нього, бо вирішив приготувати собі сніданок.
Я людина невибаглива. Мені треба було тільки бутерброд із лікарською ковбасою і горня чорної кави. Не розумію, як це в мене вийшло, але спочатку на столі утворився лікарський халат, густо намащений маслом. Коли перший напад природного здивування минув, я уважно оглянув халат. Масло було не вершкове і навіть не рослинне. Ось тут мені треба було халат знищити і почати все спочатку. Але з огидною самовпевненістю я уявив себе богом-творцем і пішов шляхом послідовних трансформацій. Поряд із халатом з'явилась пляшка з чорною рідиною, а сам халат, трохи почекавши, почав обвуглюватися з країв. Я поквапно уточнив свої уявлення, зробивши особливий наголос на образах горнятка і яловичини. Пляшка перетворилася на горня, рідина не змінилася, один рукав халата стиснувся, витягнувся, порудів і почав посмикуватися. Спітнівши від страху, я переконався, що це коров'ячий хвіст.