Усім було байдуже про неї. Молоді панни та паничі зостались в гостинній. Ватя поналивала стакани й поставила їх на столі в гостинній. На канапі, на кріслах засіла молода компанія. Старі обсіли стіл в столовій навкруги.
Компанія в столовій була весела. Усі розмовляли, гули, як бджоли в пасіці. Але голос о. Артемія перемагав усі голоси. Розговорився навіть мовчун о. Порфирій.
О. Порфирій вийшов з семінарії одним з перших студентів. Зайнявши парафію, він з завзяттям взявся й за просвіту в школі, і за підняття моральності в селі, щонеділі говорив проповіді, а найбільше проти п'янства, завів братство, товариство тверезості, навчав селян на обідах, вчив в розмовах, але побачив, що його просвітня проповідь не вчинила чуда: не переробила селян на янголів за якийсь десяток років, чого він сподівався, не маючи і втямку про те, що такий психічно-історичний моральний розвиток темних мас не робиться за якийсь десяток років, та ще й тоді, коли нема ні доброї національної школи, ні народних бібліотек, ні читалень, ні піддержання й ініціативи од громади й зверху… І о. Порфирій дійшов до песимізму, зневірився б своєму ділі і… на все махнув рукою, закопавшись в книжки.
— Ну й мужики тепер стали, Леонтію Петровичу! — обернувся о. Артемій до писаря. — Чом пак хоч ваша волость не припинить їх трохи?
— А як же ми їх будемо припинять? — спитав писар. — В нас є холодна, та й більше ніякого страху на їх не маємо в руках.
— То ви їх хоч принаймні замикайте частіше в холодну, абощо! — кричав о. Артемій. — Спустошили, геть дочиста спасли мою луку.
— Та й панську сіножать спасли, — обізвався управитель, — і ми нічого не вдіємо, бо була суха весна; і почали позов, та й те нічого не помогло. Хоч військо став на луках.
— Розносились з тією штундою, як старець з писаною торбою, — сказав о. Артемій, — аби що сказав мужикові, то він зараз тобі: коли так, то ми в штунду! А йде п'яний проз двір, голосно попів лає.
Батюшки почали розмовлять за двох вікарних архієреїв, котрі тієї зими їздили по селах, та ще й взимку.
Коли це несподівано в прихожій щось рипнуло дверима й зачовгало простими чобітьми: то приїхав о. Сава. Він неначе крадькома в'їхав у двір на своїх поганеньких кониках, неначе крадькома увійшов і в прихожу. На його навіть собаки не забрехали.
— Листвинський протопресвітер! Приїхав листвинський протопресвітер! — неначе на вухо один одному шепотіли батюшки. Розмова одразу впала. Усі в столовій замовкли. Про архієреїв ніхто вже й слова не писнув. О. Сава увійшов тихенько, неначе ступав навшпинячки, і привітався до хазяїна, поздоровив благочинну з іменинами, поздоровкався з гістьми й сів. Присадкуватий, дуже широкий в плечах, з здоровою головою, з широкою кучерявою бородою, в рушеннях зателепуватий, цей хамула, о. Сава, і справді одрізнявся од інших батюшок, і тонких, і високих. Його надзвичайно широкі груди неначе були призначені для протопресвітерських хрестів. Усі знали, що о. Сава має родичів і знайомих в консисторії й частенько їздить до Києва та заглядає в консисторію; усі знали, що він любе там багато дечого зайвого розказувать за сусід-батюшок, чого не годилось би розказувати, і часом виказує на декого.
"Ну, тепер хоч починай хреститься до образів і за князів, і за архієреїв, і за христолюбиве воїнство! — подумав о. Артемій. — Приніс нечистий оцього листвинського протопресвітера, що висвятився на попа з дяків. Треба кидаться в політику".
О. Артемій виписував "Московские ведомости", бо редакція посилала це добро сільським батюшкам сливе за безцінь, за половину ціни. Багато батюшок виписувало дешевенькі петербурзькі газети: "Свет" і "День", і хоч нічогісінько більше не читали, але трохи цікавились політикою.
— Чи чули новину? — почав о. Артемій. — Бісмарк полетів, полетить і Капріві!
— Куди ж він полетить? — спитав насмішкувато о. Порфирій. — Чи в вирій, чи хіба, на місяць?
— З місця полетить! Це по газетах видно, — сказав о. Артемій.
— Щасливої йому дороги! А вам, о. Саво, не шкода того Бісмарка та Капріві? — спитав в о. Сави о. Порфирій.
О. Сава передивлявся тільки єдиний журнал "Єпархиальные ведомости" та й то не все читав, а тільки той одділ, де писалось про награди. Він не читав навіть "Света", вперше почув про якогось Бісмарка й тільки махнув рукою та й промовив: "На здоров'я! нехай летить, аби ми на стільцях сиділи".
— Невже вам його не шкода? — спитав насмішкувато о. Артемій в о. Сави.
— А чого мені його шкода? Хіба він мені сват чи брат? Як полетів з місця, то другий на його місці сяде. "Ворона з місця, сокіл на місце", — сказав о. Сава.
О. Артемій розвівся про прусську політику, говорив гаряче, з запалом, виніс останній номер газети, голосно прочитав ті виписки з німецьких газет, в котрих німці ганили Росію.
— Боже мій! Що це буде? Що це буде? — гукнув о. Артемій і при тому схопився з місця, вхопивсь обома руками за голову й з пафосом бігав по столовій та репетував: — Це все не доведе до добра! Що ми в світі божому будемо робити, як буде война? О. Саво, що ми тоді будемо робить?
— Нічого. А що ж ми будемо робить? — обізвався о. Сава.
— Як то нічого? А як сюди прийдуть пруссаки та застукають в ваші двері? Що ви тоді робитимете? Га?
— Хто його знає, що я тоді робитиму. Мабуть, візьму табатирку, встромлю в неї пучку та понюхаю табаки, як оце тепер, — сказав о. Сава, котрому і в сні не снились ніякі пруссаки.
О. Сава й справді витяг з кишені табатирку, всунув в неї пучку й понюхав табаки.
— Ото добрі ліки од пруссаків! кращі, ніж рушниці та гармати, — обізвався о. Артемій з сміхом.
"Чого він бігає та галасує? — думав о. Порфирій. — Неначе ті Бісмарки та Капріви вже штрикають його ззаду списами та підсмалюють вогнем. Чудний чоловік!"
— А як застукають пруссаки в мої двері, то я двері запру, — сказав о. Сава.
— А як вони виставлять ваші двері? — спитав о. Артемій.
— То о. Сава сховається на піч, — промовив о. Порфирій.
— А як вони застукають вас і на печі? — спитав в Сави о. Артемій.
— То я тоді скажу їм: ідіть собі к бісовому батькові туди, звідкіль прийшли! — одгрібався о. Сава.
Усі зареготались з такої політики о. Сави проти пруссаків. Зареготавсь навіть завжди поважний писар.