— Татку, — сказала кирпата дівчинка, якій набридло чекати. — Покажи мені картинку.
— Візьми, — Клапач віддав їй фотографію.
— Хробак, — сказала дівчинка розчаровано.
Софія Петрівна опустила голову і короткими, чіткими кроками пішла до будівлі космопорту. Її ніхто не зупиняв, не гукав. Лише один із журналістів хотів було кинутися услід, але Павлиш спіймав його за рукав.
Фотографію у дівчинки узяв Даг.
Він дивився на неї і бачив мертвий корабель, що провалюється в безмежжя космосу.
Через хвилину майдан перед космопортом уже гудів від голосів, сміху і тієї звичайної радісної метушні, яка супроводжує прихід у порт корабля або повернення на Землю космонавтів.
© БУЛЫЧЕВ К. Люди как люди. — М.: Молодая гвардия, 1975. — 288 с. — (Б-ка советской фантастики).
© ГЕНИК Віталій, переклад з російської, 2008.