Замахалась ти, "золотце". Ох, замахалась. Зовсiм до ручки дiйшла — третiй мiсяць у м’язах трем не вщухає, вранцi, прокидаючись (а надто тепер, коли прокидаєшся — сама), перше, що вiдчуваєш, — своє прискорене серцебиття, якого нiчим не заспати, — гаразд, хоч спиш уже без транквiлiзаторiв, i отi страшнi приступи сухої блювоти, якi змагали були ночами, нагадують про себе хiба як, чистячи зуби, заглибоко засовуєш щiтку — коротким нудотним вивертом, несвiдомою клiтинною пам’яттю про власне тупе улягання негайним, вiд першої хвилини, — попервах iще хоч збудно-пристрасно вишептаним, а по кiлькох тижнях уже просто сухим, розпорядчим звертанням: "Вiзьми в ротика… Глибше вiзьми… Глибше, ну!" — суха ложка рот дере — еге ж, оце воно, — попервах i вона ще пробувала якось порозумiтися, розтлумачити, що їй теж би, своєю чергою, спершу дечого хотiлося, i не тiльки "там": крiм статевих органiв, тебе в менi бiльше нiчого не цiкавить? I: якщо в тебе були якiсь плани на сьогоднiшнiй вечiр, то не вадило б дати менi про це знати до того, як я пiшла спати, — замiсть сидiти шкробати свою графiку, i взагалi, я, знаєш, не люблю роздягатися сама… Добре, — весело обiцяв вiн, — ми тобi завтра таку увертюру закатаєм! — завтра, одначе, так нiколи й не настало. Iди сюди — але я взяла снодiйне — ну значить, на "ньому" й заснеш. Господи, який це був жах. Чи можна взагалi зрозумiти свiт людей, що мислять про власний статевий орган у третiй особi? Коли тобi кажуть, а той чоловiк лиш так i казав, — "Розкрий "її"", ти одразу переносишся всiма змислами в гiнеколо-гiчне крiсло, — бо це не "вона", це ти розкриваєшся — або закриваєшся: як у цьому випадку — намертво. Та ти знаєш, скiльки в мене жiнок було! — i жодного разу не було такого, щоб — погано, просто погано! Авжеж, тобi не було, а — їм, чи ти коли питався? Я також не уявляла, що таке буває, — тiльки ж як погано, аби ти, голубе, знав! Чому це ти кусаєшся, з дивним, шклисто зупиненим поглядом спитав вiн, пiсля кохання, в одну з перших ваших ночей, сидячи й курячи в тебе в ногах, що це за дiла, — тимчасом ти, розкинувшись на подушцi, безпечно похихикуючи, гладила його по головi витягнутою ступнею, в тебе були чудеснi ноги, всi дiорiвськi-сен-лоранiвськi модельки на своїх жердинах мали б на вид таких нiг негайно пiти й утопитися, це зараз ти вже другий мiсяць не вилазиш iз штанiв, бо литки розцяцьковано, як мапу, архiпелагом рiзнотонних, червонястих i брунатних, лускатих i злущених плям — шрами, порiзи, опiки, навiч представлена iсторiя дев’ятимiсячної (атож, дев’ятимiсячної!!!) mad love, iз якої вийшла — правдива madness, а тодi ти просто гладила його ногою по головi, переповнена нiжнiстю, iдiотка слинява, жорсткий мужський "йоржик" приємно поколював тебе в ступню, — i зненацька вiн, спритно вивернувшись, притис твою ногу до постелi: так так? тобi, значить, подобається кусатися? А якщо менi зараз сподобається тебе пiдпалити, що то-дi? — i ти вгледiла приставлену до свого пiдколiння запальничку, i, замiсть похолонути пiд прицiлом вперше тодi перехопленого, незмигного й не по-чоловiчому — якось iнакше, злiсно й безумно, на межi вищиреного осмiху з нагло випертими з-пiд горiшньої губи iклами, спитуючого погляду, од якого звiдтодi завше боронилася смiхом, тiльки трохи здивувалася, не так щоб зовсiм притомно — дивно, до якої мiри його присутнiсть, як ди-намiтом, глушила в тобi всi, доти таки незлецьки роз-виненi, захиснi iнстинкти, що спливали, як риба горiче-рева, поки рiку й далi стрясало — вибух за вибухом.
Нi, передчуття — були: передчуття нiколи не заводять, то тiльки цiлеспрямована сила нашого "хочу!" перебиває їхнiй голос, заважає дослухатися. Першого ж вечора, на тому мистецькому фестивалi, де все й почалося, — а вiн тодi з мiсця розiгнався до тебе, мов iно на тебе й чекав: "Панi Оксано, я — Микола К., може, вам показати мiсто, може, звозити на замок, у мене машина", — до славного замку було хвилин десять пiшої прогульки по тихих, обсаджених здобними барокковими церковцями брукованих вуличках, пiжон дешевий, подумала ти, прикусивши посмiшку, провiнцiйний фраєр, ич як нарцисично задбаний — бiленький комiрчик з-пiд светра, доглянутi нiгтi (це в художника!), немiцний, якраз у мiру, запах дезику — котяра з сивим "йоржиком" i шельмiвським зеленооким прижмуром, трохи приношений, розволочений артистичний шарм, сухi зморшки усмiху, побриженi мiшки пiд очима, — "а ти сказала, — згадував вiн опiс-ля, коли в них пiшов був процес витворення тої спiль-ної мiфологiї, без якої жоднiй парi не остоятися, — з легендою про Золотий Вiк фази закоханостi, з власними дрiбними обрядами й ритуалами, — пiшов, та зразу ж i урвався, — ти сказала — валi с пляжа, дядя", — ну, положим, не так, точнiше, не зовсiм так, але iнтерeсу не виявила, що правда, то правда, — тож тим дивнiший був, увечерi того-таки дня, несподiваний промельк ясного, пронизливого наскрiзного бачення, котре, грiх нарiкати, нiколи ж тебе на крутих поворотах не полишало, от ти його — тлумила-таки, i не раз, та ще й як! — увечерi, в самому розповнi фестивальної програми, в густих випарах поту й алкоголю, куди ти зiйшла з естради, вiдчитавши своє — два вiршi, два холєрно добрi вiршi просто в нетверезий гул злитих в одне довкружне блимання жовтоплямних фiзiй, точнiше, поверх нього — тримаючись за звук власного, нi на що не вважаючого, тiльки словам пiдвладного голосу, прилюдний оргазм, от як це називається, але вставляє публiку — завжди i всюди, навiть коли слiв нiхто нi фiга не тямить, навiть у чужомовному оточеннi, вперше ти це звiдала колись на писательському збiговиську в однiй азiятськiй країнi, де тебе з чемностi прошено почитати рiдною мовою — you mean, it is not Russian? — i ти стала читати, з обиди й розпуки (остопранцюватiли зi своїм Russian’ом ще тодi!) слухаючи тiльки власний текст, ховаючись у нього, як в освiтлений дiм уночi заходячи й замикаючи за собою дверi, й на пiвдорозi зненацька здала собi справу, що звучиш у дзвiнкiй, приголомшенiй тишi: мова, дарма що незрозумiла, на очах у публiки стяглася довкола тебе в прозору, мiн-ливо-ряхтючу, немов iз рiдкого шкла виплавлювану, кулю, всерединi якої, це вони бачили, чинилась якась ворожба: щось жило, пульсувало, випростувалось, розверзалось провалами, набiгало вогнями — й знов затуманювалось, як i належить шклу од заблизького дихання, ти вiдчитала — оповита, просвiтлiла й захищена, оттодi-то було й втямити, що дiм твiй — мова, яку до пуття хiба ще скiлькасот душ на цiлiм свiтi й знає, — завжди при тобi, як у равлика, й iншого, непересувного дому не судилось тобi, кобiто, хоч як не трiпайся, — потiм усi тi пикатенькi, лисi, чорнi-кучерявi, в тюрбанах i без, довго й схвильовано трясли тобi руки, не даючи, мiж iншим, пройти до туалету (вiд їхньої млосно-пряної кухнi твiй шлунок рiшуче вiдмовлявся i суремив, стерво, басом якраз у тi хвилини, коли годилося гречно дякувати), — звiдтодi жодна зала тебе б не збила — а хоч перед кримiнальними злочинцями! — екзгибiцiонiзм там уже чи нi, власний текст боронив тебе од наруги й пониження, ти читала, як писала — на голос, ведена саморухливою музикою вiрша, до такого процесу свiдкiв звичайно не допускається, окрiм як на театрi, тим-то, либонь, i проймає, i те фестивальне тирло також прищухло десь насерединi твого виступу — облягло шкляну кулю й згiдно задихало в унiсон, i от коли ти, вистигаючи вiд оплескiв, уже не на естрадi, а внизу, в напiвтьмi, в якомусь чiпкому дружньому кiльцi: парко, димно, хтось наливав, хтось смiявся, лиця мелькали розрiзненими кадрами, — простягала руку чи то по вiдпружну цигарку, чи по келиха, той чоловiк на мить опинився поруч, мов зашпортнувся об тебе мимохiдь, — з котячо засвiченими в притемку очима захоплено дихнув горiлчаним духом: "Ну, ти й даєш!" — i так само мимохiдь, не зупиняючись, спробував стиснути тобi руку, перехопити її, сягаючу по цигарку (чи келиха), — ти запам’ятала це тому (бо ж хто тiльки не тис тобi руку в тому стовповиську!), що отим незручним рухом, якось навсторч врубаним в напрямок твого власного, наче в’їздом з розгону пiд "цеглину" й мiлiцейський сюрчок, вiн потрапив боляче пiдломити тобi великого пальця, — i сюрчок розiтнувся тут-таки — поштовхом, блискавичним промельком крiзь тяму — дивно, як на ту сум’ятну мить, чiткого й тверезого наскрiзного знаття: нiби хтось стороннiй спокiйно, значущо, повним реченням проказав у головi: "Цей чоловiк зробить тобi боляче".