Так т я глос я до полудня. Сонце припікало, мушня не давала людям та коням спокою.
Аж у розпаленому сонцем повітрі почулося блеяния овець і приглушений захриплий рев скоту. Тварина, занюхавши річку, гнала навмання до води. Даремне татари змагалися її спинити. Череда гнала стрімголов, топчучи ногами й розбиваючи все, що було на дорозі. Розвішені спрагою воли взяли декілька коней на роги, а їздців розтоптали ратицями. Тепер татари вступалися їм з дороги, а хто не встиг, то гнався враз із тою хвилею вперед.
Уся ця спрагнена ватага грянула тепер із берега в воду. Жодна сила не могла її зупинити. Товар, особливо вівці, падаючи з високого берега, розбивалися насмерть. А ті, що добилися до води, розкошували в ній. Спрагнений товар, як добереться до річки,— не так легко з води вилазить. Татари про пе знали й тому були спокійні, що їх добич їм не втече. Зближалася до річки й орда. Частина татар перейшла убрід і почала розглядатися на всі боки. Ніхто нічого не помітив, кожний почував себе безпечним. Почали переганяти бранців. їх гнали також через річку. Страшно було дивитися на тих нещасливців. Виснажені, вони ледве волочили ноги. Покривавлені, добували останніх сил, щоб дібратися до води й погасити спрагу. Скидалися на недогнилих мерців, що повставали з домовини, або на божевільних: татарська нагайка поре їм плечі, а вони, мов задеревілі, пруться в воду. Перегнавши бранців на другий берег, татари почали перевозити туди вози з награбленим добром. На самому кінці його убрід татарське військо.
У траві почулася перепілка. За нею друга, третя, десята. Нараз почали підноситися з хащів коні. Наче із землі виростали чорні смушкові шапки з червоними днами. Вмить козаки посідали на коні. В повітрі залунало:
— Бий, ріж невіру!
Козацькі лави вдарили шаленим наскоком. Козацький кінь — вірний товариш, побратим козака. Розуміє людську мову. Він знає, коли надходить вирішна хвилина й коли треба напружити всі сили. Козак із своїм вірним конем наче змовилися: в обох була одна думка — перемогти ворога, роздавити його на хамуз. Козак шаблею рубає, списом коле. Кінь своїми грудьми розбиває, зубами кусає, ставши на диби, передніми ногами толочить. Страшна сила в тих двох з'єднаних єствах. Негаразд тому, на кого вона звалиться.
Коли почувся козацький боєвий оклик, татари до оборони не були впорядковані. Ні по цьому, ні по .тому боці річки. їх козаки заскочили несподівано. За кілька хвилин вони вже сиділи на татарських спинах. Прожогом кинулися вони в воду, покидаючи бранців і вози зі здобиччю. Ті татари, що ще не перейшли на козацький бік,— їх було щораз менше,— не знали, що робити. Аж ураз і поза ними почувся воєнний козацький оклик:
— Ріж, бий!
На них наскочив Хмельницький зі своєю сотнею.
Кричевський відгородив бранців, забезпечив їх від татар. Тепер можна було стріляти з мушкетів.
Тим часом заспокоєний товар, прохолоджуючися в воді, поплив собі річкою далі й, найшовши відповідне місце, повилазив на берег та почав спокійно пастися. Йому було байдуже, що люди між собою ріжуться.
Татари з обох берегів річки позбивалися докупи. З обох берегів на них стріляли. Здавалося, що ось-ось їм буде амінь.
Та враз сталося щось незвичайне. Одна частина орди залишилася була позаду й саме тепер настигла. І не зчувся Хмельницький, як татари з великим галасом кинулися на його сотню. Треба було покинути роботу над рікою й обороняти себе самих. Татари напирали, мов розлючені оси. Зчинилася страшна руко-пашня. Ніхто вже не слухав команди. Кожний козак був сам для себе отаманом. Випадало ставати одному проти п'ятьох. Татари сильні масою, якою б'ють, мов тараном. Та рукопашний бій не для татар. Одним махом козак стинає голову. Татарське озброєння дуже невибагливе: спис та лук, рідко в кого шабля, а то й ломака з кінською щокою на кінці. Татарин замахнеться ломакою, а козак відбиває удар шаблею, що зараз зсувається по ломаці і відрубає пальці, або й цілу руку. А потім один мах — і голова з пліч! Хмельницького скрізь було повно, де була найбільша потреба.
— Чола вгору, братіки! Підмога йде! А підмога йшла справді.
Кричевський побачив, в якому скрутному становищі його друг, і як стій вирядив через річку дві сотні на підмогу. Тепер вже все пішло шкереберть. Татари пустилися втікати, козаки — за ними. Розбивали, здатніших ловили на аркани й брали в полон.
Орду розгромлено. Але й сотня Хмельницького мала багато втрат. Самому Хмельницькому дісталося. Якийсь татарин шарпнув його по голові й зранив лице...
* * *
Почалася звичайна робота після перемоги. Раненим перев'язували рани, для поляглих копали яму. їм треба було справити козацький лицарський похорон — із червоною китайкою, з прощальною молитвою, з тужливою похоронною піснею.
Кричевський поїхав поміж бранців. Він горів від нетерплячки подивитися, що могло в його рідних сторонах статися. Від бранців можна чогось довідатися. Може, здибається який визволений земляк.
Орда верталася саме з Полісся. На думку, що могло статися нещастя його найближчим, стискалося його серце кліщами.
Коли бранці побачили перемогу козаків над ордою, сильно зраділи. Десь кудись ділася втома, прокинулася охота до життя. Купалися суміж чоловіки й жінки — про сором ніхто й не думав. Всі почували себе тепер легко на душі, мов ті невинні діти, мов перші люди в раю.
Кричевський приїхав туди з кількома посильними козаками й гукнув із берега:
— Здорові були, люди добрі! Добре робите, що купаєтесь. Я тут вас підожду...
Бранці догадалися, що це отаман козацького війська. Почали з води виходити і своє лахміття надягати. Дехто, що вже встиг одягтися, підходив до Кричевського й почав дякувати.
— Спасителю наш! — кликали в один голос— Хіба молитвою за твоє здоровля віддячимось тобі. Більше нічого не маємо...
Хапали за одежу, цілували ноги. А вірний кінь наче розумів, у чому справа: стояв спокійно, мов та дитина.
— Не мені дякуйте, добрі люди-християни, а Господеві всемогутньому, що поміг нам перемогти ворога. Я вже післав моїх козаків до найближчої оселі, щоб приїхали сюди з возами та поперевозили вас у наш полковий город. Там народ християнський вами заопікується. Незабаром привезуть для вас харчів. А ви помоліться гарненько за душі тих лицарів, що в вашій обороні свої буйні козацькі голови понакладали.