Став наполягати після цього, щоб перевели кудись в інше місце. Хоч на Курили, аби не тут!
Сьогоднішня його поїздка до міста теж була пов'язана з цим, і, повертаючись надвечір додому, він завернув до того кургану, де лежить Оленка, завернув, знаючи, що це вже — прощання. Тут і ніч застала його, на могилі, тут йому все навкруги налилося темрявою і небо над степом нависло, порешечене зоряними пробоїнами, як велетенська мішень.
Уралов, наїжившись, сидів на кургані; якийсь нічний птах над ним шугонув, просвистів крильми; згадалось дитинство в степах кустанайських, і яке там було на озерах полювання, коли він бігав хлопчиськом за мисливцями та різними послугами дорослим заробляв собі право постріляти. Скільки пам'ятає себе, він марив полюванням, навіть далекий постріл нашорошував і кидав його в дрож, і його мисливський запал дивував навіть дорослих, їм було смішно, що хлопець, зачувши постріл, блідне від хвилювання, а він тільки й мріяв про той час, коли виросте й матиме власну рушницю. Потім виявилося, що в його діда-коваля є старезна рушниця "катеринівка", четвертий калібр, вагою не менше пуда. Просто гармата! Колись ще ніби дід дідів, пугачовець, зробив її, а дід так і не вистрелив з неї жодного разу — боявсь, А цей, малий Уралов, взяв її, зарядив, замість дробу, шариками з підшипника, пішов на майдан, прив'язав до плуга, а до курка шнурок, щоб випробувати здалеку. То таки був постріл! І, одначе, не розірвало її. Після цього знову зарядив, прилаштував свою "катеринівку" до велосипеда і покотив на озеро в степ. Зустрічні хлопці-казахи сміялися: всіх гусей твоя пушка переб'є!.. В полі гусей тьма, на просищі пасуться, летять, гелгочуть, валом ідуть. Уралов зарився в копицю проса, виставив лиш кінчик своєї гаківниці, картуз підклав під плече, щоб віддачею не розтрощило. Сидить, не дише, а вони насуваються гелготом, вже мало не з-під нього просо смичуть, і він, затаївши дух, приклався, пальнув. Удар, іскри з очей, і вже нічого більше не пам'ятає. Очуняв: "Де це я? Що зі мною?" Рушниця відлетіла на чималу відстань, картуз теж чорт зна й де, плече горить і... жодної гуски! Однак це не відбило в нього охоти до полювання. І вдруге, і втретє знову виходив з тією пудовою "катеринівкою" на гусей і щоразу падав після пострілу непритомний, аж поки в якійсь інструкції не вичитав, що треба було давати вдвічі менший заряд, ніж він давав...
Невідомо, чому й згадалась йому зараз та його рання хлоп'яча пристрасть, блукаючим спомином навіялась серед нічного степу на могилі, де вічним сном спить його донечка. Не раз він чув жалі та скарги на скороминущість людського життя. Промайнуло, як сон, пролетіло мигцем, не встиг і оглянутись... Справді так. Але зараз його думка про інше, про те, як багато може ввібрати людська душа, мозок людський: цілі галактики життя може людина вмістити в собі! Коли були ті озера, гуси, просища? Коли то було: вперше побачив трамвай. Перший самостійний виліт... Як то далеко-далеко. Наче за далеччю віків. Майже в античності. І нічого цього Оленка не знала. Ні тих гусей, ні просищ, ні озер ніколи вже не побачить, і в цьому є велика якась кривда. Свіжа рана життя, вона заступила йому все, що було і що є, болем своїм ятрить його і ятрить. Фатальність? Якщо це фатальність, то він її ненавидить! Забрати в нього Оленку, в самому розквіті загубити цей свіжий росяний пуп'янок, що вже всім умів дарувати радість,— ні, нема в цьому глузду, і ніхто не переконає Уралова в тому, що так буває, і що нічого не вдієш, і що "така вже судьба"... Не повинно бути такої судьби! За що її скарано, за що страчено його Оленку? Не було в ній ні злоби, ні ненависті, ні підступності, не таїлось навіть натяку ніяких злих намірів, променилась тільки ясність найчистішої усмішки, було тільки те, з чим людина народжується для життя... Гризе його думка, тривога, що, можливо, є частка і його провини в тому, що сталось. Коли привозив Чабаниху, вона говорила щось застережливе, що місце, мовляв, не підходить дитині й не такі їй потрібні цяцьки. І що тільки під тихими зорями, а не серед гуркоту та вибухів здоровим та щасливим буде зачаття людське... Він не надав тоді значення словам старої, а тепер дедалі частіше довбе мозок думка: може, справді дитину лякало тут все, гуркіт тривожив і ці вибухи, що час від часу землю стрясали, може, вони й справді не для дитячої психіки? Причину доньчиної смерті так встановити й не вдалось. Командири й товариші вважали Уралова людиною впертою, вольовою, настійливою, людиною, для якої почуття обов'язку Понад усе, а ось тут він не певен, чи все він зробив, щоб Оленку врятувати, чи виконав свій обов'язок перед нею до кінця. Одне тільки знає напевне, що ця тяжка драма не минула для нього безслідно, ці згаслі Оленчині усмішки для нього ніколи не згаснуть і ніколи не буде вже він таким, як раніш. Глибокий внутрішній струс мовби відкрив йому очі ширше на світ, на саму сутність життя, і те, що раніш могло й не чіпати, зараз не залишає його байдужим. Чи так жив? Чи так ти живеш? Чи так усі ви, люди, живете? Задала йому Оленка таких запитань безліч, запитала й пішла собі, а йому зоставила вік на роздуми!
Десь із глибини темряви чути дзеленчання дзвіночка. Наближається отара. Чабан Горпищенко веде її, не інакше, бо це тільки він зважується заглибитись з отарою так далеко в землі полігонні, та й полігонне начальство до нього не таке прискіпливе, адже у старого син льотчик і сам він людина заслужена й розторопна. Під час останніх важливих навчань, коли тут навіть один із маршалів був, він швидко з Горпищенком здружився, для них обох — для чабана і для маршала,— певне, було про що довірливо погомоніти, розклавши вогнище в степу для чабанської каші "в кожусі". В ті дні усе, що робилося на полігоні, було оповите особливою таємничістю, право доступу сюди мали тільки люди найнеобхідніші, решту всіх виселили, і чабан Горпищенко теж тільки віддалеки міг бачити, як незнайомі автомобілі мчали в напрямі полігона, як свіжі намети в один день там з'явились і як потім на далекім куті, що виходив у море, виросла висока драбинчата споруда і в ній, наче в колисці, в сповитку, лежало щось блискуче. Колись там орли та інші дикі птахи гніздились, а тепер люди он для яких пташенят гнізда мостять...