Покинутий

Страница 2 из 3

Ги де Мопассан

Вона раптом зупинилась; ридання душили її. Долина в сліпучому світлі полудня була пустинна й німа. Тільки коники різко й протяжно сюрчали в жовтій рідкій траві обабіч дороги.

— Посидьте трохи, — сказав їй д'Апреваль.

Він одвів її на край придорожньої канави, і вона у знемозі опустилась на землю, затуливши обличчя руками, її сиве волосся, завите в кучері по обидва боки обличчя, розпустилось; вона плакала, серце її розривалось від глибокої скорботи.

Він стояв перед нею, стривожений, не знаючи, що сказати. Він бурмотів:

— Ну, будьте мужні.

Вона підвелась.

— Так, у мене вистачить мужності.

І, витираючи очі, вона рушила далі старечою нерівною ходою.

Трохи далі дорога вела через гайок, серед якого притулилось кілька будиночків. Чути було розмірені й дзвінкі удари ковальського молота об ковадло.

Незабаром вони побачили праворуч від дороги візок перед якоюсь низькою будівлею; далі, під повіткою, двоє чоловіків підковували коня.

Пан д'Апреваль підійшов до них.

— Де тут ферма П'єра Бенедікта? — гукнув він.

Один з чоловіків відповів:

— Зверніть ліворуч, якраз проти маленького кафе, а потім ідіть прямо, третій двір від ферми Поре. Біля паркана — ялинка. Не помилитесь.

Вони повернули ліворуч. Жінка тепер насилу йшла, ноги їй підломлювались, серце билося так, що вона задихалась.

На кожному кроці вона шепотіла, як молитву:

— Боже мій! О боже мій!

Страшне хвилювання перехопило їй дух, і вона поточилась, наче їй підтяли ноги.

Пан д'Апреваль, схвильований, трохи блідий сказав їй різко:

— Якщо ви не зумієте опанувати себе як слід, ви одразу зрадите себе. Постарайтесь тримати себе в руках. Вона пробурмотіла:

— Де знайти сили? Це ж мій син! Я побачу зараз свого сина!

Вони йшли вузькою сільською дорогою, між дворами ферм, затіненою подвійним рядом буків, що росли вздовж канав.

І раптом вони опинились перед дерев'яним парканом, біля якого росла молода ялинка.

— Тут, — сказав він.

Вона враз зупинилась і глянула.

В глибині просторого двора, обсадженого яблунями, виднів-ся невеличкий будиночок під соломою, а проти нього — стайня, клуня, хлів, курник. Під повіткою, критою шифером, — віз, біда, кабріолет. Четверо телят щипали свіжу зелену траву в холодку під деревами. Чорні кури блукали по всіх кутках подвір'я.

Ні звуку. Двері будинку стояли відчинені, але нікого не було видно.

Вони зайшли на подвір'я. В ту ж мить чорний пес виліз з перекинутої бочки під великою грушею і почав люто гавкати.

Біля входу, вздовж стіни будинку, чотири вулики на дощаних підставках вишикували в ряд свої солом'яні дашки. Пан д'Апреваль підійшов до будинку й гукнув:

— Є тут хто?

На порозі з'явилась дівчинка років десяти в сорочці й шерстяній спідничці, з босими брудними ногами, несмілива й похмура на вигляд. Вона стала на дверях, наче обороняючи вхід.

— Чого вам треба? — спитала вона.

— Батько дома?

— Ні.

— Де він?

— Не знаю.

— А мама?

— Пішла корів доїти.

— Скоро вона прийде?

— Не знаю.

Стара пані, наче злякавшись, що її силоміць потягнуть звідси, поквапливо промовила:

— Я не піду, поки не побачу його.

— Ми почекаємо, люба моя.

Обернувшись, вони побачили селянку, що йшла до дому, несучи дві бляшані, очевидно важкі дійниці, по яких раз у раз пробігали сліпучі відблиски сонця.

Жінка припадала на праву ногу, груди її були обтягнуті коричневою фуфайкою, вицвілою, вимоченою дощами, поруділою від літнього сонця; вона була схожа на бідну наймичку, нужденну й неохайну.

— Ось і мама, — сказала дівчинка.

Дійшовши до будинку, селянка оглянулась на чужих людей непривітно й підозріливо і ввійшла в дім, наче й не бачила їх.

Вона здавалась старою, з худим, жовтим, висохлим, наче дерев'яним обличчям, яке часто можна побачити в селянок.

Пан д'Апреваль гукнув до неї:

— Слухайте, хазяйко, ми зайшли попросити вас продати нам дві склянки молока.

Поставивши відра, вона вийшла на поріг і буркнула:

— Я молока не продаю.

— Бачите, нам дуже хочеться пити. Ця пані немолода і дуже стомилась. Чи не можна у вас дістати чого-небудь напитись?

Селянка дивилась на них насторожено й похмуро. Нарешті вона погодилась:

— Ну, гаразд, раз ви вже прийшли, я вам дам молока, — сказала вона.

І зникла в домі.

Дівчинка винесла з кімнати два стільці і поставила під яблунею; слідом за нею вийшла мати і подала відвідувачам дві чашки пінистого молока.

Сама вона спинилась коло них, наче хотіла простежити за ними і розгадати, що в них на думці.

— Ви з Фекана? — спитала вона.

Пан д'Апреваль відповів:

— Так, ми приїхали на літо до Фекана.

Помовчавши, він додав:

— Ви не могли б нам продавати щотижня курчат?

Селянка завагалась, потім відповіла:

— Що ж, це можна. Вам маленьких курчат треба?

— Так, маленьких.

— А почому ви купуєте курчат на базарі?

Д'Апреваль не знав і звернувся до своєї подруги:

— Люба, почому ви купуєте курчат, маленьких курчат?

Вона пробурмотіла з повними сліз очима:

— По чотири франки і по чотири п'ятдесят.

Хазяйка скоса здивовано глянула на неї, потім спитала:

— Хвора вона, чи що — ця пані? Чого вона плаче?

Він не знав, що відповісти, і промовив, затинаючись:

— Ні... ні... але вона... вона по дорозі загубила годинник, гарний годинник, і їй дуже шкода його. Якщо хтось знайде його, сповістіть нас.

Тітка Бенедікт нічого не відповіла, вирішивши, що тут справа нечиста.

Раптом вона сказала:

— Ось мій хазяїн.

Тільки вона помітила, як він увійшов, бо стояла лицем до хвіртки.

Д'Апреваль здригнувся, пані де-Кадур мало не впала, рвучко повернувшись на стільці.

За десять кроків від них чоловік вів на налигачі корову, зігнувшись удвоє і важко дихаючи.

Не звертаючи уваги на сторонніх, він вилаявся:

— А бодай тобі, шкапа клята!

Він попрямував до хліва і зник у ньому.

Сльози на очах старої пані вмить висохли; вона розгубилась, застигла, оніміла. Син! Це її син!

Д'Апреваль, якого боляче вразила та сама думка, вимовив тремтячим голосом:

— Це і є пан Бенедікт?

Хазяйка насторожилась:

— А хто вам сказав, як його звуть? Пан д'Апреваль відповів:

— Коваль на перехресті коло шляху.

І всі замовкли, втупивши очі в розчинені двері хліва, що зяяли в стіні чорною дірою. Всередині нічого не було видно, але звідти чути було неясні звуки, кроки, тупотіння, приглушене соломою, розкиданою долі.