Купідон, майстер всіляких зближень між людьми, недарма зовсім позбавлений зору. Внаслідок цього навіть потворне йому здається прекрасним. Те саме він виробляє і з вами: засліплює очі, а відтак дід свою бабу вважає за богиню, а юнак — юну дівчину. Всі сміються з цього, а тим часом це смішне й гуртує людей і допомагає їм спілкуватися.
Без Глупоти й подружнє життя нещасливе.
Те, що мовилось про дружбу, ще більше стосується шлюбу, цього нерозривного зв'язку двох людей на все життя. Нерозривного? Боже безсмертний, скільки було б розторгнень шлюбу, а може, й чогось гіршого, якби спілкування чоловіка з жінкою не трималося щодня на моїх супутниках: на лестощах, жартах, легковажності, обмані, нещирості й не живилося ними!
Набагато менше стало б одружень, якби наречений знав, якими жартами втішалась його сором'язлива й цнотлива наречена задовго до шлюбу!
А якими б нетривкими були шлюби, якби жінки не вміли скористатися байдужістю й нетямковитістю чоловіків, щоб приховати часте скакання в гречку!
Все приписують глупоті. Ну що ж, може, воно й добре, коли чоловікові люба дружина, а дружині — приємний чоловік; тільки так і тримається спокій у домі, а в сім'ї злагода. Сміються з вайла і рогоносця, і по-всякому обзивають чоловіка, якщо він виціловує нещирі сльози своєї блудниці і голубить її. Але скажіть, будьте такі ласкаві, хіба не краще отак помилятися, аніж виснажувати себе ревнощами й робити з цього трагедію?
Без Глупоти нема спілкування.
Що не говоріть, а без мене в житті було б мало приємного і тривкого: народ царя не зміг би довго зносити, хазяїн — наймита, служниця — панію, вчитель — учня, домовласник — орендаря, сусіда — сусіду, а товариш — товариша. На щастя, люди навчились обманювати один одного, взаємно лестити, дивитись на все крізь пальці й солодити життя [31] медом глупоти. Розумію, надто заговорилась, але я ще не закінчила.
Самовтіха також від Глупоти.
Скажіть, якщо ласка, чи може закохатись людина, яка саму себе ненавидить? Чи домовиться з іншими, хто з собою не в згоді? Хіба принесе комусь задоволення той, хто собі неприємний і тяжкий? Ніхто, гадаю, не стане цього стверджувати, хіба що дурніший за саму Глупоту. Спробуйте погордувати мною, і всі люди зневажатимуть вас. А коли всі когось цураються, той, мабуть, і справді нікчема.
Природа часом буває лиха. В деяких справах більш мачуха, аніж мати: наділила смертних властивістю, — особливо тих, хто мас кебету, — своє зневажати, а чужим захоплюватись. Внаслідок цього все приємне в житті, вишукане й привабливе, вони ганьблять і нищать. Що з тієї краси, дарованої безсмертними богами, мимрять такі розумники, якщо вона не вічна! І юність ні до чого, бурчать вони, якщо на ній уже стоїть тавро старечого смутку!
Гідність, як відомо, основа не лише мистецтва, але й усякого вчинку. Та ти не зробиш нічого гідного для себе і для інших, якщо не допоможе своєю десницею Філавтія-самолюбивість: її слушно вважають моєю сестрою, бо спритно виконує мої обов'язки. Ти здивований? Ти не любив дурного? Але чи зробиш щось приємне, любе, пристойне, коли сам собі не подобаєшся?
Забери з життя всі принади, і враз нудним і нецікавим стане оратор з промовою, музикант з музикою; враз освищуть актора на сцені і висміють поета з його музами; огидним стане з малярством своїм живописець, і лікар з ліками залишиться голодним. Одне слово, ти побачиш Терсіта замість Нірея, Нестора замість Фаона, свиню замість Мінерви, немовля замість красномовця, селюка замість міського жевжика.
Кожен повинен спершу в собі знайти (навіть якщо й нема!) щось любе душі і ним милуватися. Тільки так можна сподобатись іншим. Велике щастя полягає перш за все в тому, щоб бути таким, яким хочеш. А цього можна досягти лише завдяки моїй Філавтії-самолюбивості, яка робить кожного задоволеним своєю зовнішністю, своїм розумом, походженням, місцем, на якому сидиш, долею, батьківщиною, і то так, що ірландець не захотів би [32] помінятися життям з італійцем, фракієць з афінянином, скіф з жителями щасливих островів.
О, що за нечуване піклування природи, яка при такій різноманітності речей зробила всіх рівними: кого обділила розумом, тому додала більше Філавтії-самолюбивості. Зрозумійте правильно: хочу сказати, що самолюбивість найбільший дарунок природи. Бо, що не кажіть, але жодного подвигу не здійснено без моєї намови, жодного мистецтва не винайдено без мого сприяння.
Війни породжує Глупота.
Війна — основа й джерело усіх славетних подвигів. А тим часом, що може бути безглуздіше за неї (якщо немає для того поважних причин)? Адже війна приносить обом супротивникам більше шкоди, ніж зиску. Я вже не кажу про полеглих, бо про них, як говорили колись мегарійці, нема чого розпатякувати. Але погляньмо на живих.
Ось стали непорушно одна проти одної дві бойові лави, закуті в залізо, і ріжки тужливо гудуть, закликаючи до бою. Скажіть, будь ласка, яка тепер користь од цих, вибачте, мудрих — немічних людей, виснажених науками, з рідкою й холодною кров'ю? Адже тут потрібні товстуни, здоровані, бовдури, в котрих чим менше розуму, тим більше відваги. Кому потрібен такий воїн, як Демосфен, що за прикладом Архілоха кинув щит і втік з поля бою, ледве уздрівши ворогів? Оратор з нього добрий, а воїн — нікудишній.
Але, кажуть, і кмітливість у війнах дуже допомагає. Не заперечую, тільки ж кмітливість усе-таки військова, а не філософська: для вельми славної справи — війни — філософи та вчені, що проводять безсонні ночі над книгами, взагалі не годяться. Тут потрібні лайдаки, звідники, розбишаки, бандити, темні мужики, тупаки, боржники й подібні до них покидьки суспільства.
Філософи шкідливі й небезпечні.
Щодо філософів, то вони у повсякденному житті дивовижно безпорадні. Ось хоча б узяти Сократа. "Єдиним мудрецем" назвав його оракул Аполлона і зробив, м'яко кажучи, нерозумно. Хай буде це для всіх наукою! Так-от, цей мудрець наважився якось виступити прилюдно, але в останню мить раптом передумав і втік з майдану під гучний регіт громади. Звичайно, Сократ, людина вельми розумна вже хоч би тому, що відмовився прийняти дароване йому [33] звання "мудрець". Він вважав, що воно більше личить богові. Радив також розумним уникати політики й державних посад. Але краще б цей розумник порадив не знатися з мудрістю. Бо що, як не мудрість, змусила самого випити отруту у в'язниці? Мудрував він багато про хмари та ідеї, займався вимірюванням ступні блохи, милувався писком комара, але жити так, як усі нормальні люди живуть, не навчився.