(1) Див.: Горацій "Оди", IV, 12, 27.
(2) Горацій "Оди", IV, 12, 28.
(3) Горацій. "Послання", II, 2, 126-128.
(4) Ціцерон. "Листи до рідних", IX, XXII, 14.
Глупоту хвалить і святе письмо.
Але, можливо, для християн наведені авторитети не переконливі? Тому звернімось до свідчень святого письма і спробуймо з його допомогою підтримати, або, як кажуть вчені, апрофондувати, мої вихваляння. Та спочатку запитаємо дозволу в теологів. А коли дозволять, то вже й почнемо цю надто важку справу.
Недоречно знову звертатись по допомогу до геліконських муз, бо для них це питання чуже. Ліпше, мабуть, самому прикинутись теологом і таким чином [90] продиратися крізь нетрі теології. Добре було б для цієї справи запросити з Сорбонни також душу Скота (колючішу від їжака чи дикобраза) і попросити, щоб вона хоч на часинку вселилася в мене. А потім хай знову переселяється до кого завгодно, хоч до ворони.
О, якби-то я змогла прибрати інший вигляд і вбратися в теологічні шати! Боюсь тільки, щоб хтось, коли побачить у мені стільки теологічної вченості, не звинуватив раптом у крадіжці: ніби я нишком пограбувала скрині наших вчених теологів.
Але хай вас не дивує моя певна обізнаність в теології. Я так довго дружу з теологами, що встигла перейняти дещо від них. Адже навіть фіговий бог Пріап запам'ятав декілька грецьких слів, які підслухав ненароком і записав, коли господар промовляв їх уголос(1). Та й Лукіанів півень після довгочасного спілкування з людьми навчився людської мови.
(1) Еразм натякає на анонімний латиномовний вірш, де розповідається про те, як Пріап працював сторожем у саду. Запам'ятавши кілька слів з Гомера, випадково почуті від свого господаря, Пріап вживав їх потім дуже недоречно.
А тепер, за щасливих прикмет, вже й до справи! Так-от, в Екклесіасті, у першій главі, записано: "число дурнів безмежне". Говорячи про таку кількість дурнів, чи не здається вам, що автор мав на увазі всіх смертних? За винятком хіба що небагатьох, яких ніхто ніколи й не бачив!
Ще відвертіше висловився щодо цього Ієронім у десятій главі: "Дурнем, — каже він, — стає всяка людина від власної мудрості". Цей святий приписує мудрість лише богові, а всім людям залишає глупоту. Про це саме є в нього й далі: "Хай ніхто не хвалиться своєю мудрістю!" А чому ти, любий Ієроніме, не дозволяєш людині хвалитися своєю мудрістю? "Тому, — відповідає він, — що в людині нема мудрості!"
Та повернімося до "Екклесіаста". "Марнота марнот і все марнота!" — вигукує він. Як ви гадаєте, чи не мовиться тут, що все життя людини є лише забавкою глупоти? Чи ці слова не є блискучим доказом вже згадуваних слів Ціцерона про те, що "світ дурнями наповнений"?
Далі в "Екклесіасті" знову мудро сказано: "Дурень міниться, як місяць, а мудрий залишається постійним, як [91] сонце". Чи це не натяк, що весь рід людський дурний і лише один бог гідний називатися мудрим? Під місяцем треба розуміти, певно, людську природу, а під сонцем, джерелом світла, — бога.
Цей вислів цілком узгоджується зі словами Христа, наведеними в євангелії(1), де він забороняє називати добрим будь-кого, окрім бога. Якщо ж дурнем є всякий, хто не мудрий, а всякий добрий, на думку стоїків, є мудрим, тоді неодмінно випливає, що всі люди дурні.
Далі. Соломон у п'ятнадцятій главі говорить: "Глупо-та — радість для дурня". Це повинно означати, очевидно, що без глупоти нема в житті нічого приємного. Подібне знаходимо також в іншому місці: "Хто примножує знання, примножує скорботу(2), бо у великій мудрості багато печалі". Цю ж думку, але ще відвертіше висловлює славетний проповідник і в сьомій главі: "Серце мудрих там, де сум, а серце дурнів — де веселість". Тож не дивно, що навіть Соломон не обмежився ґрунтовним вивченням мудрості, а розважливо познайомився й зі мною. Якщо ж мені не вірите, ось вам його власні слова з першої глави: "І віддав я серце моє тому, щоб спізнати мудрість і науку, оману й глупоту".
Зверніть увагу, глупота згадується на другому місці, яке вважається більш почесним. Так записано в "Екклесіасті", так і по церквах заведено — ви самі це добре знаєте. "Перші будуть останніми, а останні — першими" — гласить євангельська заповідь(3).
Про те, що глупота переважає мудрість, засвідчує також відомий церковний письменник у главі сорок четвертій(4). Але, клянуся Гераклом, я наведу його слова лише в тому разі, коли допоможете мені своїми відповідями, — як це робили Сократові співбесідники у Платона.
(1)"Євангеліє від Матфія", XIX, 17.
(2) "Екклесіаст", І, 18.
(3) "Євангеліє від Матфія", XIX, 30.
(4) Насправді про це йдеться в "Екклесіасті" (XX, 31).
Так-от скажіть, будь ласка, що слід більше приховувати: рідкісне й коштовне чи звичайне й дешеве? Чому ви мовчите? Ну що ж, коли не хочете говорити, відповість за вас грецьке прислів'я: "Щербатий глечик можна й за порогом лишити на ніч — ніхто не вкраде". А щоб хтось не надумав безбожно заперечувати, нагадаю, що цей [92] вислів наводить сам Арістотель — бог наших учених теологів.
Ну, а тепер похваліться, хто з вас такий дурний, що коштовності й золото на порозі лишає? Присягаюсь Гераклом, такого дурня не знайти. Ці речі ви зберігаєте у внутрішніх покоях, до того ж у найпотаємніших кутках залізних скринь, а всякий непотріб кидаєте на виду. Отже, все, що дорожче, приховується, а що дешевше — виставляється. Але ж апостол, на якого часто посилаюся, забороняє приховувати мудрість! "Людина, яка приховує глупоту, — говорить він, — краща за людину, яка приховує свою мудрість". Із цього випливає, таким чином, що мудрість дешевша від глупоти.
Святе письмо визначає в дурневі як позитивну якість простодушність, в той же час про мудреця сказано, що він всіма гордує. Так принаймні я розумію слова з "Екклесіаста", глава десята: "Через свою недотямкуватість дурень, кого на вулиці не устріне, всіх вважає за дурнів". Хіба це не є ознакою виняткової простодушності? Адже цим він прирівнює до себе інших, тобто приписує їм свої власні гідності. А хто не вважає себе гідним похвали?!
Тому і не посоромився великий цар сказати про себе у главі тридцятій: "Я — найдурніший із людей"(1). Так само й апостол Павло у посланні до корінфян охоче погоджується назвати дурнем себе: "Я кажу нерозумно, навіть більше". Він мовби вважає ганебним поступитися комусь у глупоті.