Походи князя Ігоря

Страница 3 из 4

Лотоцкий Антин

Також і болгари післали вістку:

— Ідуть русичі й найняли собі печенігів.

Стривожився цар Роман. І покликав синів своїх, Степана й Костянтина, які правили вже державою разом із батьком, на раду, що тут діяти? І радить Степан:

— Пішлім до Ігоря послів, то може й угоду кориснішу матимемо й наші землі від руїни збережемо.

— Степан добре радить, — згодився й Костянтин.

— Зробимо так, — рішив цар Рома.

І післав послів до Ігоря з — листом:

— Не йди війною, а візьми данину, яку мав Олег, ще й додам до тієї данини.

І взявши в греків данину й паволоки на все військо, повернувся Ігор у Київ.

А нарік прислали Роман, Костянтин і Степан послів у Київ до Ігоря, щоб замиритися раз назавжди. Ігор радився з княгинею Ольгою та з воєводою Свенельдом, під чиїм проводом вислати посольство в Царгород, щоб там скласти та підписати мир.

— Найкращий буде Івор — сказала княгиня Ольга, — бо він нераз бував у Царгороді та знає добре грецьку мову.

І Свенельд стояв за те, щоб вислати Івора:

— Це буде для нього й нагорода за те, що ти, княже, відкликав його з походу на уличів.

— Добре, — згодився князь Ігор, — нехай Івор буде провідником посольства.

І виїхало у Царгород пятдесятпять що найвизначніших бояр і купців. А були між ними вже й християни.

Посли пішли перше з поклоном до царів. Царі прийняли їх у великій залі Магнаври. Тих, що вперше були тут, просто приголомшили величаві прикраси залі й престолу. Царський логофет (міністер закордонних справ) спитав у послів про дорогу, здоровя тощо, як велів звичай, а Івор відповідав. Потім посли віддали поклін царям і піднесли їм дарунки від князя Ігоря. Царі обдарували послів грішми, і на тому послухання скінчилося. Тепер почалися переговори. Цілих два тижні тривали вони. І вкінці списали договір.

Списали все, що врадили, в двох примірниках, один задержала канцелярія грецьких царів, а другий узяли Ігореві посли. А потім присягали грецькі царі й достойники в церкві св. Софії.

Вернулися посли, вислані князем Ігорем, із грецькими послами й переповіли князеві Ігореві все, що говорив цар Роман. Тоді Ігор покликав до себе грецьких послів і сказав:

— Говоріть, що вам казав цар?

А провідник грецьких послів:

— Це післав нас цар, що рад замиритися з князем руським і жити в любові. Наші царі складали присягу при твоїх послах і нас прислали взяти присягу від тебе, княже, та від твоїх мужів.

— Добре, — каже їм Ігор, — завтра складемо присягу.

Спершу князь Ігор був невдоволений, що не такий корисний, як був договір греків із Олегом.

Та княгиня Ольга заспокоїла його:

— Краще менщ корисна угода, а без проливу крови. Уже досить у нас вдовиць і сиріт та калік немічних із попереднього походу.

На другий день покликав князь Ігор послів і прийшов на горб, де стояв Перун. Тут поклали свою зброю, щити й золото. Ігор і всі, що були поганської віри, склали тут присягу. Християни, здебільша варяги, складали присягу в церкві св. Іллі.

І від'їхали грецькі посли, щедро обдаровані кязем Ігорем.

І думав князь Ігор тепер зажити в спокою, віддатися своїм улюбленим ловам.

Та княжа дружина почала знову нарікати:

— Свенельдові отроки мають і зброю добру й одяги, а ми трохи не голі.

— Бачу я це, — каже Ігор, — так що ж вдіємо! На греків не підемо, бо мир з ними держимо, — боронився Ігор.

— Ми й не хочемо на греків. Свенельд не на греках багатіє. Він бере з древи свою дань, а ти збери, княже на себе й на дружину свою.

Сподобалася Ігореві така злорада думка.

— Це легка добич, — подумав, а голосно сказав:

— Гаразд, нехай буде по-вашому. Ідемо на древу збирати

[59] Полюддя — податок на князя від кожного підданого, поголовний податок.

полюддя.59

Гей, як же зраділа Ігорева дружина! Не довго гаявся Ігор і вибрався з великою дружиною на своїх власних підданих, на деревлян.

І не сподівалися спокійні деревляни, яке лихо, яке горе їх жде.

Гордо та пишно входив Ігор із дружиною в старий город древи, в Іскоростень. Гостинно приймав князя Ігоря, як свого зверхника, деревлянський князь Мал, та коли князь Ігор виявив йому мету свого приходу, сказав:

— Княже, твій воєвода Свенельд стягнув уже всю данину.

— Це була данина на воєводу та його дружину, а тепер даси на мене, князя твого, і на мою дружину. А не даси, так силою візьмемо.

І скликав деревлянський князь віче. І рішило віче дати Ігореві дань. — "Бо мала сила в нас, щоб опертися йому", — сказали.

І пішла Ігорева дружина по землі древи полюддя стягати. Стягнули, скільки можна було з нещасних деревлян.

Та замало було цього Ігореві... І замало, і жаль було ділитися даниною з усією дружиною.

І сказав Ігор найближчим своїм:

— Відправлю дружину, і менше нас буде до поділу.

А Стемид:

— Княже, небезпечно! Коли побачать, що нас мало, повстануть проти нас, а ми будемо безсильні.

Та Ігор:

— Древа — спокійний народ і добрий.

— Княже, — знов Стемид, — коли хтось добирається до сьомої шкіри, то й найлагідніше створіння в вовка перемінюється.

— Хто боїться, — сказав князь Ігор з погордою в голосі, — хай вертається в Київ.

— Не боюся, княже, за себе, тільки за тебе, та правду люблю, а кривду ненавиджу, — відповів сміливо Стемид, — і тому тільки вертаюся з дружиною, а не зо страху.

І відійшов, а князь з невеличким відділом найближчих своїх остався.

Князь Мал скликав найповажніших громадян на раду та каже:

— Що нам діяти, громадяни? Коли вовк унадиться між вівці, то виносить усе стадо, якщо не вбють його. Так і цей, коли не вбємо його, то всіх нас погубить.

— Нема іншої ради — кажуть мужі деревлянські, — треба позбутися його.

Каже князь Мал:

— Перше пішлемо до нього послів, хай вертається в Київ і нас залишить у супокою. А не послухає, тоді...

— Хай буде й так! — сказали всі.

— Пішли посли:

— Чого йдеш знову? Ти взяв уже свою дань — сказали посли.

Та князь Ігор закричав:

— Я тут князь, не ваш Мал. Він намісник мій і має моїх наказів слухати...

Відійшли посли ні з чим.

— Немає іншої ради, — сказав Мал, — треба вовка вбити.

І виступили зі зброєю проти князя Ігоря.

Раннім ранком оточили іскоростенці двір, що в ньому жив князь Ігор, і зловили князя та судом судили. І присудили: нагнути в лісі два дерева, привязати до обох вершків князя та потім пустити дерева, щоб роздерли його.