Та найкращий час минув, сили Мазепи були розкинені. Стародуб утрачений, Україна залита царськими військами; після невдачі під Лісною підупала повага шведської сили, зросла повага московської... Все таки дав гетьман свому протекторові й союзникові зразу 7.000 люда, що відносно до числа шведів не було без значіння. Крім того уладив в Батурині оружний табір для шведів, зібрав тут артилерію, великий магазин і як залогу перевів туди свої чотири прибічні полки і частини трьох полтавських полків під проводом полковника Чечеля та ґенерала Кеніґсека, шляхтича пруського походження. Та і цей важний пункт не вдалося шведам дістати в свої руки, так само як і Стародуб. Російські війська, ближчі Батурина ніж Карло, зараз пішли на це місто, як лише дізналися про "зраду" Мазепи. Мєншіков узяв твердиню і влаштував мазепинцям кріваву лазню. Всіх мешканців вирізано; тіла їх пущено з хвилями Сейму, щоби подати кріваву вістку Україні, великі, поставлені Мазепою, склади спалено, Чечеля і Кеніґсека взято раненими в полон і по звірськи замордовано. 40 гармат (без моздірів) забрав Мєншіков. Ці гармати були б придалися Карлові в битві під Полтавою...
Вплив упадку Батурина був страшний.
Що москалям повелося взяти гетьманську столицю з перед носа короля і гетьмана, це зробило розторощуюче вражіння на прихильниках Карла й Мазепи. Число їх меншало скоро. Негайно згуртувалася противна сторона, якій приказав Петро вибрати нового гетьмана — Скоропадського; справа Мазепи представлялася безвиглядно. Так погано, що навіть цінна поміч — свідоцтво настрою України — 15.000 запорожців [10], що під проводом Гордієнка прийшли на поміч Карлові, не змогла його вивести з біди. Непокоючи москалів, здержуючи їх від дальших подібних підпринять проти шведів, робили запорожці велику прислугу. Але по Лісній, Стародубі і Батурині були москалі засильиі, щоби не змогли побити одну по другій розділені від себе шведську й запорізьку силу. Виглядало, що й сам Карло не робив усього можливого, щоби скріпити співдію шведів з запорожцями. І хоча погляд Юнакова: "брак енергії і майже повна байдужість зі сторони Карла XII супроти долі свого нового союзника в часі виступу запорожців аж впадає в око" — є пересаджений, то все таки правда, що Карло дуже мало зробив (або міг зробити), щоби перешкодити москалям відтяти запорізьку армію. Отже сталося так, що запоріжців відкинули москалі взад, а кілька тисяч їх транспортових суден, які 29 і 30 червня могли б справити шведам величезну прислугу під Переволочною, знищили. Мимо всього Карло не закинув своїх плянів. Під кінець 1708 року приказав своїм військам, що стояли по німецьких залогах, йти в Польщу, злучитися з польською коронною армією Станіслава і йти через Волинь на Київ, де мали злучитися з головною армією Карла. Крім того післав Карло посла в Туреччину, щоби з'єднати до війни проти Петра і Порту, або бодай кримського хана. Саме помочі Польщі або Туреччини хотів ждати Карло, коли він по зруйнуванню Батурина, перейшов Десну та за радою Мазепи перевів свою армію на український врожайний низ — північну сторону теперішньої полтавської губернії, опісля під саму Полтаву, щоби дати людям відпочити. Облогу Полтави підпринято — як каже Sarauw — з тією метою, щоби не покидати місця, яке лежало менш-більш посередині обох напрямків, звідки мала прийти поміч.
Та поміч одначе не прийшла. Натомість прийшли в липні 1709 дві страшні вістки, які погіршили положення до розпуки. Одна прийшла з Польщі: Станіслав і Крассов, замість спішити до короля, остались в зах. Польщі, в боротьбі проти Августа і самі між собою в незгоді. Відомість з Туреччини була також сумна. Султан відмовився співділати проти Петра. Заосмотрення військ Карла ставало щораз гірше. Вони дійшли до Дніпра в липні, а через це воєнні операції перешкодили населенню завчасу зібрати збіжжя і обробитися. Багато харчу пропало під Лісною, в Стародубі і Батурині. Решту зробила російська кіннота, яка все довкола шведських становищ знищила й спустошила. До того й зима була дуже гостра; таких морозів, як 1708-9 року не пам'ятала Европа від століття. (Канали Венеції і ріка Рона покрилися грубим ледом.) "Все оце — пише учасник походу — не дало нам використати врожайности і багатства цеї гарної країни в такій мірі, як ми сподівалися" [11].
Без муніції і провіянтів, одурена в надіях на польську й турецьку поміч, тяжко непокоєна чимраз більше підприємчивими російськими військами, що стало скріплювалися — мусіла шведська армія піддатися своїй невблаганній долі. Відступити за Дніпро, до короля Станіслава й Крассова, Карло не хотів. Це було б надто ризиковне супроти тодішнього стану шведської армії, непридатности терену (рвучкі ріки!) і чимраз більшій рухливости москалів, що напирали на Полтаву. Не оставалося Карлові отже нічого іншого, як видати противникові рішаючу битву. 29 червня 1709 припечатано під Полтавою долю цілого походу.
* * *
Сталося отже те, що "передбачали" критики 20 століття, розгром шведської армії й упадок шведської імперії.
Намірене Росією розв'язання східньо-европейського питання перемогло. Петро здобув море, наслідники його піддали Польщу під свій протекторат, опісля і під своє панування, тінь української самостійности знищено. Туреччину поважно підірвано, а Швецію викинено за море. Інший, противниками Петра плянований уклад відносин на областях, що в 1914 р. творили російську державу, пішов у забуття. Одначе ті, які звідтіль заключають, що пляни Карла взагалі були нездійснимі, повинні тямити слова великого Фридриха з його твору про Карла XII: "Не треба на основі висліду підприняття заключати про стійність пляну; належить також вистерігатися брати всі нещастя на рахунок браку передбачення. Вони можуть мати свою причину в тому, що народ називає "сліпим фатумом". І дійсно, всякому, хто докладно розглянув похід Карла, ясно, що його успіх не був неможливістю. Ми бачили, що Карло не занедбав справи заосмотрення й скріплення армії (Лєвенгавпт, Мазепа!); що міг з великою правдоподібністю числити на поміч Туреччини і Польщі. Ми бачили, що також Мазепа, серед дуже тяжких відносин, багато зробив для Карла: привів йому разом з запорожцями більше як 20.000 люда, отже майже стільки війська, скільки сам шведський король мав тоді під своїми приказами. Він, гетьман, який мав спирати на Десні дальший похід Карла, показав йому дорогу через ріку; відтягнув москалям значні сили, які мусіли битися проти запорожців на долішнім Дніпрі. Навіть геройська оборона Батурина не була для шведів без хісна. Дальший похід шведів був би дуже утруднений, коли б вони, замість пустої руїни на місці гетьманської резиденції застали були російську твердиню. Також настрій гетьманових військ на Україні був для шведів прихильний. Українська часть бихівської залоги в Сіверщині дезертувала при перших вістках про наближення шведів. Одної ночі з 7-8 липня втікло 200 люда. Три українські полки: миргородський, лубенський і прилуцький не послухали в жовтні 1708 р. царського приказу перейти Десну і злучитися з російським військом. Подібно заховувалося й населення. В серпні 1708 року дістав російський генерал Інфлянт спеціяльне доручення здобувати вози з харчами, які українське населення висилало добровільно шведам. Деякі місцевості, як Зарічанка, разом з запорожцями вхопили за зброю проти російського війська. У Млині не послухало населення приказу відступаючого російського команданта спалити всі засоби поживи, і вони дісталися шведам. Деякі околиці, як Маячно, Нехвороща, Калеберда й інші, зруйновано, а людей вимордувано москалями за те, що подавали шведам усяку поміч. Отже можемо спокійно казати, що коли б Карло виступив був рішучіше 1708 року, то був би здобув собі прихильність і поміч всього українського населення і війська. Тоді інакше була б стояла справа постачання війська і битва під Полтавою могла б була інакше випасти; тоді Карло спокійно міг би вичікувати польської підмоги і його похід не скінчився б був на Україні. Признає це також згадуваний уже ґен. Юнаков: "3рада Мазепи була подією першорядного значіння. Некорисні її для Росії наслідки могли бути великі й різнородні, що навіть не можливо їх було передбачити".