Поезії (збірка)

Страница 3 из 12

Багряный Иван

III

Я бачив світ... Над мрійною Уссурі

Чудесна райдуга підперла баню неба,

Як міст вогненний... (закінчення немає).

ВІТЕР

До Франції вітер примчав з Колими —

Чорний, забрьоханий вітер,

Звідтіль, де з тобою прощалися ми,

Звідтіль, де лиш ночі понурі самі,

Неначе дереворити.

Ночі такі, як полярна зима,

Чорні такі, як сама Колима,

Сині такі, як останнє "прощай",

Мертві такі, як відчай.

Ось звідти, від диких полярних заграв,

До Франції вітер сьогодні примчав,—

В країну Свободи, до Жанниних кіс

Крик міліонів приніс.

І ходить той вітер по площах і дачах;

Об мури Сорбонни товчеться

й неначе

Хтось там заламує руки і плаче...

Плаче,

що вітер з країни рабів

В країну Свободи даремно летів.

Даремно, бо тут — теж своя Колима!

Є тут "свобода",

та гордих нема.

БЛОКАДА

(Розділи з поеми)

ДЖУРА

Вітри з Магадану грохочуть об ратушу,

По вежах готичних звиваються юнгами...

Дрімає мій джура, зіпершись на ратище ,

В шинелі постріляній

і снить Нібелунгами.

Він вийшов з могили,

прийшов із туману...

Вітри з Магадану,

вітри з Магадану...

Звідтіль, де земля захлинулась в сльозах,

Де вже більше не діє жах,

Де душі людські все терплять до пори,—

Звідтіль ці гудуть вітри.

Свищуть на рурах над місцем пожарів,

Біжать по скелетах мостів і ангарів,

Гойдають обірвані троси з святинь

На чорних торосах згромаджених стін,

Над диким хаосом руїн.

Скачуть по стрілках готичних шпилів,

Немовби по щоглах

потоплених кораблів.

Над місцем румовиш, над місцем туману –

Вітри з Магадану,

вітри з Магадану.

Гудуть, розгортаючи пам'ятники,

Осипаючи зорь пелюстки.

Над брухтом святинь і пожовклих кісток

Просівають готичний пісок.

І сплять паперові Гамлети і Фавсти,

Сплять Нібелунги, і сплять Аргонавти,—

Нишкнуть герої й богатирі,

Лиш множаться в грузах руїн щурі...

Світ розпістерся й лежить під блокадою,

Обставлений руїн

чорними барикадами.

Нишкне в нім все в найчорнішу з годин.

Тільки вартує мій джура один.

Джура — не джура — сон, чи туман,

Чи друг, що покинув страшний Магадан,

Чи з бистрої Драви ця тінь, чи з Карпат,—

Дум моїх вірний салдат.

Мріє, дрімаючи в глупій порі:

"Де ж ті герої й богатирі?!"

Лиш щурі...

Лиш вовтузяться в грузах щурі.

Там он... І вже не вітри там гудуть,—

Ой і що ж, ой і що ж за процесії йдуть?!

Взяли от кадила, ряси й косинки,

Взяли кропила, хрести і шмінки,

Стяги й клярнети, гумки й таблетики

Старенькі Фавсти й нові Гамлетики,

Юні Крімгільди, патери й прісти,

Ніби "пророки" й ніби "міністри",

Тут і найбільші, тут і найменші,

І вундеркінди, і юберменші,

І стали лавами з реліквіями і чеснотами

Перед чорнісінькими готтентотами.

І закрутились черева, і затриндикали каруселі,

Де чоколяда і де "Камелі",

Вихляють джази, шумлять естради,

І моденшау, й олімпіади...

Тут мрійна усмішка й поза ласкава,

Бо милий лицар чорний, як кава,—

Брудні штиблети такому гостеві

Чистять Гамлети разом з "хрестоностями".

Ніч.

Чорна ніч.

Лиш вгорі — ліхтарі

Та вовтузяться в грузах щурі...

Гей, де ж ті герої й богатирі?!

Ніч.

Чорна ніч.

А за нею безшильдою

Десь тужить Зігфрід за своєю Крімгільдою.

Гей, і тужить Зігфрід за своєю

Крімгільдою,

За ніччю сліпою, за ніччю безшильдою.

Даремно. Все мліє з реліквіями й чеснотами

Перед чорнісінькими готтентотами.

І стогнуть під муринами Доротеї,

І сохнуть Крімгільди від гонореї...

Гей, там, де пишались "великі готи",

Хтось ставить диявольську оперету:

Беруть Крімгільду бушмени й готтентоти

На брукові за сигарету.

І вона тріумфує, хтиво й лукаво,

Рекламно заломлює білі руки...

І танцює в гаштете за порцію кави

З сомалійцем танок "вукі-вукі".

До неї ж — до слави "великих готів",—

Вітчизни ім'я написавши на шильді,

Вклякає побожно юрба ідіотів

До стіп

до "готичних"

тій Крімгільді.

Господи Боже! Юрба знайома

Мужів державних і вельми вчених!

Завжди безбатченків, завжди бездомних

І слушно

"унтерменшами" наречених.

Ах, скільки правди у тому слові!

Ліпше не скажеш про сім'я від Хама!

Вклякають, вклякають, на все готові,

І кожен з них важний, мов той Далай-Лама.

І вона тріумфує,— в цноті ласкавій

Побожно заломлює білі руки...

І танцює в гаштете за порцію кави

З готтентотом танок "вукі-вукі".

А десь там зіходить слізьми Роксолана —

Тиха й ніжна степова Беатріче,—

За вірність, за чесність, за те, що "Уляна"

Зраджена геть

і ославлена тричі.

Та ради немає на тих гелотів —

На той,

на нещасний орден ідіотів.

Нишкнуть звитяжці й богатирі.

Гаснуть в тумані зорі вгорі.

Ніч. Чорна ніч без зорі.

І тужать за млою, такою безшильдою,

Юний Зігфрід за своєю Крімгільдою.

Ніч. Чорна ніч без зорі.

Вітри з Магадану грохочуть об ратушу,

Б'ються об вежі, біжать по них юнгами.

Мій джура дрімає, зіпершись на ратище,

В шинелі постріляній

і снить Нібелунгами.

Снить Нібелунгами, снить Аргонавтами,

Снить хрестоносцями...

РОЗМОВА З СУЧАСНИКОМ

Північ. Це Північ. Година з годин!..

Ми з вами тепера один на один.

Скидайте ж ви маску в чорнильній крові,

Сідайте, будь ласка, отак, візаві,—

Такий, як ви є от, і ваш геморой,

Та щелепу стисніть! Бо ви ж є "герой"!

Руки опростай!

Ноги зігни!

Не рюмай, не капай собі на штани!

Будь як Кортез чи принаймні як син,

Бо ми ж із тобою один на один.

Тепер ми з тобою ось так сам на сам.

Поговоримо ж "по душам".

Ти вже не бійся, що хтось буде знати,

Ти вже не бійся, що зможеш збрехати,

Ти вже не пробуй туди і сюди,

Немов перед Богом на Страшнім Суді!

Бо ж ти й перед Богом навчився крутити,

Бо ж ти й Страшний Суд сам хотів би рядити.

Та тут ти не збрешеш, не схибиш й на крок,

Бо я не є Бог твій, а ти — не пророк.

Ти не пророк, хоч крути, хоч верти,

Як і образ мій вигадав зовсім не ти.

У серці моїм не чорнило, а кров.

В тім серці моїм дикий гнів і любов

Пломеніє, кипить і клекоче в крові...

І те серце з тобою ось так візаві.

А з ним — то мій джура, завмер байдуже.

Він тайну про сповідь твою збереже.

Ввійшов він тихенько і сів при столі,

І пил Магадану — чужої землі —

Струснув ненароком на кінчик стола

Із зморщок глибоких смутного чола,

І мріє про велич такої пори...

Ось так...

А тепер — говори.

ХТО Є НАЙБІЛЬШИЙ ПОЕТ В УКРАЇНІ?

Тяжко сказати, щоб не розгнівати когось з поетів і не нажити смертельного ворога.

Але й не сказати — не можна.