— Ей! Катю, це ти?— почувся раптом гучний веселий голос.
— Я. Здрастуйте.
До берега наближається самоскид Кравчини.
— По фігурі впізнав. Мрієш на фоні природи?
— Умивалась я... і задивилась,— з привітною посмішкою відповідає Катерина.— Гарно як, дивіться!
— Ну, що тут? Ти б подивилась на перекриття,— от де краса! Машин, каміння!.. Грому! І Дніпро реве та стогне, ну, просто як у Тараса Шевченка чи в того, як його...
Зупинивши машину у воді, Кравчина скинув запилену сорочку і починає вмиватися. Тільки не чути вже ні плескоту води, ні слів його, ні сміху. Освітлений вогнями, підходить пароплав "Тарас Шевченко", наповнюючи простори могутнім своїм басом.
Під'їжджаючи до дому разом з Катериною, Кравчина помічає світло і рух в домі. "Що б це могло значити? Невже Марія повернулась з родильного дому? І коли вона встигла родити? Вчора ж увечері він був у неї!"
— Маріє, серденько, здорова? Вже?
— Здорова.
— Сьогодні цілий день я думав про тебе.
— І я.
Очі Марії сяють радістю. Він розуміє, що все гаразд.
— Все гаразд?
— Так. Дуже, дуже.
— А я, розумієш, їду з письменником, дивлюсь: Катя стоїть у Дніпрі, любується природою життя.
Кравчина щасливий, тому що вона теж щаслива. Вся його маленька хата наповнена щастям.
— Ну, дай мені його. Хлопчик?
— Хлопчик.
Чарівним материнським рухом вона передає чоловікові дитину.
— Це Валерик, батьку,— хором говорять діти.
— Ми вже назвали його Валериком!..
— Да? Тепер скрізь Валерики пішли...— Кравчина дбайливо приймає дитину.— Синочку! Здрастуй! Се ти? Появився на світ? Ой-ой-ой!.. Маріє! Як гарно! Неначе гілочка виросла з мого серця. І сам я наче народився заново четвертий раз. Хлопчику мій... Хто ти? Хто він? Товариші... Може, це народився видатний талант? Га? Може, це новий світоч людства? Адже у світочів людства теж були батьки й матері? І небо зоряйе було, і любили, і жаліли одне одного...
Таких слів Кравчина ніколи не промовляв. Навіть коли народився перший їх хлопчик, слова були інші і була інша радість,— так виріс він за ці роки будови. Та, можливо, і взагалі ні тоді, ні зараз він і самих слів оцих не промовляв, і тільки душа його була наповнена радісним відчуттям великого змісту життя.
І ця радість передавалася всій хаті, бо, коли промовлялись чи думались і рвались назовні ці його слова, біла хата, в якій усім речам гріш ціна, вся заповнилась музикою народження людини і величання матері. В цю музику вплелася мелодія хоралу, тихого й близького, неначе співали тут же в хаті і в сінях жінки. Чи се вони дійсно співають? Так, співають. Аж ось новонароджений починає плакати.
— Ви чуєте? Співає...
— Таж воно плаче,— говорить Марія.
— Хто?
— Мале. Адже ж воно почало плакати,— кажуть жінки.
— Перестаньте! Чого йому плакати?!— Кравчина протестує.— Це не плач! Це клич! Зовсім інше. Це він з криком вростає в майбутнє життя. Чуєте?— Підспівує в тон плачучій дитині: "Ой-рі-ра-ра-а, товариш Ворошилов, прими от красних конников покло-он!.."33
Всі підхоплюють і починають співати.
Тільки дві жінки молоді, радіючи разом з Марією і підспівуючи, так сплакнули, не перестаючи посміхатись, що на них неможливо дивитись. Це вдови і серед них — покинута Катерина.
Кравчина помічає все. Підходить близько і дуже тихо каже:
— Все бачу, Катерино.
— Батькові не кажіть,— ще тихше просить Кравчину дівчина крізь сльози.
— Серденько, не ображайся,— напишу: стояла, брате, твоя дівчинка в Дніпрі... умивалась...
В дощанім приміщенні інженера Грекова іде оперативна нарада. Обстановка ділова. Вздовж стін рисунки, розрізи, схеми. Накурено. Сидіти ніде, тут довго засідати не прийнято. В кінці наради, коли всі вже починають говорити разом, Греков дає останні розпорядження, готовий вже податись кудись на ділянку.
— Ні, ні, це вже ви відповідаєте, ви, як кажуть, вождь геодезії. І я буду питати з вас, будьте ласкаві.
— Припиніть шум! Хто там шумить в коридорі?
Шум не припиняється. Люди входять і виходять. Деякі продовжують розмовляти один з одним, викреслюючи пальцем у повітрі якісь схеми і уважно слідкуючу за повітряними рисунками. Інші, нахилившись, розмовляють за столом, викреслюючи щось олівцями в блокнотах.
— Ну, поїхали!..
— Перестаньте, перестаньте,— Греков продовжує ще докоряти інженеру Тихому, який не зробив чогось вчасно.— Ні за яку фігуру, вищу від вас рангом, не сховаєтесь!. Ви командир, і ви будете відповідати... Скоротіть підготовку.
— Спробую.
— Я думаю, вам потрібно обов'язково вписатися в п'яте.
— Ні...
— Труб не вистачає...
— Володимире Петровичу, ви не тікайте!
— Я не тікаю,, я прийшов. (Телефонний дзвінок.)
— Так! Греков... Одну хвилину... Тихше...
— Ваша дочка виходить заміж,— почувся раптом з коридора настирливий дівочий голос.
— Не шуміть! Нарада.
— Хто там? Хто це? Появляється Валя:
— Жениться на вашій доньці.
Греков. Не розумію. Хто? Коли?.. Нікого не пускайте! Валя. Сьогодні.
Греков. Почекайте... Ви до кого прийшли?
В а л я. До вас. Я працюю на кар'єрі. Ви інженер Греков?
Греков. Що вам потрібно?
Валя. Світлана, ваша дочка...
Греков. Михаиле Петровичу!.. Слухайте, потім, потім. (Бере телефонну трубку.) Так! Греков... Так... Так... Так..
Валя. Виходить заміж, мерзотниця! За мого чоловіка Голика Валерія. Я все сказала їй, всю правду...
Греков. Ну, перестаньте ж! Не час... (В телефон.) Одну!.. Я... Одну хвилинку...
Валя. Не прикидайтесь. Все знаю. Весілля в клубі.
Греков. Яке? В якому клубі?.. (В телефонну трубку.) Сергію Михайловичу, пробачте, я вас майже не чую. Ви чуєте мене? Я захворів раптово. Зараз ось вривається в моє життя щось таке, що я... Ні, не інфаркт, ні... Божевілля скоріше... серед білого дня... Вішаю трубку, пробачте...
Кравчина додержав свого слова. Приїхав Зарудний, батько Катерини. Ось він іде. В його зовнішньому вигляді незламна рішучість. Чи правильно він зараз вчинить? Чи так, як треба? А як треба? Одні скажуть: він безумець. Інші: він убогий. Треті скажуть — вигаданий, таких не буває. Горобці й коноплянки осудять орла: кепсько літає в кущах і коноплях.
Входить в контору. Увійшов.
— Ви до виконроба?
— Так.
— Посидьте. У нього нарада.— Голос у секретаря-дру-карки добрий, обличчя розумне.