(Тютюново-кавна душа лейтенант-полковника цивільної ґвардії відлітає у вікно)
С. На поміч!
(У дворі казарми чотири ґвардійці цівільної ґвардії лупцюють цигана)
ПІСНЯ ПОБИТОГО ЦИГАНА
Двадцять чотири удари.
Двадцять чотири удари.
Мене друкували вночі
на срібнім папері, мамо.
Мене перестріли жандарми,
Водички посьорбати дали.
Кораблики й рибку срібну
Носила та срібна вода.
Ой, командире жандармів,
що там, у високій залі,
дайте-но хусточку срібну
втерти потьоки криваві.
ДІАЛОГ АМАРҐО*
* Амарґо — гіркий, терпкий, а ще суголосить дієслову "любити" (Прим. перекл.)
ПОЛЕ
ГОЛОС
Амарґо!
Олеандри двору мого.
Серце мигдалю гіркого.
Амарґо!
(Три юнаки в широких брилях)
1-й. Будемо пізно.
2-й. Ніч накриває.
1-й. Що той?
2-й. Плентається позаду.
1-й. (Гучно) Амарґо!
Амарґо. (Здалеку) Я йду!
2-й. (Іще гучніше) Амарґо!
А. (Спокійно) Я йду!
(Павза)
1-й. Який гарний гай!
2-й. Еге ж.
(Тривала тиша)
1-й. Не люблю блукати вночі.
2-й. Я так само.
1-й. Ніч для спання.
2-й. То так.
(Жаби та цвіркуни врочисто будують альтанки й майдани андалуської спеки. Амарґо з'являється руки в боки)
А. Ой-ой-ой.
Запитай у смерті.
Ой-ой-ой.
(Зойк його співу йотує серця слухачів)
1-й. (Десь іздалеку) Амарґо!
2-й. (Геть далеко) Амарґо!
(Тиша)
(Амарґо сам посеред дороги. Мружить круглі зелені очі й оперізує м'який жакет по стану. Високі гори його обступають. Важкий срібний годинник щокроку темно б'є йому в кишені)
(Вершник чвалом по дорозі)
Вершник. (Збивши коня) Добраніч!
А. Мир вам Божий!
В. Вам до Ґранади?
А. До Ґранади я йду.
В. То нам по дорозі.
А. Скидається на те.
В. То чом би вам не сісти на крижі?
А. Бо не болять мені ноги.
В. Я від Малаґи.
А. Гаразд.
В. Маю там братів.
А. (Не дуже ґречно) Скількох?
В. Їх троє. Продають ножі. То така їхня справа.
А. На здоров'я.
В. Срібні й золоті.
А. Ніж не мусить бути чимсь іще, крім ножа.
В. Помиляєтесь.
А. Дякую.
В. Золоті самі йдуть у серце. Срібні ріжуть горло як стеблину.
А. Непридатні краяти хліб?
В. Чоловіки ламають хліб руками.
А. То так.
(Кінь сполошився)
В. Кінь!
А. То ніч.
(Химерна дорога грається тінню коня)
В. Хочеш ніж?
А. Ні.
В. Я ж дарую.
А. Та я не беру.
В. Не матимеш іншої нагоди.
А. Хтозна…
В. Решта ножів непридатні. Решта ножів боязкі й жахаються крові. Ті, що їх ми продаємо, холодні. Збагнув? Входять, де найгарячіше, і там стають.
(Амарґо мовчить. Правиця йому холоне, ніби вхопивши щось золоте)
В. Гарний ніж.
А. Багато вартий?
В. Оцей хочеш?
(Виймає золотого ножа. Лезо сяє мов полум'я свічки)
А. Казав же: ні.
В. Хлопче, гайда, сідай до мене!
А. Ще не втомився.
(Кінь знову сполошився)
В. (Смикає поводи) Дурний кінь!
А. Це через морок.
(Павза)
В. Як я вже казав, у Малазі троє моїх братів. А як продаються ножі! У соборі купили дві тисячі на оздобу до вівтарів і завінчати вежу. А на скількох імена кораблів! Найбідніші рибалки з узбережжя світять вночі сяйвом цих гострених лез.
А. Чудово!
В. Хто ж заперечить!
(Ніч гусне мов вікове вино. Груба гадюка Півдня розплющила очі світанку, й усім оспалим безмежно кортить ринути за балкон у юродиві чари пахощів і простору)
А. Здається, ми заблукали.
В. (Спинивши коня) Невже?
А. За розмовою.
В. Хіба ті вогні не Ґранада?
А. Не знаю.
В. Світ великий.
А. Ніби знелюднів.
В. Ти не помилився.
А. Мене долає розпач! Ой! Ой-ой-ой!
В. Нащо тобі туди? Що маєш робити?
А. Що робити?
В. А якщо залишаєшся, навіщо хочеш залишитися?
А. Навіщо?
В. Я сідаю на цього коня, а якби ні, що б сталося?
А. Що б сталося?
(Павза)
В. Ми вже близько Ґранади.
А. Може таке бути?
В. Поглянь, як блищать веранди.
А. Справді.
В. Зараз ти вже не відмовишся сісти до мене.
А. Зачекай…
В. Гайда, мерщій! Треба там бути ще вдосвіта... А ніж візьми. Я ж бо дарую!
А. Ой! Ой-ой-ой!
(Вершник забирає до себе Амарґо. Двоє рушають до Ґранади. Гори поростають вехом і кропивою)
ПІСНЯ АМАРҐОВОЇ МАТЕРІ
Принесли в моєму савані,
в моїх олеандрах і пальмах.
У день двадцять сьомого серпня
з ножем золотим біля серця.
Хрест! Ми далеко блукали!
Він був гіркий і смаглявий.
Сусідки, сюди несіть
гіркого лимона сік.
Хрест! І не голосіть:
я на місяці бачила сина.