Подорож в Антисвіт

Страница 10 из 10

Бердник Олесь

— Що це означає?

— Все гаразд! — підморгнув Педро. — Старий Хуан знає своє діло…

З рубки виглянув Шрат. Він був блідий, нажаханий.

— Катер тоне. Треба повертати до берега.

Мотори зачхали і зупинилися. Ураган закрутив на місці і підняв на верхівку хвилі. З рубки вискочив ста-рший полісмен.

— Ми загинули! — крикнув він.

Педро вхопив Генріха за руку, рвонув за собою, стрибнув у воду. Білогривий вал підхопив їх, поніс на собі. Катер зник за хвилею. Ось він ще раз з’явився недалеко. Вже лиш щогла і частина рубки виглядає над во-дою, а біля неї — одна чорна цятка.

— Вони загинуть! — захлинаючись, прокричав Генріх.

— Це їхня справа! — бадьоро відповів Педро. — Тримайтесь, друже. Берег недалеко. Старий Хуан жде нас…

....................

Надвечір шторм затих. Море викинуло до Чортової скелі уламки катера і Шратів труп. На острівець при-були три військові судна, десятки полісменів. Почалося розслідування. Добивалися до хатини старого Хуана. Але рибалки не було…

Він благеньким човном своїм перевіз Генріха і Педро на сусідній великий острів ще завидна. Там вони просиділи до сутінків. В густих заростях на березі старий попрощався з Генріхом.

— Хай бог береже тебе, синку! Педро, я ждатиму тебе…

Темрява вечора проковтнула дві постаті.

....................

Під покровом бурі й темряви Педро і Генріх подолали високу загорожу навколо лабораторії. Вони на-впомацки пробралися мимо дерев, крізь кущі квітів.

— Тепер вже легше, — прошепотів Генріх. — Тут ніхто не чергує. Варта лише навколо загорожі.

Вони проникли в коридор, підійшли до дверей залу. Вгорі світився маленький зелений чотирикутник. Генріх натиснув кнопку на панелі праворуч. Двері тихо розчинилися. Вони ввійшли до залу. Педро ввімкнув ліхтар. Вузький промінь пробіг по стінах, по сірому циліндру, впав на пульт.

— Ввімкнути тут? — запитав Педро.

— Так. Ідіть сюди. Часу обмаль. Слухайте уважно. Я зайду в той циліндр. Ви закриєте мене. Все інше зроблять автомати. Коли над циліндром з’явиться червоний вогонь, ввімкнете на пульті важіль пуску пристрою. Електронні машини самі проведуть експеримент. А ви — втікайте. Але перед тим… натиснете оцей важіль.

— Що це?

— Він звільняє від контролю квантові машини. Пристрій буде накопичувати енергію без упину…

— Це ж може спричинитися до аварії? — сказав Педро.

— Я й хочу цього, — сказав Генріх. — Лабораторія вибухне. А хіба ви бажаєте залишити страшний ви-нахід шратам і всяким іншим чорним тиранам? Щоб вони проникали в інші світи, щоб вони загрожували людс-тву навіть крізь недоступні сфери?

— Я зроблю все, містере Уоллес!

— Прощайте. Або ні… Послухайте, Педро…

Генріхове обличчя наблизилося в темряві до студента, очі засяяли теплими вогниками.

— Педро… А чому б нам разом не піти? Ви не пожалкуєте. Це прекрасно, Педро! Ходімо, друже…

Педро рішуче похитав головою.

— Ні, містере Уоллес. Я не піду.

— Чому? Ви боїтесь?

— Ні. Але я син Землі. Вам треба йти. На вас чекає в антисвіті Люсі. А мені… скільки ще не зробленого на нашій планеті! Боротьба триває. І я буду тут, де вона найсильніше бушує. Я теж буду готуватися до проник-нення в інші світи… Тільки не для себе, для всіх… Я хочу, щоб все людство могло бути прекрасним і сильним, щоб для всіх були відкриті світи майбуття! Ні, я залишаюсь. Прощайте, друже… Я вірю в вашу долю!

— Хай буде так. Може, ви й праві. Тоді слухайте мене. Ось тут, у сейфі, фотоплівки. На них всі основні записи конструкції пристрою, розрахунки, формули, теоретичні викладки. Заберіть їх. Я вірю, що в ваших ру-ках це не пропаде. Ви знайдете, куди подіти такий скарб!..

— Спасибі, містере Уоллес. Я зроблю все…

Генріх обняв Педро, рішуче відстронив його, зайшов у отвір циліндра. Важкі двері зачинилися. Над ци-ліндром спалахнув червоний вогонь.

Серце Педро забилося сильно, тривожно. Він зітхнув, стиснув зуби і рішуче поклав руку на важіль пуску пристрою…

....................

Педро поспішав до берега, де його ждав старий Хуан. За пазухою випинався згорток з фотоплівками, він дряпав груди, і студент на ходу підтримував його рукою.

А позаду скаженіла пожежа. Вона жерла руїни лабораторії, кидала міріади веселих іскор аж під хмари. Лунала сирена, тривожні крики, гуркіт моторів. Педро не звертав на те уваги. Він ще раз зупинився, озирнувся назад. Лабораторія горіла. Так мусив згоріти незабаром і весь світ брехні і омани, світ насилля і темряви.

Педро повернувся, пішов у пітьму. Він з сумом і ніжністю думав про Генріха, який в іншому світі, зовсім поряд, шукав свою любов, свою долю, серце своє. Він знайде Лю безумовно. Знайде обов’язково і ясноликого Геона, який знову відкриє для закоханих бодай на хвилю світ Великого Синтезу, світ Майбуття.