__________________________
ПIСЛЯСЛОВО
"… Отже ляндшафт не можна з достатнім успіхом трактувати в літературі в звичний описовий спосіб. Та коли б якийсь письменник напав би на думку пересунути взаємні ролі ляндшафту і дійових осіб, то це була б зовсім інша справа. Дійові особи, трактовані як прості картонні ляльки, як рухомі декорації, можуть одначе надати потріб-ний рух ляндшафтному описові (через природну тенденцію читача стежити за їхнім рухом, ніби вони є реально живі люди) і таким спо-собом ˝ляндшафтне оповідання˝ могло б бути зроблене цілком чита-бельним. Але досі ніхто свідомо не ставив перед собою такої задачі".
Так! Любий серцю моєму читачу і ще миліша очам моїм читач-ко! Те, що ви зараз прочитали, є переклад англійської цитати, вміще-ної перед книгою.
Зі скрухою на серці і не сміючи підвести очі свої, автор смирен-но признається, що на протязі всього Прологу і всієї Подорожі нахаб-но водив вас, прекрасні читачу і читачко, за ваші (клясичні) носи. Ав-тор удав, ніби він (як усякий порядний літератор) збирається показати вам справжніх людей і справжні їхні мандри по декоративних місцях з табличками "Степ" і "Місця коло Коропових хуторів". Натомість автор цей, сильно бажаючи вам показати справжні ляндшафти степів та лісостепів, змалював їх з усією серйозністю і щирістю, на які він був здатний, і для того не пошкодував ніяких зусиль.
Але, міркував автор, ні розумний читач, ні прекрасна читачка не схочуть читати про самі ляндшафти і покинуть книгу, не допливши й до третьої сторінки. Тож автор удався до хитрощів.
Із декоративного картону він вирізав людські фігури, підклеїв під них дерев'яні цурпаки, грубо розмалював їх умовними фарбами, крізь картонні пупи протягнув їм дріт і весело засовав цими фігурами під палючим сонцем живого, справжнього степу й під вогким риззям справжніх яворів Слобожанської Швайцарії. А щоб читач, бува, не подумав, що фігури ті живі, автор у найпатетичніших місцях, розі-рвавши їм картонні груди, просував крізь них свою патлату голову, а подекуди (нехай сто разів вибачить йому розумний читач і прекрасна читачка) і просто поливав їх із театральної пожарної шланги холод-ною водою.
Отож, любі мої, не сердьтеся на дроти й картон, і патлату авто-рову голову, і на холодні душі, і на те, що фігури в безглуздому танці з'являються, зникають, повертаються до вас спиною і взагалі моро-чать вам голову своєю абсурдною поведінкою. Ніде не написано, що автор у літературному творі зобов'язався водити живих людей по де-коративних пейзажах. Він може спробувати, навпаки, водити декора-тивних людей по живих і соковитих краєвидах.
І коли ви, розумний читачу і прекрасна читачко, не заснувши, прочитали до кінця цю книгу Пейзажу, то скільки ви б не сердились на автора за картонні і дротяні його фиґлі, він уважає, що виконав свою задачу (хоча тепер і не зовсім певний, що варт було таку задачу перед собою встановляти). Тож а Dios! — прощавайте — як кажуть еспанці.
________________________________
Примітки
Повість уперше була оприлюднена на сторінках харківського журналу "Літературний ярмарок" як два окремих твори: "Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альцести у Слобожанську Швайцарію" (№ 1, 1928 р.; перша і друга книги), і "Неймовірні авантури дона Хозе Перейри у Херсонськім степу" (№ 8, 1929 р.). Поєднані однією композицією, ці два сюжети склали основну версію повісті, що була надрукована у книзі: "Подо-рож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію" (Харків, Пролетарій, 1930 р.; пролог, дві книги та епілог). У наступному виданні у книзі: "Опові-дання" (Харків, Рух, 1932 р.), — автор додає до "Подорожі…" третю книгу-розв’язку, (яка сюжетними лініями пов’язується з іншими тво-рами збірки, зокрема з "Оповіданнями слюсаря Шарабана", таким чином продовжуючи композиційний експеримент); а також "Після-слово".
Повість подається за виданнями 1930 і 1932 років.
Збережено лексичні, стилістичні та правописні (за незначними винятками) особливості авторського тексту. (Примітка верстальни-ка).
В деяких сучасних публікаціях епілог розташований між тре-тьою книгою та післясловом. В даній публікації він, як і у книжному виданні 1930 року, поміщений після другої книги.
Представлені нижче коментарі додані до даної інтернет-публікації 2017 року, крім однієї, позначеної як "Примітка автора", що належить до друкованої публікації.
Coelum, non animum mutant qui trans mare currunt. – Небо, а не душу змінюють ті, хто через море йде. (латин.) (Цитата з епістол Го-рація (1,11,27))
… only dull... ...deliberately attempted. – Переклад цієї англійської цитати автор помістив у "Післяслові".
(From an unpublished essay on "Landscape in the Litterature" by the Author. Quoted for the use of critics only). – (З неопублікованого есе автора за темою "Пейзаж в літературі". Цитується лише для викорис-тання критиками) (англ.).
... і він незабаром дістався б у відомий латвійський порт, що фі-гурує в стародавніх анекдотах на цю тему. – Певно натяк на ідіома-тичний вираз "їхати до Риги", що означає – блювати. Походить від схожості назви латвійського портового міста Риги зі словом "ригати".
... конкретний і рельєфний як меццо-тинто... – Меццо-тинто – старий ручний спосіб виготовлення гравірувальних форм на металі, призначених для глибокого друку; малюнок, видрукований за допо-могою такої форми.
... дурила нас блискучою рінню... – Рінь – крупний пісок, гравій, галька і т. ін.; берег або дно річки з крупного піску, гравію, гальки і т. ін.
... тремтить містична блискуча юга. – Юга – те саме, що імла.
... куркуль Довб зачепив рубля мотузом, зігнув його ще, так що здоровенний рубель застережливо рипнув, і замотав мотуза за на-лежні виступи на гарбі. – Рубель (тут) – довга жердина, яку кладуть зверху на віз із сіном, снопами й притягують за кінці вірьовкою так, щоб, придавивши, утримати вантаж.
... узяв зайця в тороки... – Тороки – ремені для прив’язування речей.
... конфіскував усю сметану і шомполку дядька Мусія. – Шомпо-лка – рушниця застарілої конструкції, що заряджається з дула за до-помогою шомпола. Персонажі на ім’я Мусій фігурують і в творах Майка Йогансена "Кінець Майкла Паркера" (у збірці "Оповідання про Майкла Паркера") і "Дядько Мусій і заєць" (у збірці "Джан та інші оповідання").