Розділ XV
ГІПЕРБОЛА ЧИ ПАРАБОЛА
Барбікен і його товариші мало непокоїлися за майбутнє, яке готувала їм ця металева тюрма в безкрайому просторі. Замість того, щоб сушити собі голову над тим, куди прямує снаряд, вони використовували свій час на спроби, немов спокійно сиділи в своєму робочому кабінеті. Такі загартовані люди не мали часу на хвилювання й турботи і спокійно продовжували свою справу.
Правда, вони не були більше господарями свого снаряда, вони не могли ні загальмувати його ходу, ні змінити його напряму. Моряк змінює по своїй волі курс свого судна. Аеронавт може керувати вертикальними рухами свого аеростата. Вони, навпаки, не мали ніякої влади над своїм вагоном, і їм залишалось тільки терпляче дожидати і "дрейфувати", як кажуть моряки.
Була восьма година ранку того дня, який на Землі називається 6 грудня. Вони були поблизу Місяця і навіть так близько, що він здавався їм гігантським чорним екраном, який заслоняв велику частину неба. Відстань до нього неможливо було визначити. Снаряд під впливом нез'ясовних сил пройшов менш як за 50 кілометрів над північним полюсом супутника Землі. Але чи протягом двох годин, що він перебував у конусі тіні, збільшилася чи зменшилася ця віддаль? Бракувало будь-яких вихідних точок, щоб визначити напрям і швидкість снаряда. Може, він швидко віддалявся від місячної поверхні, отже, мав незабаром вийти з глибокої тіні. Може, навпаки, він наближався до неї і через хвилину повинен зачепити якийсь високий пік невидимої півкулі, що закінчило б подорож і спричинилося б до загибелі мандрівників.
Навколо цієї теми точилася суперечка, і Мішель Ардан, завжди щедрий на пояснення, висунув таку думку, що ядро, захоплене в сферу місячного притягання, нарешті, впаде, як падає аероліт, на поверхню земної кулі.
— По-перше, любий товаришу, — відповів йому Барбікен, — не всі аероліти падають на Землю, а тільки невелике число їх.
Отже, з того, що ми перейшли на становище аероліта, ще не виходить, що ми неодмінно повинні досягти поверхні Місяця.
— Проте, — не здавався Мішель, — коли вже ми так до неї наблизилися…
— Помилка! — заперечив Барбікен. — Хіба ти не бачив, як падаючі зірки або метеорити тисячами креслять небо в певні періоди?
— Так.
— Гаразд, так от ці зорі або, певніше, космічні тільця запалюються тільки тоді, коли зачіпають шари атмосфери. Отже, коли вони проходять атмосферу, вони бувають менш як за 70 кілометрів від земної поверхні, а, проте, падають рідко. Так само і наш снаряд. Він може зовсім наблизитися до Місяця і, проте, не впасти на нього.
— Але в такому разі досить цікаво знати, як тоді поводитиметься наш мандрівний вагон у просторі?
— Я бачу лише два припущення, — відповів Барбікен після кількох хвилин міркування.
— Які?
— Снаряд може полетіти двома математичними кривими, і він піде одною або другою, залежно від швидкості, яку він має, але якої я не можу визначити в цей момент.
— Так, — відповів Ніколл, — він піде або параболою, або гіперболою.
— Вірно, — відповів Барбікен. — Маючи певну швидкість, він рухатиметься параболою, а маючи ще більшу швидкість — гіперболою.
— Люблю оці гучні слова! — вигукнув Мішель Ардан. — Можна зразу довідатися, що це означає. А скажіть, будьте ласкаві, що таке оця ваша парабола?
— Мій друже, — відповів капітан, — парабола — це крива лінія, яка утворюється при перерізі конуса площиною, паралельною одному з його боків.
— От воно що! — вимовив Мішель задоволеним тоном.
— Це приблизно, — продовжував Ніколл, — траєкторія, яку описує бомба, кинута мортирою.
— Чудово! А гіпербола? — запитав Мішель.
— Гіпербола, Мішелю, це крива лінія, утворена через переріз конічної поверхні площиною, паралельною її осі; вона складається з двох віток, які відокремлені одна від одної і простягаються до нескінечності в двох напрямах.
— Хіба це можливо?! — вигукнув Мішель Ардан найсерйознішим тоном, ніби йому розповіли про щось дуже незвичайне. — Але ось що, капітане Ніколл! Що мені подобається у твоєму визначенні гіперболи, — мало не сказав гіпербрехні, — це те, що воно ще незрозуміліше за слово, яке ти хочеш визначити.
Ніколл і Барбікен мало звертали уваги на жарти Мішеля Ардана. Вони заглибилися в наукову дискусію. Якою кривою лінією піде снаряд — ось що хвилювало їх. Один висловлювався за гіперболу; другий — за параболу. Вони висували один одному доводи, що рясніли на ікси. Їх докази подавалися мовою, від якої Мішель тільки підстрибував. Суперечка була досить жвава, і жоден супротивник не бажав поступитися для другого лінією, якій він віддавав першість.
Цей вчений диспут почав набридати Мішелеві, який, нарешті, сказав:
— Годі, панове косинуси, чи не припините ви, нарешті, кидати вашими параболами і гіперболами мені в голову? Я хочу знати єдину цікаву річ у цій справі. Нехай ми підемо однією чи другою з ваших кривих ліній. Гаразд! Але куди вони нас приведуть?
— Нікуди, — відповів Ніколл.
— Як нікуди?
— Очевидно, — сказав Барбікен. — Це незамкнені криві лінії, які продовжуються до нескінченності.
— О, вчені! — вигукнув Мішель. — Ви сидите мені в печінках! Ех, та хіба не однаково нам — парабола чи гіпербола, тепер, коли і та і та однаково тягнуть нас до нескінченності у простір?
Барбікен і Ніколл не могли не всміхнутися. Вони дійшли у спорі до "мистецтва для мистецтва". Ніколи ще пустіше питання не обговорювалося в такий час і в таких умовах. Лиховісна істина стояла перед ними: снаряд, віднесений параболічно чи гіперболічно, ніколи більше не зустріне ні Місяця, ні Землі.
Отже, що тепер станеться з відважними мандрівниками? Якщо вони не помруть від голоду або від спраги, то через кілька днів, коли весь газ витратиться, вони будуть мертві від нестатку повітря, якщо холод не умертвить їх ще раніше!
Проте, хоч як було важливо економити газ, але зниження температури околишнього середовища змусило їх витратити певну його кількість. Власне, вони могли огріватись його світлом, а не його теплом. На щастя, тепло від апарата Резе й Реньйо трохи підвищувало температуру в снаряді і без великої втрати можна було підтримувати її на деякій висоті.
Тимчасом спостерігати крізь ілюмінатори стало дуже важко.