— Чого ви самі в хаті, батечку, де сестри?
— Зараз поприходя, синку; Марія пішла в млин, а Аксеня коло худоби порається.
— А Мітрана?
Батечко тільки заридали.
— Мітрани, синку, вже немає. Подякуй свому товаришеві!.. Гарного собі побратима вибрав, о, гарного!..
Я затетерів.
— Що тут сталося? Кажіть, бійтеся бога!
— Історія коротка, сину: звів бідну дівчину, насміявсь... Пішла до Черемшу глибокого — та вже не вернулась. До тижня і стару поховали...
Ще батейко і не розповістили гаразд, а я вже був у Сидора. Гострий ніж, пара пістолят за чересом. Вбігаю — а він стоїть коло стола та кріс набиває.
— Здоров, брате!!! Де моя сестра, де моя неня!?
Він став як укопаний,— ні пари з уст.
— Боронися, товаришу, бо гинеш!! — крикнув я тогді, а сам пустився на него з ножем.
Да він швидший був: імив мене обома руками за мою руку що тільки сили мав.
— Стій,— каже,— побратиме! Ще слово-дві позволь мені сказати!
— Говори,— кажу,— да не барися,— я не маю коли.
— Добре,— каже,— я зараз готовий. Ти жовняр: наробиш головництво — марне загинеш, а за кого? За одного фальшивого товариша, що з твої руки і кульки тої не варта. Ні, брате Іване. Я лиш раз тебе зрадив, а другий раз того не буде!
Що оком кліпнути — вирвав мені пістоля з-за череса, кулька забриніла, а він тільки повалився мені в ноги. Добрий стрілець був: в саме серце трафив. Якби в війську, то би капітан за такий цент і лева срібного не пожалували.
Гуцульськая славо,
Яка ж ти кривава!..
* * *
"А відтак?" — поспитаєте, панове молодці.
Ну, та відтак: сидів у штокгавзі, вийшов на волю, вислуживсь, вийшов додому, оженивсь сеї осені, та й тільки. А що вже красну жіночку собі маю, то і не сказати: хіба пречиста одна краща!
Батечко при мені. Господи, що їх моя Марічка жалує! Щоб ся ні ворухнули на печі, так вона зараз і стрепенеться: "А це ви куда, батечку? Не виходьте з хати, а то надворі холодний вітер віє,— щоб вас не підвіяв, абощо!" А де ні обернеться — вже їм і їсточки на піч: "Ану-ко, кушайте оцего, що я вам зварила,— це добреньке, ану-ко! Та-бо ви нічого таки і не вживали,— ви у нас ще з голоду загинете!" Така моя Марічка, моя щебетушечка співоча! А як-то там бог дасть ще й дитинку, що тогді аж буде? Боже мій милий!..
Сестри мої вже давно віддані, ще я був у війську. Марія пішла за Тимофія Ковалюка, а Аксенія за Никифора Дарашанюка. Парубки усе годні, усе господарські. А що вже мене поважають, то і не сказати! Котрий відки — а все до мене: "А я вам, пане Іване, на зиму 100 ковбків маю своїми волами привезти!" А другий знов собі: "А я вам з своїми наймитами маю 10 фалеч трави уробити!" Таке-то. Навіть і женитися не хотіли, доки я сам з війська не написав, що можна.
Лиш моя Мітраночка не діждала вінка! Як упилася в Черемші, так ще і донині не проспалась, сиза моя!.. Висипаєсь собі за цвинтарем (бо на цвинтарі не дав піп), а коло неї близько-близесенько Чобанюків Сидір — мій побратимко коханий!
Гуцульськая славо,
Яка ж ти кривава!