Минув день і минула ніч. Вранці поїзд в'їхав у ліси, в яких дерева були обплетені рослинами в руку завгрубшки, і це робило ліс таким густим, що хоч сокирою прорубуйся. В тій зеленій гущавині щебетало незнане птаство. Одного разу Вавжонові й Марисі здалося, що серед скрутнів та гірлянд у тій гущавині вони побачили вершників з пір'ям на головах, із червоними, мов полірована мідь, обличчями. Дивлячись на ті пустельні степи й ліси, на всі ті незнані дива й інакших людей, Вавжон не втерпів і сказав:
— Марисю! — Що, тату? *— Бачиш?
— Бачу.
*— А дивуєшся?
— Дивуюсь.
Нарешті переїхали втричі ширшу за Варту річку; як пізніше довідались, називається вона Міссісіпі, і пізно вночі прибули до Літтл-Рока.
Відтіля вони мали питати дороги на Боровину.
В цю хвилину ми їх залишимо. Другий період їхнього поневіряння за хлібом скінчився. Третій мав початися в лісах, серед гуку сокир, у тяжкій праці та злигоднях колоністського життя. Чи менше в ньому було сліз, страждання й нещастя — незабаром побачимо.
III. КОЛОНІСТСЬКЕ ЖИТТЯ
Що таке Боровина? То була майбутня колонія. 'А назву їй, видно, дали заздалегідь, виходячи з принципу, що там, де існує назва, мусить існувати й сама річ. Перед тим польські й навіть англійські газети, що виходили в Нью-Йорку, Чікаго, Детройті, Мілуокі, Денвері, Манітобі, одне слово, де тільки можна почути
'польську мову, кричали пгЫ еі йгЬіх взагалі, а польським колоністам зокрема, що той, хто хоче бути здоровим, багатим, щасливим, смачно їсти, довго жити, а по смерті напевно трапити на небеса до раю, нехай записується на наділ в раю земному, тобто в Боровині. В оголошеннях говорилось, що Арканзас, в якому має постати Боровина, край ще не залюднений, але най-здоровіший у світі. Правда, містечко Мемфіс, що лежить на самому кордоні, по другий бік Міссісіпі, є осередком жовтої пропасниці, але, як говорилось в тих самих оголошеннях, ні жовта, ні якась інша пропасниця не зможе перепливти такої ріки, як Міссісіпі. На високому березі ріки в Арканзасі її нема ще й через те, що сусіди, індіанці племені чоктавів, безжально оскальпували б її. Пропасниця тремтить, тільки забачивши червону шкіру. Отож колоністи в* Боровині житимуть між пропасницею на сході та червоношкірими на заході, в цілком нейтральній смузі, і можуть бути певні, що в майбутньому, років через тисячу, населення Боровини налічуватиме мільйонів зо два мешканців, а земля, за яку колоністи платитимуть по півтора долара за акр, коштуватиме понад тисячу доларів квадратний лікоть.
Перед такими обіцянками та перспективами трудно було встояти. Тих, кому не дуже подобалось сусідство чоктавів, оголошення запевняли, що це войовниче плем'я особливо симпатизує саме полякам, отож можна сподіватись на найкращі сусідські стосунки. Зрештою відомо, що в тих місцях, де крізь ліси й степи прокладено залізничну колію та поставлено телеграфні хрестоподібні стовпи, там ці хрести незабаром стають пам'ятниками на індіанських могильниках; а тому, що земля коло Боровини закуплена залізничною компанією, то зникнення індіанців було лише питанням часу.
Тут: усьому світові. Дослівно: місту і світові (лат.).
Земля справді була куплена залізницею, що забезпечувало колоністам зв'язок із світом, збут продуктів та майбутній розвиток. Проте оголошення забували додати, що ця залізниця поки що існувала лише в проекті і що саме кошти від продажу земель, які уряд надав залізницям в незалюднених краях, мали доповнити фонди для її будівництва; та при складному бізнесі таку забудькуватість можна було й вибачити. Зрештою щодо Боровини, то тут була тільки та різниця, що колонія лежала не на залізниці, а в глухій пустелі, до якої з великими труднощами треба було діставатись возами.
З цієї забудькуватості могли постати різні прикрощі, але вони були тимчасові й мали припинитися з побудовою залізниці. Нарешті відомо, що в тій країні рекламу чне можна розуміти дослівно, бо як кожна рослина, пересаджена на американський грунт, буйно росте, але не дав плодів, так і реклама в американських газетах настільки розростається, що з риторич-пої полови в ній трудно видобути зерно правди. Проте, одкинувши все, що в оголошеннях про Боровину належало вважати за питЬид можна було гадати, що та колонія буде не гірша за тисячі інших, організація яких рекламувалася з не меншим перебільшенням.
З багатьох поглядів умови здавались навіть вигіднішими, тому безліч поляків-одинаків і навіть цілих родин, розпорошених по цілих Сполучених Штатах, від Великих Озер до пальмових гаїв Флоріди, від Атлантичного океану до каліфорнійського узбережжя, записалось на поселення в майбутній колонії. Сілезці, познанці, галичани, литовці з-під Августа та мазури в-під Варшави, котрі працювали на заводах у Чікаго та Мілуокі й давно зітхали за життям, яким споконвіку жили їхні діди й батьки, вхопились за першу
1 Обман, брехню (англ.).
можливість, щоб вирватися з душних та задимлених міст і взятись до плуга й сокири в просторих полях, лісах і степах Арканзасу. Ті, котрим було надто гаряче в Діві Марії в Техасі, або надто холодно в Міннесоті, або вогко в Детройті, чи голодно в іллінойському Pa-домі, приєдналися до перших, і кількасот людей, найбільше чоловіків, але й багато жінок та' дітей, вирушили до Арканзасу. Назва "Віоойу Arkansas*, тобто "Кривавий Арканзас", не дуже лякала колоністів. Хоч, правду кажучи, в тім краю й досі живе багато войовничих індіанців, outlaw, тобто людей поза законом, розбійників, що втекли від покарання, здичавілих скватерів, які всупереч урядовій забороні вирубують дерево над Ред-Рівер, всіляких пройдисвітів та злочинців, за якими шибениця плаче; хоч західпа частина цього штату й досі відома запеклими сутичками між червоношкірими та білими мисливцями, що полюють на буйволів, та страшним законом . Ліпча, проте з цим можна дати собі раду. Коли мазур тримає в руках дрюка, та знав, що з обох боків та позаду теж в мазури, він мало кому поступиться, а тому, хто б на нього дуже налазив, готовий крикнути:
— Ану не наскакуй! Не чіпай, бо як молосну, то окривієш!
Відомо такояс, що мазури люблять триматись купи й оселятись таким способом, щоб Мацько Мацькові в будь-який час міг прибігти з люшнею на допомогу.