...і розчарування
Але через декілька днів приголомшлива звістка: російська революція, що наче орел розправила свої могутні крила, є насправді не та революція, про яку вони мріяли, і навіть не російська. Це був двірцевий переворот проти царя, який затіяли англійські та французькі дипломати, щоб перешкодити вкласти мир з Німеччиною, а не революція народу, який хоче цього миру й прав для себе. Це не та революція, заради якої вони жили й ладні були померти, а звичайна інтрига партій, що виступають за продовження війни, імперіалістів і генералів, які не бажають відмовитися від своїх планів. Незабаром Ленін і його соратники дізналися, що заклик "Повертайтеся всі додому!" не стосується тих, хто хотів справжньої, радикальної революції, до якої закликав Карл Маркс. Мілюков та інші ліберали заборонили їм повернутися на батьківщину. І в той час, коли поміркованих, згодних на продовження війни соціалістів, наприклад Плеханова, з усіма почестями доставляють торпедними катерами з Англії в Петербург (з початку війни перейменований в Петроград), Троцького затримують у Галіфаксі, а інших радикалів — на кордоні. По всіх прикордонно-пропускних пунктах країн Антанти розіслано чорні списки з прізвищами тих, хто брав участь у Ціммервальдській конференції. Ленін шле телеграму за телеграмою в Петроград, але їх або перехоплюють, або не дають на них відповіді. Чого не знають у Цюріху та, певно, в жодній країні Європи, в Росії знають і розуміють чудово: яка сильна, енергійна, цілеспрямована людина Володимир Ілліч Ленін, який він небезпечний супротивник.
Безмежний був відчай тих, чий від'їзд на батьківщину затримували. Довгий час розробляли вони на безконечних засіданнях у Лондоні, Парижі, Відні стратегію російської революції. Зважували, обмірковували й обговорювали кожну деталь, намагалися передбачити небезпечні ситуації. А тепер, коли революція відбулася, її хочуть звести нанівець люди, котрі святу ідею визволення народу поставили на службу чужим інтересам. В ці дні вимушеної бездіяльності Ленін, завжди тверезий реаліст, плекає найнерозсудливіші й найфантастичніші ідеї. А чи не можна найняти літак і перелетіти через Німеччину або Австрію? Але перший, хто запропонував свою допомогу в організації перельоту, виявився шпигуном. З'являються нові ідеї, ще нерозважливіші. Він пише листа в Швецію, щоб йому дістали шведський паспорт, а він прикинеться німим, щоб не відповідати ні на які запитання. Звичайно, після безсонної ночі, протягом якої передумано безліч химерних думок, він і сам відчував, що всі його дивоглядні задуми нездійсненні. Але одне він знав твердо: треба терміново повернутися в Росію і зробити свою революцію, справжню й чесну, а не позірну. Він повинен повернутися в Росію якнайскоріше і за всяку ціну!
Через Німеччину: так чи ні?
Швейцарія розташована між Італією, Францією, Німеччиною та Австрією. Через кордони держав-союзників шлях Леніну заборонено як революціонеру, через Німеччину та Австрію — як російському підданому, громадянинові ворожої держави. Але яка абсурдна ситуація: Німеччина кайзера Вільгельма ставиться до Леніна куди люб'язніше, ніж Росія Мілюкова й Франція Пуанкаре. Напередодні оголошення війни Америкою Німеччина потребує за всяку ціну миру з Росією. Тому цей революціонер, який там, у Петрограді, може наробити багато неприємностей послам Англії й Франції,— для Німеччини бажаний помічник. Але який відважний крок — розпочати переговори з кайзерівською Німеччиною, яку він сотні разів бичував у своїх працях. Тому що з погляду діючої на той час моралі вступати на територію ворожої країни з дозволу ворожого генерального штабу і проїжджати через неї вважалося державною зрадою. Ленін безумовно знав, що цим кроком він перш за все компрометує власну партію і власну справу, що його запідозрять у тому, що він платний агент німецького уряду і, якщо йому вдасться домогтися негайного миру, недруги скажуть: він, мовляв, перешкодив Росії здобути перемогу. І не тільки помірковані революціонери, а навіть однодумці Леніна були налякані його рішучістю піти в разі крайньої потреби цим найнебезпечнішим і компрометуючим шляхом. Збентежено вони дізналися, що швейцарські соціал-демократи вже ведуть переговори з метою забезпечити легальний проїзд російських революціонерів, "обмінявши" їх на німецьких військовополонених. Але Ленін розуміє, що переговори ці триватимуть довго і що тимчасовий уряд Росії буде затягувати де безконечності їхнє повернення на батьківщину. І він розуміє, що затримка на один день чи навіть на годину може стати фатальною. Він прагне повернутися в Росію будь-що, в той час, як боязкіші його колеги по партії не зважуються на крок, що може кваліфікуватися як державна зрада. Тож Ленін відкинув усякі сумніви: на свій страх і ризик він розпочав прямі переговори з німецьким урядом.
Договір
Знаючи, що його рішучий крок може бути витлумачений по-різному, Ленін веде переговори відкрито, наскільки це можливо. За його дорученням секретар швейцарських профспілок Фрітц Платтен іде до німецького посланника, який уже раніше вів переговори з російськими емігрантами, і пред'являє йому умови Леніна. Цей нікому не відомий біженець (наче передбачаючи, що невдовзі стане одним з найвпливовіших політичних діячів світу) звертався до німецького уряду не з проханням, а ставив йому умови: щоб вагону, в якому вони будуть їхати, було надано право екстериторіальності, щоб ні при в'їзді, ні при виїзді не було ні паспортного, ні якогось іншого контролю, щоб свій переїзд вони оплатили самі за загальним тарифом, щоб дорогою ніхто не виходив з вагона ні за наказом німецьких властей, ні з власної волі. Посланник Ромберг відсилає ці пропозиції в Берлін. Вони попадають до Людендорфа, який дав свою згоду, хоча про це всесвітньо-історичне рішення, певно, найважливіше в його житті, в його спогадах нема ні слова. Посланник пробує уточнити угоду, тому що вона складена Леніним навмисне так двозначне, що не тільки росіяни, а й австрієць Радек може проїхати в цьому поїзді безконтрольно. Але так само, як і Ленін, поспішає й німецький уряд. Тому що в цей день, а саме 5 квітня, Сполучені Штати Америки оголосили війну Німеччині. І ось 6 квітня опівдні Фрітц Платтен отримує достопам'ятну відповідь: "Справа вирішена позитивно". 9 квітня 1917 p. о пів на третю від ресторану "Церінгерхоф" у напрямі цюріхського вокзалу вирушив невеликий гурт скромно одягнених людей, які самі несли свої валізи. Тридцять дві душі, серед них жінки й діти. З чоловіків відомі лише прізвища Леніна, Зінов'єва й Радека. По скромному обіді вони підписали документ про те, що їм відоме повідомлення паризької газети "Petit Parisien", в якому говориться, що тимчасовий уряд Росії має намір трактувати усіх, хто поїде через Німеччину, як державних зрадників. Вони засвідчили, що всю відповідальність за цю поїздку вони беруть на себе і всі умови схвалюють. Спокійно й рішуче вони вирушили в цю всесвітньо-історичну подорож.