Далі він пише про свою дивну хворобу: "Я почуваю себе у світі, як на кораблі у шторм"… Скаржиться, що його статтю про мого "Шеремету" в "Часі" Колянківський ділить на троє чисел і тим самим вона багато стратить у своїй вартості, "це те саме, що робила "Трибуна" з Вашою статтею і, мабуть, з тих же причин"…
Пише, що "в Мюнхені появилась Галина Журба, що нелегально дісталася з Польщі… Я її не бачив, але сказав Івченковій затягти її до МУРу"… І "треба вже, мабуть думати про 3-ій з’їзд МУРу. З перевиборами. Я думаю, що його слід би скликати на початку квітня у Вас… Я думав би, що доповіді мали б бути про 1947 р. в літературі і довільні – з тим, що зі зголошених довільних ми потім виберемо доцільні. Чекаю Вашої думки з приводу всього цього"…
Пише про "капітуляцію" видавців "Арки". До нього звернулися найвищі представники партії, які погодилися на вісім точок його умови, яку він їм поставив. Тому він прийняв редагування "Арки", з бажанням моєї санкції і співробітництва. "Арка" мала б видаватися зі знаком МУРу…
Але, як я й передбачав, він має з цим багато клопоту. Я настоював, щоб журнал був редагований членом правління МУРу, тобто Шерехом, і виповнений також нашими членами, щоб він був, як не органом нашого об’єднання, то бодай незалежним літературно-науковим органом всієї української спільноти. Але, розуміється, бандерівці, які той журнал погодились друкувати й фінансувати, мають на це свої розрахунки. За їх незломним переконанням, не тільки журнал, але й весь МУР, повинен стати лишень прибудівкою їх політичної групи під командою навіть незнаних нам осіб, які заховують своє інкогніто під претекстом, розуміється, політичної конспірації. Для мене така ситуація "співробітництва" видається не сприятливою, але трохи іншу думку має на це Шерех. Він думає, що головне це не їх наміри, а сам журнал. Не вони, а він буде редактором і не вони а ми всі будемо його виповняти, тому байдуже хто там десь буде вважати себе його власником.
Я готов був з таким розрахунком погодитися, але я також знаю, що той "хтось", в ролі "політрука" захоче не лишень почувати себе власником, але й захоче втручатися в справи, у яких він не розуміється і бути цензором в найдрібніших справах. Тому я не радив Шерехові аж надто "їм" довіряти, не годитися легко з їх "обіцянками" і не робити надто поквапних рішень.
Але Шерех робив, як йому здавалося краще і тепер має деякі наслідки. Між нами ведеться дуже обширне листування і один з його останніх листів говорить таке:
"Мюнхен, 6.1.48. Дорогий Уласе Олексійовичу!
Справи мої погані. За порадою лікаря робив уже чотири спроби вийти – і все ні дочого. Раз дійшов до трамваю, решту разів і того не міг. Голова паморочиться так страшно, що не йдеш, а тільки всього себе зосереджуєш на одному: аби не впасти! аби дійти! Лікар явно не знав, що зі мною робити. Все таки, слава Богу, що ще хоч сидячи можу працювати.
І тому пишу знову у справі "Арки". Ви мусите погодитися, що я був обережніший, ніж Ви: кілька разів Ви писали про знак МУРу, а я все таки не хотів його ставити. Бо не раз я запобігав випадкам, подібним до того, що стався в 6 числі, але не міг мати цілковитої певности. Так тепер і сталося: скориставшися з моєї хвороби, Нижанківський утнув штуку.
Але саме тепер має бути інакше. Становище видавництва безвихідне. Вони мусять або закрити журнал, або звести його на пси, доручивши якому небудь Іксові, або Нижанківському, або погодитися на всі мої умови. Отже, за договором, що ми маємо зараз після свят підписати, ні одна сторінка не може йти без мого підпису "до друку". Одначе й цього мало і я зажадав, щоб Нижанківського з редакції забрали зовсім, навіть з ролі технічного секретаря. Зараз я звернувся до Кошелівця з просьбою бути секретарем і чекаю відповіді. Якщо він не погодиться, візьму якогонебудь студента, але щоб слухався.
А бачили б Ви, як усі вони, з’явившись до мене, слухали мої деклярації і казали, що це все так правильно, легко, незаперечно. А я навіть узяв своє в "В обороні великих" і прочитав їм пару абзаців про стосунки літератури з партіями, – і вони казали, що читали це і згодні з ним.
Я не роблю жадних ілюзій. Звичайно, якби у них з’явилась змога, вони викинули б мене і будували б свій партійний журнал. Вони пробували робити це з Кленом, Донцовим, Журбою… не вийшло. Але мислім реально: чи може у них ближчим часом з’явитися потрібна людина? Я такої людини не бачу.
З цього я і роблю висновок: "Арку" взяти треба. Але це треба не мені персонально. Я, якщо зможу писати, проживу і без неї, а якщо писати не зможу, то вона мені не допоможе. При цілковитому браку перспектив на видання нашого журналу, при наявності всяких "Сьогодні", "Веж" і іншого мотлоху, було б гріхом зректися можливости мати свій журнал. Єдина умова, яку мені ставлять – не пропагувати соціялізму – не вимагає від мене жадного насильства над совістю, – я б його і так не пропагував.
Зокрема, щодо коника викинутого Б.Н. то в наступній "У. Трибуні" має бути мій лист про те, що це зроблено без моєї санкції – і вони цей лист теж погодилися друкувати. Але це особиста вихватка Б. Н. ще до капітуляції і ніким не схвалена. Її не треба узагальнювати на всіх. Там є і тверезіші люди (Глобенко).
Ви пишете про Ваш приїзд у кінці січня: але на той час уже мусить вийти перше число, – погодіться, що це звучало б не надто тактовно і що до мене, і що до МУРу, якби перше число виходило тільки від мене, а друге – від групи людей і МУРу.
Довгої мови – короткий зміст: я вже знаю добре, з ким маю справу і мені в даній ситуації Ваша обережність здається невиправданою. Я був би радий, якби Ви ще раз повернулися до цього питання.
Костецькому про кімнату я сказати можу, але боюся, що тут і він нічого не зробить (Ми шукали кімнати для уряду ОМ.У.С).
Блавацький писав мені, що ставитиме "Жорна". Добре.
Журбу (Галину Журбу – У.С.) я сам не бачив, цю справу я доручу Коваленковій.
Славутичеві вислав текст обіжника про з’їзд для розмноження й розіслання.
Боюся, що про мене не варт говорити з "нерозумними людьми", бо від тих людей трудно чогось розумного діждатися.