Свята латинського Різдва частинно провели вдома, я, як звичайно, за працею, але на другий день свята, поїхали до Гартманів і прогостили у них весь день. На Новий рік маємо запрошення від Куниць з Льонзе… Лист від Р. Паладійчука, видавця "Шеремета". Погоджується видати також "Ост"-а, що, розуміється, було б для мене подією, але я не певен чи він дасть з цим раду. Це має бути більша книга, ніж "Шеремета", яку він мусів розділити на дві частини для легшого продажу.
29 грудня. Преса інформує про напружену ситуацію в Греції, Ірані й Китаї. Грецькі комуністи проголосили свій уряд, розуміється, під протекторатом Москви, і повели наступ на легітимний уряд в Атенах. Американський посол при тому уряді заявив, що Америка не може бути в цій справі невтральною і вона допоможе грекам всіма засобами в їх боротьбі з комунізмом. Газети також доносять, що з Тегерану виїхав совєтський посол разом з цілим своїм посольством.
Два дні лив дощ із сильним вітром. Сьогодні похолоднішало і навіть по обіді падав сніг, який одразу розтавав. Учора було надзвичай тепло. Читаю, що є під рукою (Роберта Гікенса "Сад Аллаха"), ще раз перечитую "Культурна політика большевиків і український культурний процес" С. Николишина – праця мого приятеля з часів Праги, яку ми не раз обговорювали, коли він готовив її до друку. Треба зброїтись до другого тому "Ост"-а, читати, розмовляти з людьми, робити інтерв’ю. Біля мене повно свідків, жертв, учасників того дивного періоду, особливо помічними для мене записки Івана Михайлюка, які він писав з болем серця і які пережив кожним атомом своєї істоти. До друку вони ледве чи підходять, їх треба перестилізувати, але, як матеріяли, вони ідеальні.
І ось кінчається ще один наш таборовий рік, за числом другий, для мене виповнений рухом, працею, клопотами. Моя писальна машинка весь час завантажена, дорогу між Реґенсбургом і Майнц-Кастелем знаю не гірше, як колись між Кремянцем і Тилявкою, міста Мюнхен, Авґсбург, Ульм, Штуттгарт знайоміші, ніж Львів чи Київ; написано сотні листів, обговорено сотні справ… Багатий рік, знаменний рік. І плодовитий рік. Дано кілька десятків статтей, промов, рефератів, одну п’єсу, видано "Шеремету", оформлено "Ост"-а. І "МУР". І "Об’єднані мистецтва". З’їзди, конференції, засідання. Наші і не наші. І атмосфера сворєрідної повноти, концентрації сил… Лишень одно: він не приніс ніякої зміни. Нічого не вирішено. Ми далі в таборі. Міжнародня ситуація невиразна. Хоча комунізм, здається, трохи приборкано.
1948
4 січня. Вечір. На коридорі бавились і шуміли діти – зараз вони розійшлись і настала тиша. Я сам. Таня кудись відійшла, мабуть до Варварових, я обдумую останню ситуацію в МУРі, яка створилася на тлі партійних розгрів довкруги нас. У Мюнхені знов постало питання "Арки". Шерех, без порозуміння зі мною, поробив кілька зобов’язуючих рішень і це мене непокоїть. Хоча хай роблять… Досить з мене і моїх клопотів, а Шерех знає, що йому робити. Чекаємо ось наших свят.
Минулого четверга зустріли Новий рік. Сталося це у Куниць в Льонзе біля Ульму. Було і новорічно, і шумно, і рухливо. Вечеря, тости, музика, танець. Пані Маруся і Сергій Миколаєвич лишаються далі нашими добрими друзями. Було у них кількоро місцевих молодих людей, з якими ми почувалися дуже святочно.
Під вечір того самого дня я поїхав до Ульму, а Таня залишилася у Куниць. Мав розмови з Багряним, Білецьким, Дивничом і все про ту ж "Арку". Рішено їй сприяти і вважати її своєю. Додому їхали з Дивничом, який лишається нашим гостем.
Що принесе цей Новий рік? Велике питання. Хотілося б кращого, але будьмо готові на гірше. Багато надій покладалося на рік минулий, а він прийшов, пройшов, відійшов… Тільки плянета крутиться, але біля нас все стоїть. Ми все в дорозі до землі… Якої землі? Обіцяної? З хмарою комунізму над Европою? З переляканим світом поза Европою. Чи з цим впораються славетні американські доляри? Чи переможуть вони ідеологію? От воно що Америка. Люди гіганти, гігантських хмарочосів з гігантськими, від краю до краю, завданнями, не "визволення працюючого люду", а насичення світу хлібом щоденним і врятувати його від "ми всьо разрушім, а патом, ми наш, ми новий мір пастроїм, кто бил нічем, тот будет всем". Ось з якими оптимістами мають діло американські гіганти з їх долярами.
11 січня. Свята скінчилися. Точка. Прошуміли їх шумно. До нас приїхала Катерина Білецька-Кандиба і ми всі разом подалися до Костюків, які живуть на приватному мешканню в Корнталі і там свят-вечеряли до другої години ночі. А не маючи місця в Костюків переночувати і не маючи змоги знайти комунікацію назад до табору, нам пощастило знати готель. Навіть готель! Може це й справді війна минула?
Тож то, на другий день, сиріч на перший день Різдва, гостили у нас Костюки… А вечором багато привітань і відвідин. Знайомі, близькі люди, староста табору Олег Кудрик з дружиною Софією і навіть одна лотишська малярка панна Мора. Наша маленька кімнатка стала ще меншою, наш голосний коридор став ще голоснішим. А на день Різдва – гостили у нас, наші німецькі друзі, Гільдеґард і Ебергарт Гартман і пані Катерина Білецька… І лишень третього дня наші свята скінчилися.
Залишились тільки пошта – листи, картки, привітання. Щось понад пів сотні. Половину з того вже відповів.
16 січня. Учора, вечірнім потягом, ми з Танею повернулися з Ульму. У Багряних зустрічали Щедрий Вечір, а на другий день – вечірка в редакції "Українських Вістей", навіть з танцем. Розмови з Дивничом про "Арку", про МУР. Я висловив бажання зректися головства МУРу. Дивнич доказує, що це привело б до його розвалу.
Вечір провели у Білецьких, гостилися, багато говорили і та сама тема. Ситуація з МУРом дуже вагальна. Почались великі дискусії, а це значить невиразність.
20 січня. Перед мною велика програма поїздок: Авґсбург, Мюнхен, Реґенсбург. Зустрічі й засідання.
23 січня. Лист з Реґенсбургу:
"Mychajlo Boreckyj, 13-А, Regensburg, Ganghofersiedlung, Bl. 7/163. Дня 20.1.1948. ВП Улас Самчук – Штуттґарт-Цуффенгавзен.
Вельмишановний пане!
Перед кількома днями в розмові з п. проф. Юрієм Шерехом, довідався, що Ви вже маєте до друку Ваш роман "Ост". Якщо Ви ще в між часі не віддали його до друку, то я дуже радо взявся б за його видання і готов в тій цілі сейчас розпочати з Вами дотичні пертрактації. Якщо не буде Вам це затрудно, прошу мене про це поінформувати.