Чекаю, що скаже на все це Маланюк.
15 вересня. Скінчив давно свій "Щоденник" і тільки тому, що був у нас Шерех, не вдалося мені оформити його остаточно і вислати. Маю бажання продовжувати "Записки неполітика", а головне хочу далі працювати над "Ост"-ом. Нічого нового. Живемо спокійно. З Америкою прийдеться чекати, не дивлячись на всі ті "афідевіти", я не певен, чи з того чекання щось вийде взагалі.
Були гарні дні, але осінь вже відчувається. Ми часто з Танею згадуємо минуле, перечитуємо її совєтське листування, бачимо, яке було їх життя, що з цього нашого втікацького далека видається багато гіршим, ніж наше тут тепер.
Сьогодні неділя, учора мали в нашій оселі вечірню богослужбу, а сьогодні ранішню. Служив наш добрий о. Василь Варварів у одній з більших кімнат наших будинків.
Чекаємо обіду, чути вправи нашої таборової оркестри на саксофонах. Перед будинком нашого старости Клима Писанчина зібралися наші політики. Обговорюють біжучі вісті, а в тому напевно вирок Нюренбергського суду над німецькими злочинцями війни, що саме тепер кінчається.
Небо покрите хмарами, але ось обережно проривається й сонце. Збираємось зробити мандрівку до замочку Solitude, який двадцять кілометрів від нас, що належав королям Вюртембурським, де свого часу перебував на військовій службі, як військовий лікар, Фрідріх Шіллер, і де він писав своїх "Розбійників", звідки він дезертував до Франкфурту, щоб там поставити їх у театрі…
Моя депресія триває… Хочу зректися головства МУРу. Дістали запрошення на нараду Українського центрального допомогового комітету до Франкфурту. Післали туди Миколу Степаненка.
Я писав листа до Центрального представництва української еміграції у справі матеріяльної допомоги для МУРу і з приводу цього дістав листа від професора Дмитра Дорошенка, що є головою культурно-освітнього відділу цієї установи:
"Високоповажаний Уласе Олексієвичу!
Вчора 7/ІХ прийшов до нас Ваш лист з дня 23.VІІІ. Поки Ви дістанете офіційне підтвердження, що наш Відділ освіти і культури одержав Ваш лист, дозвольте мені звернутися до Вас неофіційно, щоб висловити Вам щиру подяку за лист, що так коротко, але майстерно окреслив становище, позицію і працю МУРу. Прочитавши цей лист, кожен, хто й нічого раніше не знав про МУР, відразу дістане собі повну уяву про його завдання і особливо про умови праці… Чи це дійсно таке загальне у нас явище, що люди абсолютно не дооцінюють і маловажать працю письменника? Бо те, що Ви пишете про відношення до праці письменників і науковців, до слова можна повторити, маючи на увазі відносини в таборах в Авґсбургу. Це сумний доказ нашої, скажу, культурної недозрілости, як можна говорити про якісь політично-національні стремління, коли люди так недостойно ставляться до виразників нашої духової культури, до творців на полі письменства і науки!
За нашу Централю скажу, що вона щиро йде на зустріч потребам письменників, але що вона може вдіяти, коли громадянство так слабо підтримує її матеріяльно? Адже всі прибутки Ц. Представництва складаються з добровільних датків, а ці датки напливають надзвичайно слабо. В усякому разі централя буде робити все, що в її силах, аби допомогти МУР-ові. Чи Ви піддержуєте контакт з пані Л. Івченковою (Мюнхен), яка є референткою літературних справ у нашім відділі культури і освіти? Це дуже енергійна і віддана справі людина, сама – письменниця (драматург).
Технічні можливості (скажу за себе) і у нас дуже маленькі. От зараз секретар Відділу пішов на відпустку, то нікому й тепер до Вас написати на машині. Добре, що хоч недавно здобув я енергійного заступника собі, але він іще тільки почав працю і мусить попереду обзнайомитися з нею. Завдання Відділу дуже широкі – тут і церква, і школа, і театр і т.д… Працювати ж доводиться в дуже примітивній обстанові і серед гнітючого настрою через вічний неспокій.
Про наші видавничі можливості й пляни напишемо до Вас, як тільки справа виясниться, – саме тепер її обмірковуємо й хочемо поставити на практичний грунт.
Щиро Вас поважаючий і відданий Вам, Д. Дорошенко.
Augsburg, Judenber, 8 (мені) 8.ІХ.1946. Це – адреса Ц. Представництва"…
Такі то ось справи…
30 вересня. Багато шуму з приводу виїденого яйця. В таборі Авґсбург наші люди старанно демонструють приклад, якою мала б бути, за їх вподобою, українська держава. Жабо-мишодраківка в склянці води на повному ходу. Те, що я передбачав, пишучи статтю на появу "Нашої боротьби", у якій заповідалось фіктивну боротьбу за фіктивні справи "робітничого клясу", але яка могла спровокувати і спровокувала непотрібні заколоти у наших таборах, все те тепер справдилось. На жаль, тієї моєї статті, "Українські вісті" помістити відмовились, не дивлячись на всі їх деклярації свободи преси, думки, дискусії.
Натомість, з приводу тієї статті, яку я рекомендував, як передову на правах автора передових, я дістав від мого шановного друга І. Багряного знаменного листа, якого варто зберігти для майбутнього, як зразок нашого думання цього часу. (Подаємо без яких будь змін) :
"В/поважний п. УЛАС ОЛЕКСІЙОВИЧ. З величезним здивованням прочитав Вашу статтю "НЕВІЛЬНИКИ ФРАЗИ", що Ви її надіслали як передову до У. В.
І здивувала мене не стаття, а те, що ви надіслали її до друку в легальнім органі, та ще в такім як У.В., цеб то популярнім і багатотиражнім. Та ще й як передовицю.
Що Ви робите це свідомо, для мене не підлягає ніякому сумніву.
Отже, Ви хочте, щоб ми солідаризувалися з усім, що там у тій статті є (до речи, дивовижного своїм значінням і тими наслідками, які такий виступ може потягти за собою в нашій ідіотській і підлій дійсности), – і підписали собі смертний вирок. І смертний вирок не в переносному, а в прямому розумінні слова, – цебто від "шматків кабеля" та від сі-ай-сі, – до чого має прислужитись Ваша стаття, незалежно від того, хочете Ви цього чи не хочете.
Але не подумайте, що я пишу цього листа з переляку. Ні, друже Уласе, покищо зі мною це не траплялося, навіть під кількома смертними вироками. А щоб переконати Вас в цьому, так ми статтю Вашу таки видрукуємо, тільки не в У.В., а пересилаємо її до іншої, першої ліпшої бандерівської газети, щоб дати їй як найбільший ход згідно з її тенденцію. Лиш приготовтесь до таких вивісекцій, як їх Ваша стаття ця нам готує.