Сьогодні зраня мучився далі над листом до Грицая. Написав також "посланіє" про наше відношення (МУР-у) до політичних партій. Тримаю гостру лінію надпартійности і не думаю, що це буде всім подобатись.
Вечеряли ми у Варварових, а коли пізно вечором верталися, падав дощ і ми навіть трохи змокли.
І ще одно: сьогодні річниця німецької капітуляції. Ми були тоді у Тавбаху біля Ваймару.
14 травня. За мною довга дорога – Фюсен, Мюнхен і назад – Ульм. У Фюсені відбулась конференція мовознавчої секції УВАН, наїхало чимало знайомих професорів – В. Міяковський, В. Державин, розуміється, Ю. Шевельов і Петров і багато інших. Зробили також і засідання правління МУР-у… Я віднайшов і довго розмовляв з Тодосем Осьмачкою, що жив в цьому таборі. Знайшов його на самому горищі казарми, під дахом де ніхто, крім нього і горобців, не живе, у приміщенню, призначеному, мабуть, не для життя, зі скісною стелею і двома широкими, але низькими вікнами з яких видно далеко поза казарми в напрямку гір. Нарікав, що його сюди загнали наші люди, які його не розуміють, але коли я опісля робив інтервенцію у коменданта табору, мені сказали, що йому приділили кімнату в окремому будинку, де містилась військова кантина і кухня, з окремим входом, але він одного разу, таємниче залишив це місце і опинився ген аж на четвертому поверсі казарми під дахом.
Знайшов тут також мого древнього друга часів празьких, також поета і також анахорета Олексу Стефановича. Де він жив, мені не прийшлось бачити, бо зустрілися ми на подвір’ю і тут же на подвір’ю, під сонцем, проходжуючись туди й назад попід липами, прогуторили якусь добру годину, розуміється, про старі наші часи. Свого часу, в роках двадцятих і перших тридцятих, ми з ним дружили, пізніше розійшлись, довгий час не мали контактів і ось знов зустрілись аж тут у цих казармах. Дивні діла твої, Господи… Сотворил єси…
Робили також екскурсію в гори і оглянули славетний, казковий замок – фантазію дивовижного короля Баварії Людвика II – Schloss Neuschwanstein, званий також "Білим чудом" – наподоблення середньовічних замків, філігранної структури, побудованої на верху скелястого взгір’я з чисельними гротами, присвяченими персоніфікації легендарних істот святого Грааля. З його головної вежі розгортаються на всі боки пречудові краєвиди з чарівним освітленням сонця, між якими лазурно віддзеркалює синє небо з білими хмаринками озеро Шванзее.
Так. Це жива казка, створена одним королем, про якого Річард Ваґнер мав сказати: "Що за красунь, – брильянтини, повний духа, розкішний молодий король". Кажуть, що цей король цікавився не лишень замками, яких набудував він з пів тузіна, а також поезією, а особливо музикою, а ще особливо, музикою Ваґнера і дехто твердить, що не будь цієї щедрої пристрасті цього короля, світ, можливо, не міг би почути "Перстеня Нібелюнґів", "Майстра співу з Нюренбергу", "Парсіфала"… У цьому замку не раз працював той геній, який постійно жив в Байройті в знаному своєму "Ванфріді", якого дарував йому також цей король.
З Фюсену, в суботу, разом з В. Петровим, ми поїхали до Мюнхену… Ночував там у Арсена і Ганни Шумовських, бачився з багатьма земляками на Дахауерштрассе і вчора повернувся додому.
Сьогодні переписав, чи краще переробив, накреслену Шерехом передмову до чергового збірника МУР-у. У Фюсені зроблено постанову видавати також літературний журнал МУР-у, який мав би друкуватись тут в Ульмі.
І сьогодні дістав телеграму їхати до Франкфурту до американського консуляту у справі виїзду до Америки. Несподівано скоро. Аж ніяково.
21 травня. Був знов у дорозі… Франкфурт, Майнц-Кастель. В американському консуляті несподівано гарно мене зустріли, вони дістали інформації про мене з ЗСА і твориться враження, що можливо ми справді туди поїдемо. Нас мають ще покликати.
У Майнц-Кастелі зустріли мене знайомі вельми приязно, – і жаліють, що вони нас випустили. Бачився з Смаль-Стоцьким, президентом Лівицьким. Там тепер все направлене, кімнати упорядковані, табір виглядає краще, ніж наш в Ульмі. Передучора повернувся назад, учора написав статтю "Дати, що зобов’язують". І маю завдання написати доповідь на свято Франка… Отже де мій "Ост"? Чи не вертаюсь я до часів Рівного, до газети, до поїздок, до виступів…
І також сьогодні, здається, виїжджаємо з Куницями на село, що зветься Льонзе, яких п’ятдесят кілометрів на захід від Ульму, де будемо мешкати. Хоча своє таборове мешкання залишаємо за собою.
Знов ширяться чутки про війну… Десь там у Персії виникла криза. Совєти, здається, не хочуть звільнити зайнятих під час війни якихось там територій… Труман пригрожує…
22 травня. Село Льонзе, гарна вілла, що належить якомусь важливому "наці" конфіскована для потреб втікачів. Сергій Миколаєвич зі своєю фірмою зробив якийсь там контракт вивозити з каменоломень камінь, у нього працює там дванадцять хлопців з табору, а оселився він з родиною у цій віллі, у якій і ми дістали одну кімнату.
Вперше, по довгому часі, маємо людське мешкання. Простора, ясна, обшальована деревом кімната, двері виходять на веранду, де розцвітають білі рожі з просторим краєвидом на долину, село, протилежне взгір’я… Прекрасне повітря, а головне – тиша. Після нашого коридору в Ульмі, це рай.
Маю широкий стіл для писання, моя машинка в повному наряді, вицокую реферат для свята Франка… Двері на балькон відчинені, холодноватий, вогкий день, здалека чути, як проходять долиною потяги і десь там ген за селом, час від часу, чути зриви. Це працюють наші хлопці на каміноломах… Учора я мав з ними довгу розмову про різні наші справи…
23 травня. Вечоріє, дощ, гримить. Щось з літньої лірики і коли б я поет – писав би вірші. Але я не поет, а тому багато, весь день, писав, лишень не вірші, а, на лихо, газетні статті.
Учора, понад програму, мусів їхати потягом до Ульму, пані Маруся просила помогти їй перед начальством задержати їх таборову кватиру, що нам пощастило зробити. Наша кімната стоїть порожня, замнекна, осамітнена серед коридорного гамору і руху. Ми заходимо до неї, коли буваємо в таборі… Там також головні наші вантажі з речами…
Бачився з Багряним, Веретенченком, Костюком… Багряний мав сьогодні свій літературний вечір, але я не зміг на ньому бути з огляду на вечірній потяг, що має везти нас до Льонзе… О пів на десяту вечора, ми з пані Марусею, були назад вдома.