— Це малоймовірно, — зауважує Пеншіна.
— Ми недостатньо багаті... — додає Фрасколен.
— Щоб жити тут як рантьє— мабуть, — відповідає директор управління мистецтв, —але ж тут можна і працювати...
— Невже в Мільярд-Сіті живе хоч один наш співвітчизник ?.. — запитує Івернес.
— Живе.
— Хто ж цей щасливець?
— Пан Атаназій Доремюс.
— А що він тут робить, цей Атаназій Доремюс ?.. — вигукує Пеншіна.
— Він учитель танців, грації і хороших манер, він отримує від Компанії прекрасну платню а, крім того, дає приватні уроки...
— Які здатний давати тільки француз! — підхоплює "Його високість".
Так квартет ознайомився з адміністративним устроєм острова. Тепер залишається тільки віддатися чарівності плавання, яке веде артистів все далі на захід по просторах Тихого океану. І якщо б сонце не сходило то над лівою стороною острова, то над правою, залежно від положення Стандарт —Айленда, яке надавав йому комодор Сімкоо, то Себастьєн Цорн і його товариші могли б думати, що вони знаходяться на твердій землі. Протягом наступних двох тижнів двічі вибухали грози з сильними вітрами і шквалами, бо часом вони трапляються і в Тихому океані, всупереч його назві. Бурхливі морські хвилі розбивалися об металевий корпус, покриваючи його незліченними бризками, наче це були скелі цього берега. Але Стандарт-Айленд жодного разу не здригнувся під ударами розлюченої стихії. Розбурханий океан був перед ним безсилий. Геній людини переміг природу.
Через два тижні, 11 червня, відбувся перший концерт камерної музики, про який сповіщали світлові реклами, що виблискували на великих авеню. Само собою зрозуміло, виконавці були попередньо представлені губернатору і міському управлінню. Сайрес Бікерстаф влаштував їм самий сердечний прийом. Газети згадували про успіх, яким супроводжувалося турне Концертного квартету в Сполучених Штатах Америки, і в захоплених виразах вихваляли директора управління мистецтв за те, що той зумів заручитися згодою квартету на гастролі, застосувавши для цього, як ми знаємо, дещо своєрідний спосіб. Яке задоволення слухати музику великих майстрів і в той же час бачити артистів, які виконують їхні твори. Яка насолода для знавців музики!
З того, що чотирьох парижан запросили виступати в казино Мільярд —Сіті за казкову винагороду, не слід робити висновку, що на їхні концерти публіку будуть пускати задарма. Аж ніяк! Адміністрація має намір отримати з концертів хороший прибуток, зовсім як американські імпресаріо, яким їх співачки обходяться по долару за такт або навіть за ноту. Якщо зазвичай платять за театрофонічні і фонографічні концерти, що ж, будуть платити і за цей концерт, тільки незмірно дорожче. Всі місця розцінені однаково — по двісті доларів, то є тисяча франків на французькі гроші за крісло, і Калістус Менбар запевняє, що зал буде повний.
Він не помилився. Всі квитки були розпродані. Правда, в комфортабельному, витончено оздобленому залі казино всього лише близько сотні місць, і якщо б їх стали продавати з аукціону, невідомо, якої суми досягла б виручка. Але це було б противно звичаям острова. На все, що має комерційну цінність, і на предмети першої необхідності і на предмети розкоші, заздалегідь встановлена тверда розцінка за прейскурантом. Без такої обережності, беручи до уваги казкові статки деяких осіб, можна було б побоюватися появи перекупництва. А цього не слід було допускати. Правда, якщо багаті жителі правого борта йдуть на концерт з любові до музики, то, можливо, багатії лівого підуть тільки для пристойності.
Коли Себастьєн Цорн, Пеншіна, Івернес і Фрасколен з’являлися перед своїми слухачами в Нью-Йорку, Чикаго, Філадельфії, Балтіморі, вони без жодного перебільшення могли сказати: ось публіка, що стоїть мільйони. Але сьогодні ввечері вони погрішили б проти істини, якби не вели рахунок на мільярди. Подумати тільки! Джем Танкердон, Нет Коверлі та їх сім’ї сяють в першому ряду крісел, а на інших місцях безліч любителів музики, у яких, хоча вони ще й не зовсім мільярдери, за справедливим зауваженням Пеншіни, все ж, добре набитий капшук!
— Ну, йдемо! — говорить глава квартету, коли настає час виходити на естраду.
І вони йдуть, не більше (мабуть навіть, менше) схвильовані, ніж бувало, коли їм доводилося виступати перед паризькою публікою, у якої, правда, кишені не так набиті, але зате куди більше художнього чуття.
Треба сказати, що, хоча Себастьєн Цорн, Івернес, Фрасколен і Пеншіна ще не брали уроків у свого співвітчизника Доремюса, всі четверо тримаються бездоганно коректно. На них білі краватки по двадцять п’ять франків, світло-сірі рукавички по п’ятдесят, крохмальні сорочки по сімдесят, черевики по сто вісімдесят, жилети по двісті, чорні брюки по п’ятсот і фраки по тисячі п’ятсот франків, — зрозуміло, все за рахунок адміністрації. Їх вітають, їм гаряче аплодують жителі правого борту і більш стримано — жителі лівого: тут вже позначається відмінність темпераментів.
Програма концерту складається з чотирьох творів, які їм легко було вибрати в бібліотеці казино, багато укомплектованої завдяки старанням директора управління мистецтв:
Перший квартет Мендельсона мі-бемоль, тв. 12.
Другий квартет Г айдна фа-мажор, тв. 16.
Десятий квартет Бетховена ми-бемоль, тв. 74.
П’ятий квартет Моцарта ля-мажор, тв. 10.
Виконавці просто творять чудеса в залі, повному мільярдерів, на борту острова, що пливе над морською безоднею, глибина якої в цій частині Тихого океану перевищує п’ять тисяч метрів. На їх долю випадає великий і заслужений успіх, особливо у меломанів правого борту. Треба бачити директора управління мистецтв у цей пам’ятний вечір: він просто радіє. Можна подумати, що це він сам щойно грав відразу на обох скрипках, альті й віолончелі. Який вдалий початок для ентузіастів камерної музики і для їх імпресаріо!
Зауважимо, що не тільки зал набитий, але і підступи до казино теж сповнені народом. І правда, адже дуже багатьом не вдалося роздобути ні відкидного стільця, ні приставного крісла, а для інших просто недоступні високі ціни. Слухачі, що залишилися за межами залу, отримують свою порцію музики дещо урізаною. Вона доноситься до них здалеку, немов виходить з ящика фонографа або з телефонної трубки. Але оплески не стають від цього слабше.