Планета за кошторисом

Страница 3 из 5

Роберт Шекли

"Три чверті планети покрито водою! — не вгамовувався він.— А я ж ясно вказав, що співвідношення суходолу й води має становити чотири до одного!" — "Ми не мали змоги виконати цю умову!" — відрубав я.

Я десь загубив папірець з його дурними вказівками — неначе мені не було більше чого робити, як тільки вникати в деталі отих безглуздих проектів дрібних планет!

"А ті жалюгідні клаптики суходолу, які мені дісталися, ви майже всуціль покрили пустелями, болотами, джунглями й горами".— "Це мальовничо",— зауважив я. "Начхати мені на мальовничість!— загорлав цей тип.— Ну, звичайно, один океан, з десяток озер, дві річки, один-два гірських хребти — це чудово. Вони прикрашають планету, цілюще діють на психіку жителів. А що ви мені підсунули? Якесь дрантя!" — "На те є причина",— сказав я.

Між нами кажучи, ми не дістали б з цієї роботи ніякого зиску, якби були не поставили на планеті реставровані гори, не використали дві пустелі, які я дешево придбав у лахмітника Урії, і не позаповняли порожнини ріками та океанами. Але йому я пояснювати це не збирався.

"Причина! — вереснув він.— А що я скажу своєму народові? Адже я поселю на цій планеті цілу расу, або навіть дві-три. І це будуть люди, створені за моїм образом і подобою, а ні для кого не таємниця, що це люди перебірливі — достоту, як і я сам. Тож, питається, що я їм скажу?"

Я знав, на що він міг би послатися, але мені не хотілося затівати з ним скандал, тим-то я зробив вигляд, що розмірковую над цією проблемою. І, уявіть собі, я й справді трохи задумався. І в мене сяйнула чудова думка, перед якою померкли всі інші.

"Підкажіть їм одну просту істину,— мовив я.— Скажіть, що, з точки зору науки, коли щось існує, то воно повинне існувати".— "Як? Як?" — стрепенувся він. "Це детермінізм,— пояснив я, відразу з ходу придумавши цей термін.— Його суть досить проста, хоча деякі нюанси доступні лише обраним. Почнімо з того, що форма випливає з функції; звідси сам тільки факт існування вашої планети говорить про те, що вона не може бути інакшою, ніж вона є. Далі — ми виходимо з того, що наука незмінна; отже все, що підлягає змінам, не є наука. І нарешті останнє: все підвладне певним законам. Щоправда, в цих законах не завжди можна розібратися, але можете не сумніватися, що вони існують. Тому замість питати "Чому саме це, а не те?", кожен повинен цікавитись тільки тим, як це або те функціонує".

Ну й питаннячка ж він мені потім задавав — тільки держись; стариган умів крутити мозком. Але він геть не шурупав у техніці — його фахом були етика, мораль, релігія і такі інші нематеріальні фіглі-міглі. Тож, природно, він не зумів як слід обґрунтувати свої заперечення. А як великий любитель усяких абстракцій, він знай вертався до одного: "Існуюче — це те, що повинне існувати. Гм, вельми цікава формула і не без певного нальоту стоїцизму. Я додам деякі з цих одкровень до повчань, які я збираюсь викласти своєму народові... Але дайте мені відповідь на таке запитання: як узгодити цей фаталізм науки із свободою волі, якою я хочу наділити людей?"

Ось тут старий хитрун був мало не спіймав мене. Я всміхнувся, кашлянув, щоб виграти час, а відтак вигукнув: "Так відповідь цілком ясна!"

Це завжди допомагає, коли вас приперто до стіни.

"Цілком можливо,— сказав він,— але мені вона невідома".— "Послухайте,— сказав я,— а хіба оця свобода волі, яку ви збираєтесь дати своєму народові,— не різновид фаталізму?" — "Взагалі, її можна було б віднести до цієї категорії. Але ж відмінність..." — "До того ж,— поквапно урвав я його,— відколи це свобода волі і фаталізм стали несумісні?" — "На мою думку, вони, безумовно, несумісні",— заявив він.— "Це тільки тому, що ви не розумієте сутності науки,— відрубав я, спритно проробивши під самісіньким його гачкуватим носом давній фокус із переміною теми.— Бачите, мій любий, один з основних законів науки полягає в тому, що все супроводить випадковість. А випадковість, як ви, безперечно, знаєте,— це математичний еквівалент свободи волі".— "Ваші ідеї дуже суперечливі",— зауважив він.— "А так і має бути,— сказав я.— Наявність суперечностей — теж один з основних законів Всесвіту. Суперечності породжують боротьбу, брак якої спричинився б до загальної ентропії. Тому не було б жодної планети, жодного Всесвіту, якби в кожній речі, в коленому явищі не крились нібито непримиренні суперечності". "Нібито?" — швидко перепитав він.— "Саме так,— відповів я.— Річ у тім, що суперечностями, які ми умовно можемо визначити як властиву всім речам сукупність парних протилежностей, питання аж ніяк не вичерпується. Візьмімо, наприклад, яку-небудь одну ізольовану тенденцію. Що вийде, коли її розвинути до кінця?" — "Уявлення не маю. Недостатня теоретична підготовка до дискусій такого роду..."— "А вийде те,— урвав я його,— що ця тенденція перетвориться на свою протилежність".— "Справді?" — вражено спитав він.

Ці специ з релігії незрівнянні, коли силкуються збагнути щось у наукових проблемах.

"Так,— сказав я.— У мене в лабораторії є докази. Проте їх демонстрація дещо стомлива..." — "Ні, ні, я вірю вам на слово,— сказав старий.— До того ж ми з вами уклали угоду".

Він завжди, замість слова "контракт" вживав слово "угода". Воно означало те саме, але було милозвучніше.

"Парні протилежності,— замислено проказав він.— Детермінізм. Речі, які перетворюються на свою протилежність. Боюсь, що все це досить складно".— "Зате естетично,— зауважив я.— Однак я не розвинув до кінця тему про перетворення крайностей на свою протилежність".— "Охоче вислухаю вас",— сказав він.— "Дякую. Отже ми зупинились на ентропії, суть її полягає в тому, що всі речі постійно перебувають у русі, коли тільки цьому не перешкоджає яка-небудь дія ззовні. (А іноді, скільки я можу судити за власним досвідом, навіть при наявності такої зовнішньої дії.) Але цей рух предмета скеровано в бік перетворення останнього на свою протилежність. А якщо таке відбувається з одним предметом, отже те саме відбуватиметься й з усіма іншими, бо ж наука послідовна. Тепер вам ясна картина? Всі оці протилежності тільки те й роблять, що, ніби показившись, перетворються на свої протилежності. На більш високому рівні цим займаються протилежності, уже пооб'єднувані в групи. Що вищий рівень, то все складніше. Досі зрозуміло?" — "Та ніби так",— відповів він.