Години за дві Марко впорав, окрім шафи, ще вітальню й три спальні. Вийшовши з палацу "Бий, ламай", Марко втихомирився і вже не гнівався на Маркуса.
Рухомі лавки
Надворі панувала заспокійлива тиша. Марко чув тільки тихий, лагідний гомін, гомін людей, які розмовляли жваво й водночас спокійно. Коні-гойдалки — міський транспорт — плинули зовсім безгучно, мов човни по воді. Перехожі теж плинули, не ступаючи ногами: на багатьох вулицях тротуари були рухомі — досить ступити на такий тротуар, і їдь собі з одного кварталу в інший. На тротуарах стояли лавки; сідали ті, хто їхав далеко, та дідусі й бабусі, які і на цій кумедній планеті полюбляли сидіти на лавках.
"От би таку рухому лаву та моєму дідові,— подумав Марко. — А то ж йому доводиться день у день сидіти на тих дурних наших лавках, що стоять на одному місці! Яку втіху мали б римські пенсіонери, їздячи від Колізею до Джаніколо і від парку до Монте-Маріо! А якби рухомий тротуар був на площі Пантеону і якби він крутився навколо ротонди і вдень і вночі, то мій дідусь, напевно б, на ньому оселився. Бідолашний дідусь! Що ж він зараз робить?"
І тут він згадав, що саме через дідуся, який подарував йому коника-гойдалку, він опинився сам-один серед безмежного Молочного Шляху, а може, ще й далі, далеко від Тестаччо і своїх найдорожчих друзів. Злість, що була вже згасла, знову закипіла у нього в грудях.
— Я хочу їсти, — мовив він, перебиваючи Маркусові пояснення.
— От і добре. Я теж хочу. Поведу тебе в ресторан.
Вони ступили на рухомий тротуар і попливли повз крамниці, де було повно покупців. І, до речі, всі ходили в піжамах. Здавалося, тут іншого одягу не носять.
"Щоправда, піжама зручна, а пантофлі зручніші від черевиків. Та ходити весь день у такому вбранні, як на мене, непристойно. Зрештою, що мені до того: нехай собі ходять навіть у масках! То не моє діло. Адже мені тут бути недовго!"
Марко намагався неприязно споглядати дивну планету, на яку потрапив, але не завжди це у нього виходило. Він мусив визнати, що безплатні таксі й рухомі тротуари — чудові винаходи. До того ж поглянеш на новорічні ялинки, і на душі стає радісно. Та й, зрештою, повітря було тепле, ніжне, навіть духмяне.
"Ніби навесні. Здається, що ми в чарівному саду".
Але ж тротуар мчав поміж будинків, повз пишно оздоблені вітрини.
Вільна крадіжка
Раптом Марко помітив ще одну химерну річ: у вітринах не було шибок. Може, тому, що тут завжди тепло? Але ж крам покрадуть, це заохочує злодіїв до крадіжки. І ніби на підтвердження його думки, якийсь добродій, проїжджаючи на рухомім тротуарі повз вітрини овочевої крамниці, простяг руку, схопив виноградний кетяг і спокійнісінько почав кидати собі в рот ягоди. Ніхто навіть уваги на нього не звернув.
Невдовзі один поважний дідусь устав з лавки й підступив до краю тротуару, ніби готуючись зійти. Та він не сходив, а пильно дивився вперед, наче когось чи чогось очікував; коли тротуар минав газетний кіоск, дідусь сягнув рукою, схопив на ходу грубий ілюстрований журнал, глянув на дату, щоб не помилитись, а тоді вмостився на своїй лавці, насадив окуляри і, задоволений, почав читати.
"Отакої,— обурювався подумки Марко. — Поглянув навіть на дату, щоб не взяти журнал за минулий тиждень! Невже я потрапив у країну злодіїв? Маркус теж усе бачив і мовчить".
Поки вони доїхали до ресторану, сталася ще гірша пригода: той самий дідусь, який узяв журнал, знову встав — який непосидючий! — підійшов до Маркуса і, всміхаючись, попросив його:
— Ти, здається, хлопець спритний. Мені кортить закурити сигарету, та, мабуть, не дотягнуся з тротуару. Візьми її мені, прошу, в тютюновій крамниці. Там на вітрині прегарний добір сигар, я це вчора запримітив.
— З охотою, — відповів Маркус. Люди, що стояли поряд, усміхнулися.
— Але будь уважний, — кинув чоловік, який недавно підхопив з фруктової крамниці кетяг винограду. — Не бери ані надто темної, ані надто світлої.
— Дякую за пораду, — відповів Маркус. — Добре, що ви мене попередили, бо я мало розуміюсь на сигарах.
І по тій мові Маркус обернувся, бо вітрина тютюнової крамнички була вже за кілька кроків, простяг руку і схопив не одну, а дві сигари.
— Щиро дякую, — зрадів дідусь.
— Тепер ви зможете вибрати собі до вподоби, — пояснив Маркус.
— Дуже тобі вдячний, — промовив дідусь. Вибравши сигару, він поклав другу в кишеню і сів знову на лавку, на якій залишив був украдений журнал.
Маркові аж дух захопило. Коли вже попав у злодійську зграю, то краще мовчи та диш, наче нічого не помічаєш.
"Розповісти ще встигну", — подумав він.
— Ми приїхали, — оголосив Маркус.
Вони скочили з тротуару і зайшли в ресторан.
Спершу Марко не помітив нічого особливого: все як у звичайнісінькій римській їдальні. На застелених білими скатертинами столах були навіть квіти, написи на стінах запрошували перехожих: в меню ресторану є страви, що їх деінде не знайдеш.
Слово "платити"
"Сьогодні трифштекс — на короткій шпичці". "Смажені крани (холодні й гарячі)". Такі назви аж ніяк не збуджували Маркового апетиту. Але ще дужче він був уражений, побачивши меню — товстенну і важку книгу, схожу на телефонну. Якщо рахувати, що на кожній сторінці вміщалося триста назв, то в меню було зазначено принаймні триста тисяч різних страв. Наприкінці книги були чисті аркуші, на яких відвідувачі могли записувати рецепти страв власного винаходу.
"Візьміть дві пляшкові шийки, — написав якийсь Піпус, — одну негайно викиньте; другу варіть три дні, що три години додавайте п'ятдесят грамів підсмаженої тирси, равликових ріжків, варених виделок, тістечка, трістечка й шкіряного фартуха. Посипайте до смаку товченою крейдою, рінню або цвяхами.
Подавайте на стіл з дрібно покришеними велосипедними шинами. Страва особливо смачна, якщо її покропити зеленим чорнилом для авторучки".
Марко подумав, що місце такій страві — в помийниці. Але він і слова не сказав, щоб не видатися селюком, який вперше опинився у місті й нетямиться з дива.
Гортаючи далі меню, Марко подумки занотовував найцікавіші страви:
"Свинячі ноги з ключем на клямковій підливі".
"Ніжки кривоногого столу".
"Бляха по-циганському".
"Суп із фаршированою цеглою".