Висадка в піжамі
Цієї хвилини хтось постукав у двері.
— Уже дев'ята година, — сказав колишній Паулюс. — Прибув черговий капітан. Бувай здоров.
До рубки зайшов смутний чолов'яга.
— Ну й проноза ж ти. Такого видовища мене позбавив!
— Розклад є розклад, — відповів колишній Паулюс, потираючи руки. — Іншим разом пощастить тобі. Знайомся, хлопче, це — капітан Петрус.
Марко потиснув руку чолов'язі, не спускаючи очей з найяскравішої зірки, яка швидко наближалася до корабля. Не встиг він запитати її назву, як зірка перетворилася на зеленкувату тарілку; скоро тарілка збільшилася, стала така, як м'яч, а на її поверхні замаячіли обриси континентів та морів.
"Наче падає на нас", — подумав Марко. Та вголос не сказав нічого. Петрус був зовсім спокійний, отже, нема чого боятися. Новий капітан навіть повеселішав і тепер потирав руки.
— Ми вже дома, — мовив він. — Це і є Планета. Незабаром ми повернемось і побачимо її під ногами. Зробимо навколо неї кілька обертів, щоб зменшити швидкість, і потім, з твого дозволу, сядемо.
Сталось саме так, як сказав Петрус. Тільки-но космічний корабель пірнув в атмосферу планети, як зразу стало видно. Бортові прожектори, тепер уже непотрібні, було вимкнуто.
Капітанів годинник показував дев'ять годин тридцять хвилин ранку, коли приголомшений Марко став своїми пантофлями на землю невідомої планети. Ще виходячи з коня і побачивши себе в дзеркалі, Марко згадав, що він у піжамі, і це його трохи збентежило.
Але і капітан колишній Паулюс, і капітан Петрус, і інші члени екіпажу були одягнені в піжами й не мали наміру перевдягатися. Марко вирішив, що, мабуть, мода на цій планеті інша, ніж у Римі. "Мабуть, тут пов'язують на шию краватку, коли лягають спати", — подумав він і, вже не турбуючись про свій одяг, оглянувся навкруги.
Космічний корабель злегка погойдувався на доріжці велетенського аеропорту. Це був корабель-гойдалка. Інші космічні коні нечутно то приземлялися, то відлітали в різні боки. Марко не довго розглядався, бо якийсь хлопчина, майже його одноліток, теж чорнявий, але у жовтій піжамі, ішов йому назустріч невимушеною ходою господаря, що зустрічає гостей.
Новий провідник
— Марку! — вигукнув той за кілька кроків. — Вітаю тебе, Марку. Сподіваюся, ти добре доїхав?
Хто цей хлопчина? І звідки він його знає? Хіба їх одна мама годувала? Марко вчасно зміркував: щоб не зганьбити честі Тестаччо й усього Рима, не треба нічому дивуватися, і на відповідь щось промимрив.
— Що ти кажеш? — запитав, усміхаючись, хлопчина.
— Кажу, що доїхав добре, — буркнув Марко. — Але я не мав аніякісінької охоти їхати. Мене привезли сюди всупереч моєму бажанню.
— Чуєш, що він каже? — засміявся капітан Петрус, плескаючи Марка по плечі.
— Здорові були, колишній Паулюсе, — провадив далі малий незнайомець, звертаючись до другого капітана. — Ви вже вибрали собі нове ймення? Як мені вас величати?
— Сам не знаю! Покладу в капелюх десяток папірців з різними іменами і навмання витягну, яке попадеться. Оцей сереніянин не схотів мені порадити.
— Гаразд, ми вже йдемо, — сказав Петрус— Передаю тобі потерпілого. Він цілий і неушкоджений — ані ґудзика йому не бракує.
— Як? — обурився Марко. — Ви кидаєте мене напризволяще? Привезли сюди аж із Землі, щоб доручити цій дитині ясельного віку.
— Нічого не вдієш, — відповів Петрус. — Я корюся наказові. Бажаю тобі всього найкращого…
— Ви не маєте права покинути мене! Хто ж відвезе мене на Землю?
— Не журися, — вигукнув колишній Паулюс, відходячи разом з іншими. — Ти матимеш добру няньку.
Марко так обурився, що й слова більше не промовив. Позирнувши востаннє на екіпаж корабля і на обох капітанів, які його кинули, він глянув на космічного коня, що своїм понурим виглядом геть-чисто скидався на його власного коника-гойдалку. Нарешті Марко обернувся до хлопчика, і той відповів йому лагідною усмішкою.
Чудернацький календар
— Як тебе звати? — запитав Марко.
— Маркус.
— Та невже?
— На твою честь. Ще вчора мене звали Юліус. Мені доручено привітати тебе й супроводжувати скрізь. Я пишаюсь, що це доручення випало мені, бо дуже радий познайомитися з тобою.
— А я, — не витримав нарешті Марко, — такий радий, що ладен дати тобі в писок. Яке неподобство! Тебе хапають, не пояснивши, що й до чого, доручають якомусь малюкові, і бувай здоров! Та я вам такого чосу дам, я вам шарварок влаштую!
Обличчя Маркуса заясніло, ніби він почув радісну звістку.
— Я знаю, чого тобі бракує,— мовив Маркус. — Ходи зі мною.
І Маркус пішов не озираючись, а Марко подався за ним, — йому було байдуже, чи йти, чи стояти. Вони йшли доріжкою, проштовхуючись крізь юрбу людей, одягнених у піжами і взутих у пантофлі. Здавалося, що ці люди вийшли на власний балкон погрітися на осонні. Космічний аеропорт містився в низькій, довжелезній будівлі. Це була перша будівля, яку побачив Марко на новій планеті. Він сподівався чогось незвичайного. Та будівля була звичайнісінька, з цегли й скла. Одне тільки здивувало його: горщики на підвіконнях. Вони були схожі на горщики, в яких на Землі вирощують герань та безліч інших квітів із химерними назвами. Тільки тут у горщиках росли маленькі новорічні ялинки. Не просто ялинки, а такі новорічні, прикрашені гірляндами, штучним снігом, срібними зірками та різноколірними лампочками. "Учора був день мого народження, отже, 23 жовтня, — міркував здивований Марко. — Невже вони так зарані готуються до Нового року?"
За аеропортом починалося місто. Схоже на всі міста: будинки, вулиці, майдани. Будинків було більше низьких, аніж великих; садів більше, ніж будинків, одне слово, нічого особливого, якби — знову! — не ці недоречні ялинки.
Обабіч проспекту, що провадив до центру міста, росли нескінченні ряди ялинок, гілки рясніли срібними гірляндами, яскріли зірками, лампочками, червоними, жовтими, блакитними блискучими кульками. Одне слово, ці ялинки були прикрашені геть-чисто як новорічні.
— Пробач, — запитав Марко. — Який сьогодні день?
— Різдво, — весело відказав Маркус.
"Який-бо я дурень, — подумав Марко, — забув, що на цій планеті земний календар непридатний. На Землі сьогодні 24 жовтня, а тут, либонь, 25 грудня".