Вона прокинулася, здригнувшись, коли хтось струснув її за плече.
— Тихо, — сказав дядько. Двері шафи були відчинені, а він схилився над нею. — Вони всі вже пішли, але поблизу ще є декілька слуг. Тепер іди до своєї спальні і нікому нічого не розповідай.
— Вони проголосували за те, щоб дати тобі гроші? — запитала вона спросоння.
— Так.
— Що то за Пил? — важко випростовуючись після сидіння в такому незручному положенні, спитала вона.
— Нічого, це тебе не стосується.
— Це мене стосується, — відповіла вона. — Якщо ти хотів, щоб я шпигувала у шафі, треба було сказати, що я повинна побачити. Можна подивитися на чоловічу голову?
Біле горностаєве хутро Пантелеймона наїжачилося: вона відчувала, як воно залоскотало їй шию. Лорд Ізраель розсміявся.
— Не будь вередливою, — сказав він і почав пакувати слайди і ящик із зразками. — Ти спостерігала за Ректором?
— Так, і перше, що він зробив, це подивився, де вино.
— Добре. Але я знешкодив його і цього разу. Роби, що тобі сказали: іди спати.
— Але куди ти збираєшся?
— Назад на північ. Я їду за десять хвилин.
— Можна з тобою?
Він зупинився і подивився на неї, ніби бачив уперше. Його деймон також повернув свої великі зелені очі барса.
Під цими двома пронизливими поглядами Ліра почервоніла, але не відвела своїх очей.
— Твоє місце тут, — нарешті сказав дядько.
— Але чому? Чому моє місце тут? Чому я не можу поїхати з тобою на північ? Я хочу побачити Північне сяйво і ведмедів, і айсберги, і все інше. Я хочу знати про Пил. І те місто в небі. Це інший світ?
— Ти не їдеш, дитино. Викинь це з голови — зараз надто небезпечні часи. Роби, як тобі сказали, іди спати, і якщо ти будеш гарною дівчинкою, я привезу тобі ікло моржа з ескімоським різьбленням. Не сперечайся, або я розсерджуся.
І його деймон заричав своїм низьким диким риком, що змусило Ліру уявити, як це — потрапити до його пащі.
Ліра стиснула губи і насупилася. Дядько викачував повітря з вакуумного контейнера і не звертав на неї жодної уваги, ніби вже забув. Зі стиснутими губами і звуженими очима дівчина та її деймон пішли спати.
Ректор і бібліотекар були давніми друзями і спільниками, і в них була звичка після складних випадків посидіти з бокалом брантвейну, втішаючи один одного. Тому, побачивши, що лорд Ізраель поїхав, вони пішли до апартаментів Ректора і розташувалися в його кабінеті з опущеними шторами і палаючим каміном, зі своїми деймонами на звичних місцях — на плечі чи на коліні, і приготувалися обговорити, що тільки-но сталося.
— Ви справді вірите, що він знав про вино? — спитав бібліотекар.
— Звичайно, знав. Не знаю як, але він знав і сам розбив карафу. Звичайно, він знав.
— Вибачте, Ректоре, але мені полегшало. Я ніколи не вважав цю думку…
— Отруїти його?
— Так. Про вбивство.
— Навряд чи хтось би вподобав цю думку, Чарльзе. Питання було в тому, що гірше — зробити це чи не зробити, з відповідними наслідками. Але втрутилось провидіння, і цього не сталося. Мені лише шкода, що я повісив такий тягар на тебе.
— Ні, ні, — запротестував бібліотекар. — Прикро, що ви не розповіли мені більше.
Ректор, трохи помовчавши, сказав:
— Так, мабуть, варто було. Алетіометр попереджав про жахливі наслідки в разі, якщо лорд Ізраель продовжить свої дослідження. Крім того, буде втягнута дитина. І я хочу тримати її в безпеці якомога довше.
— Справа лорда Ізраеля якось пов'язана з новою ініціативою Консисторського Суду Благочестя? Чи як вони це називають — Облатковим братством?
— Лорд Ізраель? Ні, ні! Якраз навпаки! Рада причастя не цілком відповідальна, як і Консисторський Суд. Це якась напівприватна ініціатива — вона йде від когось, хто не любить лорда Ізраеля. Боюсь, що від когось, хто стоїть між ними обома.
Бібліотекар й собі промовчав. З того часу, як папа Джон Кельвін перемістив папський престол у Женеву і заснував Консисторський Суд Благочестя, влада Церкви була абсолютною у всіх сферах життя. Папство було скасоване після смерті Кельвіна, і переплетіння судів, коледжів, рад, які разом звалися магістратом, замінили його. Ці установи не завжди діяли спільно — іноді між ними спалахувала жорстока боротьба. Протягом більшої частини минулого століття наймогутнішим був коледж єпископів, але останні роки Консисторський Суд Благочестя посів його місце якнайактивніший і найповажніший серед усіх церковних органів.
Проте завжди була можливість для існування незалежних установ, які зростали під захистом іншої частини магістрату. І Рада причастя, на яку послався бібліотекар, була однією з них. Бібліотекар знав про неї небагато, але не схвалював і побоювався того, що чув, тому повністю розумів занепокоєність Ректора.
— Пальмеріанознавець згадав ім'я, — сказав він за декілька хвилин. — Бернард-Сток? Що це за справа Бернарда-Стока?
— А, це не наша галузь, Чарльзе. Як я розумію, свята Церква вчить, що існують два світи — світ усього, що ми бачимо, чуємо, торкаємося, та інший світ — духовний, світ раю і пекла. Бернард і Сток були два — як би мовити — ренегати-теологи, які припускали існування великої кількості світів таких, як цей, не як рай чи пекло, але матеріальних і гріховних. Вони тут, поряд, але невидимі та недосяжні. Свята Церква, звісно, засудила цю мерзотну єресь, а Бернарда і Стока примусили замовкнути.
— На жаль, для магістрату, здається, наводили якісь математичні докази цієї теорії інших світів. Я ніколи не був її прихильником, але кесінгтонознавець розповідав мені про них.
— І тепер лорд Ізраель зробив знімок одного з таких світів, — сказав бібліотекар. — А ми фінансували його пошуки цього світу. Зрозуміло?
— Майже. Раді причастя та її могутнім захисникам буде здаватися, що Коледж Джордана — розсадник єресі. І між Консисторським Судом і Радою причастя мені треба балансувати. Тим часом дитина виросте. Вони не повинні забувати про неї. Рано чи пізно її буде втягнуто, але її втягнуть зараз, хочу я її захистити чи ні.
— Але, заради Бога, звідки ви це знаєте? Знову алетіометр?
— Так. Ліра повинна зіграти свою роль у цьому, і до того ж одну з головних. Вся іронія в тому, що вона має зробити це, не усвідомлюючи, що вона вчиняє. Але їй можна допомогти, і якби мої плани з токайським здійснилися, вона була б у безпеці трохи довше. Я б хотів уберегти її від подорожі на північ. Як би я хотів усе їй пояснити…