Твердохліб знав того баритона. Добре співав, але не уникав конфлікту з законом за спекуляцію "Волгами". Здається, перепродав їх штук сім. Довелося переїхати до іншого міста. Тепер — на гастролі.
Наталці набридло Твердохлібове сопіння біля трубки, вона, мабуть, спересердя тупнула ногою:
— То ви йдете чи ні?
— Але ж мене ніхто не запрошує.
— Я запрошую! Вам цього мало?
— Я не міг про таке й мріяти.
— То помрійте. А в суботу я вас жду біля театру...
В суботу Твердохліб працював. Але ж не вночі! Ну, вдома можна пояснити, хоч, правду кажучи, ніхто не питає в нього ніяких пояснень, і його життя далі й далі вганяється в колії паралельних існувань з Мальвіною. До опери слід було б відповідно зодягнутися, але Твердохліб так і пішов у своєму пом'ятому костюмі й стоптаних черевиках, щоправда, одягнув білу сорочку і новий галстук.
Вересневий вечір, як завжди в Києві, був теплий, жінки йшли до театру, зодягнені по-літньому, тож Твердохліб сподівався побачити Наталку в якомусь з її безрукавних яскравих платтячок, та його погляд марно коззав по голоруких і тонкоруких. Може, черговий її жарт? Призначила зустріч, а сама не прийде? Та не встиг він по-справжньому стривожитися, як щось доторкнулося йому до ліктя, Твердохліб озирнувся і сторопів. Наталка — не Наталка, вона і не вона, її очі, її волосся, її маленьке радісне личко, а одягнена, як деякі київські дами, в імпортний костюм, у щось фінсько-японське чи фран-цузько-фееренське, в стандартизовану уніформу конфекційної моди, яка нищить жінок і тілом і духом, перетворює їх на якісь імпортні тіні, на символи здобич-ництва і удачливості. Від тещі він перейняв високу науку жіночого вміння одягатися. Теща вважала, що жіночий костюм — тільки для роботи або на базар. Для театру — тільки плаття, і тільки святкове! Мальвіна теж уміла одягатися, і тепер він проклинав свою спостережливість і перебірливість. Щоб відігнати од себе ці недоречні почуття, Твердохліб мерщій усміхнувся до Наталки, але так блідо й вимучено, що вона стривожилася:
— Що з вами? Ви не хворі?
— Ні, ні, я в порядку. Боявся, що вас не буде. Тепер він уже зрозумів: костюм вразив його не сам
по собі, а приніс передчуття якоїсь тривоги або й нещастя. Може, Наталка навмисне одягла його, щоб підкреслити той нездоланний бар'єр, який стоїть перед ними і якого усунути не зможе ніхто і ніщо: вік, становище, освіта, професія... Твердохліб — свої стоптані черевики, Наталка — костюм для президій. І мовби на підтвердження його страхів і перед театром, і в фойє, куди вони впливли в потоці святкових людей, лунало:
— Добрий вечір!
— Здрастуйте!
— Вітаємо вас!
Усі вітання призначалися Твердохлібові та його супутниці, а тим часом він не знав жодного з тих, хто до них звертався.
— Це до вас? — пошепки поспитав він.
— Мабуть.
— У вас тут безліч знайомих!
— Я ж не так засекречена, як ви.
— Ну, який там я засекречений!
— Слідчий в особливо важливих справах!
— Хіба я казав про це?
— Всі й так знають!
— Звідки?
— А ви хотіли про всіх усе, а про вас щоб ніхто нічого? Так не можна. Так не буває. Рано чи пізно на вашому шляху з'явиться зацікавлена особа і...
— Зацікавлена? Хто ж?
— Припустимо, що сьогодні — це я.
Він хотів поремствувати, мовляв, чому тільки сьогодні, але не став випробовувати долю. Купив програмку, вони переконалися, що Віолетту справді співає не Мірошниченко (гастролювала десь за океаном), а молода, ще маловідома співачка, а її партнера — прославлений баритон. Тоді Наталка запропонувала:
— Хочете, піднімемося в верхнє фойє, подивимося на портрети корифеїв?
— Ви часто буваєте тут?
— Чому ви так вирішили?
— Знаєте, де й що.
— Це можна взнати за один вечір.
— А для мене театральна архітектура назавжди залишиться незбагненною. Коли б я писав детективні романи або ставив пригодницькі фільми, то вибирав би місцем дії театральні приміщення. По-моєму, нічого таємничішого і заплутанішого на світі немає.
— Навіть для слідчого?
— Слідчі такі самі люди, як і всі.
— А я думала: це люди незвичайні.
— Незвичайні он на портретах...
Вони подивилися на корифеїв, у фойє вже було порожньо, бо люди квапилися зайняти місця в залі. Наталка не вела туди Твердохліба, а він сам теж не дуже поривався, передчуття нещастя переслідувало його настирливіше й настирливіше, воно було і в оцій передчасній пустельності фойє, і в його різучо-білому освітленні, і в дзеркалах, що націлювалися зі стін на Твердохліба, мов роззявлені пащі незнаних потвор.
Вони ввійшли до залу, коли вже згасло світло.
— Який у нас ряд? — нахилився до Наталчиного вуха Твердохліб, збентежено вловлюючи пахощі її парфумів і молодого, чистого тіла.
— Третій. Ліва сторона.
Твердохліб молив бога, щоб місця виявилися крайні, але не вийшло, довелося пробиратися до самої середини ряду, зачіпати людей полами піджака, наступати на ноги, слухати шикання і деякі не зовсім приємні слова.
Диригент стукнув паличкою по пульту, оркестр завмер, зараз злетять перші звуки великого Верді, а Твердохліб ще досі незграбно вмощувався між Наталкою і якоюсь огрядною дамою. Сусідка виявилася терплячою, не сичала на Твердохліба, сиділа з тою недбалою напруженістю, яка свідчить водночас про вихованість, але й про байдужість. Що їй Гекуба! А тут можна було б сказати: "Що їй Феміда і її скромний служитель!" Вона в одному з найкращих оперних театрів світу зараз слухатиме одну з найкращих опер у світі — хіба цього не досить?
Нарешті вмостившись і переконавшись, що Наталка всілася вигідно і, як досвідчена театралка, досить упевнено, Твердохліб ледь скосив око на сусідку ліворуч і вмер: то була знайома йому вдова одного з київських світил. Вдова, хоч і знайома, ще півбіди. А що далі? Він скосив око ще дужче — і тепер падіння його було велике й остаточне. Бо вдова спеціалізувалася на живописі, її законне місце було серед відвідувачів художньої виставки. До опери її мали привести ті, хто, сказати б, спеціалізується на музичному мистецтві. Хто ж? Навіть увертюрна темрява не зашкодила Твердохлібові впізнати свою тещу Мальвіну Вітольдівну!
Як він міг забути, що теща не пропускає жодної прем'єри? І чому не прислухався до того тривожного передчуття, яке мучило його, щойно побачив Наталку? А може, й Наталка в змові з тещею, з Мальвіною, з усіма Ольжи-чами і навмисне привела його сюди на ганьбу і посміх?