Може, платила йому за Мальвіну, яку запам'ятала ще з червня, на нього не звернувши ніякої уваги? А може, так і треба?
Твердохліб з незвичним для себе запалом узявся за справу з телевізорами.
Ніколи не вважав, що люди мають почуватися перед слідчим, ніби перед страшним судом. У його душі ніколи не було навіть крихти жорстокості. Він тільки терпеливий посередник між злочином і карою. Він уже давно впевнився, що життя багатше, строкатіше, буйніше за всі закони, і мимоволі з'являється спокуса збагатити й закони, доповнити їх, зробити гнучкішими, чутливішими. Але доводиться стримувати своє серце, і якою ж ціною те дається! Коли машина закону почала діяти, її не зупинить уже ніяка сила. Дзвінки, вимагання й домагання, просьби й погрози, захмарні вершини — і перед ними простий слідчий, без звань і нагород, як казав відомий поет, йому можуть докоряти за надмірну старанність і вірність істині, але він ітиме до кінця, поки так чи інакше не завершить доручене і не зробить висновку: є тут склад злочину чи немає. З правосуддям не граються — то воно веде сувору гру зі світом, девіз якої: незалежність і непідкупність; непідкупність суджень, непідкупність спогадів, непідкупність уяви. Для простих смертних закон — лиш безплотний злий дух, а для Твердохліба це майже дотична річ, яка щоразу втілюється в ту чи іншу справу, в ту чи іншу людину.
Тепер закон дивним чином поєднався з Наталкою, він мовби штовхав Твердохліба до злочину морального, до порушення усталеності, порядку, підвалин, оберігати які мав би за своїм покликанням. "Ах, Наташка, Наташка, если б была ты не так красива..." Чи як там співається?..
Широ кажучи, Твердохліб вважав себе невразливим на жіночу вроду. Може, цим несамохіть захищався од принад і зваб світу, наставляв руки проти його підступності? Коли ще був студентом, хлопці підмовили ходити в аптеку на Бесарабку дивитися на вродливу аптекарку. Висока, чорнява, красива — аж страшно. Штовхали ліктями один одного, переморгувалися, червоніли, хтось найцинічні-ший поспитав, коли вийшли: "А оте в неї хто б зміг купити?" І ніхто йому не відповів, він сам і похвалився: "А я б купив! Сказав би: дайте мені мужський пакет".
Твердохліб мало не побив його.
У них на курсі було кілька дівчат із впливових родин. Без любові, а просто від нудьги тягли вони хлопців-однокурсників у кіно, втікали з нудних лекцій, у пітьмі й задусі кінотеатрів пригощали вічно голодних своїх супутників триповерховими бутербродами, і від тих кіновтеч тільки й лишилося в пам'яті, що смачні бутерброди з шинкою, копченими ковбасами, паштетами та трофейні кінофільми, за які заплачено кров'ю полеглих на війні, може, й каліцтвом Твердохлібового батька. Фільми були перезняті з негативів, чи що, всі чорно-білі, точніше — сірі, cipo-метушливі, показувалася в них здебільшого Америка, і теж була cipa-cipa. Барв тоді бракувало повсюди, так ніби світ знебарвився від жахливих втрат крові, бо тільки кров дає барву життю.
У наших же фільмах перших повоєнних років, років руїн, нестач і ще живого народного горя,— самі пісеньки, сміх, дурне бадьоріння, легковажні герої і ще легковажніші пригоди. Бунчиков і Нечаев, Жаров, Меркур'єв, Целі-ковська... Так і виходило, мовби в тому гіркому вірші Заболоцького: "В низком зале, наполненном густо, ты смотрела, как все, на экран, где напрасно пытались искусно к правде жизни припутать обман".
Мальвіну не можна було вважати занадто вродливою. Лице сповнене енергії, з очей, ніздрів ніби аж бризкає енергія, окрім того, в ній було стільки жіночності, що Твердохліб просто розгублювався. На шлюбному ложі він міг забувати про все на світі, це давало визволення й спочинок душі, після яких ти мовби оновлювався. Та то тільки короткі спалахи, а між ними нудьга щоденності, нещирість, умовності, так, ніби приречений стояти навшпиньки. Зовні впорядковане, а насправді сповнене відчаю, одноманітне життя. І коли б хтось вирішив судити його за родинну зраду, то він відмовився б од порад адвоката і взявся б захищати себе сам. Звертаючись до судців, сказав би: "Громадяни судді, ви маєте перед собою набагато нещаснішого, аніж винного чоловіка".
А людина ж має право на життя, на свободу, на щастя й гідність. Для цього й народжується, приходить на світ. А хто знає, що таке щастя — ця найголовніша категорія з усіх відомих людству. Одні обіцяють його у вірі (неодмінно в своїй), інші — в економіці (тій, яку самі пропонують) , треті — в надіях (передбачливо сформульованих ними самими). Про право вибору мовчать усі моралісти й законники, про любов, здається, говорять тільки поети. Але ж хто сприймає поетів усерйоз?
Твердохліб не знав, що з ним. Налетіло, зім'яло, сколотило душу... А що далі? І навіщо все!
Спробував порятуватися в звичній роботі. Звична — це не означає радісна. В газеті пишуть, що за рік прокуратура СРСР дає відповіді на три мільйони листів. Кожен 90-й громадянин нашої держави змушений звертатися до прокуратури. Між тим, на інструктивних нарадах Твердохліба заспокоювали, що зріст злочинності в місті слід вважати рівномірним. Мовляв, більше людей — більше злочинів. Однаково, що ставити кількість анонімників у залежність од рівня освіченості. Хто харчується коло злочинців? Не тільки самі злочинці і їхні спільники, а ще й судді, слідчі, адвокати, міліція, будівничі тюрем.
Твердохліб завжди був ворогом надмірного ентузіазму. В справі з телевізорами це було б просто катастрофою. Слідство обіцяло розтягнутися на цілі місяці терплячих розкопувань, марудних копирсань, подвижницького визбирування фактів, свідчень, доказів. Твердохліб кружляв по об'єднанню, обходився вже без провожатих, мав постійну перепустку на час ведення слідства, міг ходити будь-куди й будь-коли, але цех "Фарада-2 А" обминав, йому здавалося, що всі здогадуються, чому там знову з'явився, він боявся підозр, нечистих думок, осмішнення. Подзвонити Наталці кортіло вже наступного дня, але Твердохліб стримувався, поклав собі перечекати рівно тиждень, і тепер нетерпляче вів відлік часу, в кінці якого стояло його щастя.
Була середа, день сприятливий і для справ, що мають завершуватися, і для тих, які щойно починаються. То тільки для самотнього Робінзона чомусь надією стала п'ятниця — кінець рабочого тижня. Для Твердохліба віднині надія мала пов'язуватися з середою. Він вибрав одинадцяту годину — ні рано, ні пізно, здавалося, все обдумав, усе виважив, до всього зготувався, та однаково не впізнав свого голосу, коли довелося відповідати на запитання, що пролунало з того кінця лінії: