Твердохліб від несподіванки нічого не зрозумів.
— Хвеська? Що за Хвеська?
— Ну, твоя начальниця Феодосія Савівна! Забув? А Ольжич нічого не забуває. Все в голові. Все в пам'яті.
— Феодосія Савівна? — Твердохліб не йняв віри.— Але ж мені ніхто... І взагалі б мали коли не спитати, то...
— Тут не питають нікого! Тут вокзал і контрольно-пересильний пункт!
— Зрештою, мене це не обходить. Взагалі, обід може й без мене...
— Без тебе тут ніяк. А не казали, щоб сюрприз. Мій родич це вміє. За тебе він мав би взятися вже давно, та, мабуть, сподівався на твій розум, от ти й засидівся, як редька в холодній землі. І знає ж Ольжич, що треба стерегтися, щоб тебе не випередив зять коханки заступника завідуючого тим чи тим, там-тара-рам.
— Не розумію.— Вони вже були коло дверей квартири, і Твердохліб майже обурено перепинив путь Тещиному Брату.— Я цього не хочу розуміти.
Той удав, що не чує.
— А я про вашу Хвеську давно чув,— обережно відпихаючи Твердохліба, мимрив собі під ніс Тещин Брат.— Чути чув, а бачити не бачив. Кажуть: пронозлива — смерть! Знає про всіх навіть більше, ніж ми самі про себе. Правда?
— Може, й знає,— сказав Твердохліб.
Вони вже увійшли до помешкання. Одразу виникла їм назустріч Мальвіна Вітольдівна, не дала часу своєму братові навіть розтулити рота, ласкаво сказала:
— Теодор, я дзвонила вам на роботу, але якось невдало. Ми запросили на завтрашній обід цю твою начальницю, і я хотіла сказати про це тобі...
— Мені треба бути присутнім? — поцікавився Твердохліб.
— Аякже! Без тебе це зовсім неможливо! Як же без тебе?
— Твій зять народжений для монастирської келії або камери-одиночки, а вимушений крутитися серед телепнів! — гмикнув Тещин Брат. Мальвіна Вітольдівна болісно заломила руки від такої грубості. Твердохліб поглядом підбадьорив її. Нічого, якось переживемо й це.
Ритуал обідів вимагав урочистості в поведінці й одязі. Навіть Тещин Брат надягав випрасувані штани й чисту сорочку. Ясна річ, на Савочку це не поширювалося. Невиразна блуза-піджак, широкі, мовби жовані, штани, нечищені черевики — все, як завжди, бо що таке вбрання? Просто вироби легкої промисловості, а не наслідок тисячолітньої еволюції людського роду, окрасою якого (потай од усіх) вважав себе Савочка. Однак, щоб не ображати всіх інших — щедра усмішечка і скромненьке махання ручкою, відмовляючись од почесного місця за столом.
— Ні, ні! Тільки для хазяїна і вельмишановної...
— Мальвіни Вітольдівни,— підказав Ольжич-Предславський, хоч перед цим тривало досить затяжливе знайомство з усіма членами родини.
— Так, так, для Мальвіни Вітольдівни. І для Федора Петровича. Аякже! Він у нас, знаєте... Ми його всі... Без нього ми що?.. Пробачте, щось у мене в горлі... Хрипить, кляте... Воно вже ж і вік...
— А ви не переймайтесь,— прийшов на виручку Са-вочці Тещин Брат.— Ось я теж хриплю. Хрипуни тепер модні. Співак он є такий — хрипить, як повішений, а дівчата аж казяться від нього!
— Леонтьев хай модничає в телевізорі, а на столі в нас модний борщ та оселедчик! Так, Федоре Петровичу?
Починалося Савоччине витанцьовування між усіма. Нікого не обійти, нікого не образити, всіх помітити, привітати й зачарувати. Але Твердохлібові не хотілося підтримувати цю гру, тому він змовчав, надто що Ольжич-Предславський умить відгукнувся на Савоччиного "оселедчика".
— До речі, дунайський,— вдоволено пояснив він.
— Здогадуюсь, що в такім домі так воно й повинно...
— Як їси, так і живеш — мій принцип,— поважно мовив Ольжич-Предславський, кладучи собі на коліна накрохмалену серветку завбільшки з скатертину.— Брійя-Саварен сказав: "Доля народів залежить від того, як вони харчуються".
Для Савочки Брійя-Саварен був порожнім звуком, але господар не був би великим знавцем міжнародних розбалакувань, коли б не помітив цього одразу. Помітивши ж, мовби нагадував уголос самому собі:
— Але погляньте, як воно буває! Ми з сімнадцятого століття пам'ятаємо Богдана Хмельницького, а французи — свого найбільшого гурмана Брійя-Саварена! У нас орден Хмельницького за мужність, а в них орден Брійя-Саварена для тих, хто вміє вишукано їсти! У них навіть є такий афоризм: "Громадяни, перш ніж брати в свої руки владу, треба навчитися їсти".
Савочці сподобався афоризм, а ще більше варена картопелька до оселедця.
— Якби люди вміли їсти, прокуратурі поменшало б роботи,— було зауважено між двома поплямкуван-нями.
— Я особисто гурман і не приховую цього,— просторікував Ольжич-Предславський.— Але припустився помилки при одруженні. Знав, що Мальвіна Вітольдівна меломанка, а вважав, що вона ще й гурманка. Чому? Композитори завжди любили попоїсти. Россіні пишався більше своїм новим соусом, ніж оперою "Севільський цирульник".
— Ти починаєш говорити дурниці,— лагідно всміхнулася до нього дружина.
— Не такі вже дурниці, не такі дурниці! А думаєш, твій Стравинський що? Не любив попоїсти? Мені доводилося раз бути з ним на ленчі. В Нью-Йорку, в ресторані "Перигор" на Першій авеню. Федоре, я щось забув. Перигор — з чим це пов'язано?
— З Монтенем,— відбуркнув Твердохліб, подумки клянучи тестя за незграбну спробу показати Савочці ерудованість свого зятя. Для Савочки борщ з пампушками був набагато цікавіший за всіх монтенів.
— Так, так, саме з Монтенем. Але нью-йоркський "Перигор" — це просто вишукана французька харчевня. Вина, сири, все як слід. Дипломата не так їдять, як ведуть бесіду, і Стравинський як узявся! Його обставили стравами, як американську конституцію поправками! І він усе з'їв! Ще й виправдовувався. Мовляв, його прізвище чи то від страви, чи то від травлення...
— Ах, ти завжди все вульгаризуєш! — болісно зітхнула теща.
— Але ж він сам так казав.
— Мало що може казати великий чоловік, опинившись серед грубих душ.
— Ти хочеш сказати, що в мене груба душа?
— Нічого я не хочу сказати. Ти забув про нашу гостю. Скромне помахування Савоччиної ручки спростувало
слова Мальвіни Вітольдівни.
Обід щасливо дійшов до кінця. Витриманий в дусі взаємоповаги і взаєморозуміння, він відзначався тією дивною (принаймні для Твердохліба) особливістю, що за столом не сказано було жодного слова про те, заради чого сюди запрошували Савочку, не говорилося про це й по обіді, тільки ввічливі усмішки, запевняння у взаємній повазі, вдавання і хитрування теж взаємні — а більше нічого.