Пітьма вогнища не розпалює...

Страница 93 из 97

Бердник Олесь

Але особливо небезпечний злак. Його таємниця — глибока. Тут десь вузол (Гордіїв вузол?), що ним зав’язано долю світу людей.

Історія переходу від Саду до Поля.

Перше. Людина зупинилася на певному місці. Почала палити ліси під поле. Рити землю. Природні поєд-нання (біоценози) були розірвані монокультурним вторгненням пашниці.

Друге. Гумус почав виснажуватися. Середовище засмічувалося — ця експонента йде аж до нас. Все інше — навіть урбанізація — дитина злака. Парадоксально, але факт. Навіть поява багатства — а відтак експлуа-тації — результат нагромадження зерна як запасу контрольованої життєенергії.

Третє. Хліб витіснив широкий спектр вживання плодів, а це збіднило геном поколінь. Жителі Саду були титанами. Жителі Поля зубожіли фізично й психічно.

Четверте. Пашниця змусила створити спеціальне господарство (теж експонента), обрядність, культ хліба (як ідола буття). Практично, Людина стала рабою Хліба, огрубіла, перетворилася в хлопа. (Хлі-іб — хло-оп). Вічне згинання над ріллею сформувало психологію "гречкосія". Тепер ми замінили людей роботами, але психологія "ратая" незмінна!

Можливо, в давнину відбулася диверсія супроти еволюції Людини. Монокультурне господарство зруй-нувало Землю як Єдиний Організм, спотворило психотип мислячої істоти, змусило її тисячоліттями знемагати у марній круговерті "самопрокорму".

Давні легенди — прекрасний взірець для нас: Едем — чудовий Сад, де Людина жила серед краси й гар-монії Природи, як правдивий друг Зоряного Урана. Знехтували Едем — змушені були поневірятися й страждати "в ноті лиця".

Тому я категорично за те, щоб на Новій Землі уникнути монокультури. Хочу жити, діяти, творити у буй-ному Правічному Саду, де кожна билинка, кожне деревце буде повноправне, суверенне, повноцвітне…"

— Де ж були ми, дорослі, — гірко прошепотів Речислав. — Які чудові мислі, задуми! Ми прагнули на-громадження "харчу", ми підганяли самі себе: більше, глибше, смачніше, забезпечешше! А діти сказали просто й вирішально: вернути Едем! Для них це не легенда, не казка, а — проект для реконструкції того, що втрачено пращурами…

"…Злак зробив те у флорі, що людина серед фауни. Узурпація права всіх інших чинників свого ро-ду. Це мутаційне переродження тканини живого — і в тваринному світі, і в рослинному.

Ліси, луки, степи — все відступає перед походом злака. Гумус умирає. Розмаїття трав, рослин Приро-ди вважалося "шкідливим". Ігнорувалося те, що всі ці "сміттєві бур’яни" грають вкрай необхідну роль в Місте-рії Життя. Замість живих бур’янів Землі-Матері "подарували" хмари гербіцидів, пестицидів та інших отрутохімікатів…

Та що про це говорити! Всі ми впродовж віків були полоненими страшних стереотипів. Навіть такі гіган-ти, як Гете. Сліпий Фауст стоїть поруч з Мефістофелем, лемури копають для нього могилу, а йому здається, що це проводять канал для води, що він керує творчою працею для блага людей!

Яка насмішка — Фауста девіз:

"Лиш той достойний волі, хто щодня

Іде за неї в бій!"

Химерний біс

Тебе морочить. І твоя бридня —

Лише данина вічній сліпоті…

Покинь чортів, покинь своїх богів,

Бо волю осягають лише ті,

Хто в цій тюрмі нічого не хотів!

Ось так! Покиньмо все, що заплутувало нас в павутину! А ти як гадаєш?.."

Мальва когось запитує. Певно, це був обмін думками просто на бігу — під час уроків, при експеримен-тах, в саду, на прогулянці. Діти не втрачали жодної миті, думка про Нову Еволюцію не покидала їх ні вдень, ані вночі. А ми — дорослі — продовжували нагромаджувати Вавілонську Вежу ветхої цивілізації. Найбільше, на що спромоглися, — ліквідувати армії, мілітарних монстрів, проте загнали хворобу всередину. Косметика, кос-метика — ось що таке паша "космічна" цивілізація! "Поваплені труни", як влучно зауважувала древня мудрість. "Зони Альтернативи" створили в багатьох країнах, проте експерименти по формуванню гармонійної природи зайшли в глухий кут: прагматичний соціум розмиває всі зусилля ентузіастів, рептилії минулого протистояння в ноосфері гарчать. Ясна річ, діти чутливо реагують на інерцію батьків, вони жадають нового народження. Але де, як, на якому ґрунті втікачі планують побудувати основу іншого буття? Адже вони зрілі душі, не могли ж вони стрибнути просто так, в ніщо!

Зажди, зажди. Ось щоденник Ломикаменя. Цей хлопчина один з лідерів дитячої групи. Записи сновидінь. Хм, цікаво. Можливо, він у снах шукав небувалих формул. Такий напрямок розвивають навіть дорослі дослід-ники — психодеміурги. Гм… У сні — розмова з Ціолковським…

"…Ідеї Ціолковського про "вогняне людство" дуже схвилювали мене, я вже кілька років мрію торкнути-ся до механізму трансформації, що дозволив би людині "вискочити" з тілесного скафандра і полетіти. Правда, мрійник з Калуги вважає, що це — справа мільярдів літ еволюції. Я не згоден з ним! Метелик уже тріпоче кри-льцями в нашому єстві, якщо ми жадаємо польоту!..

І ось… нині приснилося мені, що я приїхав до Калуги, знайшов дім Ціолковського. Старий учений такий, як ми його звикли бачити на портретах, може, трішечки молодший. Правда, розмовляє без слухової труби, чує прекрасно. Спочатку ми захопилися розмовою про польоти, але він рішуче зауважив, що польоти — не головне, що це лише вихід у нове середовище, де здійснюватиметься найважливіше завдання — трансформація психіки. Записую весь діалог, як він мені запам’ятався.

Ціолковський:

— Потрібна нова площина дії й розуміння. Грандіозний обрій мислення й бачення. Наші ноги в болоті ветхих уявлень, псевдонаукових штампів. Звільніть людину від грубої їжі, буржуазного мислення, дайте їй мо-жливість жити лише радістю пізнання, і негайно ж почнеться метаморфоз. З’являться небувалі можливості. Відкриється стежка для переходу в нові енергостани. Правда, для цього треба підґрунтя — психологічне й тех-нічне. Ви маєте його? Я ось б’юся, б’юся роками, а довкола — нерозуміння, байдужість…

— Ми мріємо про альтернативні пошуки, — сказав я. — Як капітан Немо з роману Жуля Верна. У нас є лабораторії, є необхідні знання.

Ціолковський (усміхаючись):

— Тоді спробуйте! Я теж інколи божевільно мрію. Але що під силу одинаку? У вас є товариші, котрі зда-тні божевільно мислити?