Дійшовши до цієї думки, Гейя щасливо засміялася, згадавши, що недавно зустріла щирого друга, котрий повністю поділяв її думки. І де ж? У хащах правічності, у країні легендарних шумерів. Дівчина запросила з Сві-тового Інформаторію матеріали, що торкаються питання простоти й складності, дитинності й дорослості. Вже перші відтворення архівних раритетів на екрані дисплея принесли радісний сюрприз. Шумерський герой Ані — Син Зірниці промовляв до неї дружньо, довірливо, як сучасник і супутник на стежці пошуку:
"Грядуще відкриватиме людям ту просту правду, що Тайна Тайн — то відсутність Тайни. Тим, хто праг-не іграшок складності, хто жадає блукати в лабіринті облудної вченості чи неправдивої віри, — тим неможливо збагнути величну простоту Правди.
А сутність простоти в тому, що всяке Пізнання — є скидання покривал, що б вони собою не являли. Скидаючи запони ілюзій, ми спрощуємо наші уявлення про світ, і наші звичаї, і наші бажання. Зрештою, при-ходимо до радісного відкриття, відомого прабатькам: все, що потрібно душі, — притаманне їй одвіку, а тому, прагнучи вдаль, — знайдемо в собі!
Це і є завершення блукань у Лабіринті Демонічного Дзеркала".
Як чудово, просто, велично. І дозволяє розпочати принципово іншу стежку пошуку. Не прагнучи на край світу. В собі.
Або ось — про дитинність і дорослість. З тих же манускриптів.
"Дитя й дорослий — різні істоти, хоч і зв’язані спільною пам’яттю, особою, ім’ям, родиною і долею. Як гусінь та метелик пов’язані між собою, але є антиподами, так і дитя та дорослий — одвічні антагоністи і навіть вороги (крім тих випадків, коли дорослий зберігає в собі дитячу душу). Принципова різниця цих порівнянь в тому, що метелик і гусінь — єдиний, природний потік розкриття першосуті, а дитя і дорослий — пов’язані так, як убитий і убивця, хворий і той, хто його заразив.
Дитя — дивовижно чиста істота, довірлива, щира, доброзичлива, готова до будь-якого шляху, готова да-ти плід радості й любові. Дорослий прищеплює дитині заразу етично-моральної чуми, злобного виховання, уз-годженого з певними цілями й традиціями, і ніжна душа маляти починає покриватися корою заздрощів, ненависті, підлості, лінощів, осуду, брехні, а згодом — убивства й зради. Так нищиться в душі юної істоти Крилатий Геній Правди, а в тій же лялечці виростає кажан Зла".
Страшне попередження долинає з сивої давнини, проте в Космічній Ері люди нарешті збагнули просту правду самокритичного пророцтва. Збагнути — отже, покаятися. Покаятися — вернутися на забуту стежку.
Після древніх манускриптів Ані Гейя зацікавилася низкою книг та записів про людей, котрі прагнули по-долати відчуженість природи, вийти з колії технізації світу, вернутися в лоно магічної цілості. Таким був украї-нський мудрець Григорій Сковорода, таким озивався з минулого німецький поет Новаліс, котрий прагнув відродити магічну людину. "Щоб тіло стало духовним, а душа — тілесною". Прекрасна мрія, і саме тут має бути рі-шення. Дерева й хмари — кінчики моїх пальців, зірки — мої рецептори почуттів, Всесвіт — тіло титанічної людини. Навіщо тоді ракети, комп’ютери, лабораторії, будівлі? Коли все і всюди — Я!
Все це гаразд, все це — прекрасно, але рішення! Де воно? Як спростити буття, як вийти з лабіринту?
Та ось з двадцятого віку надійшли нові матеріали. Вони були з грифом: ПОЗАНАУКОВІ ЕКСПЕРИМЕ-НТИ. ШИРОКОГО ПІДТВЕРДЖЕННЯ НЕ ПІДТРИМАЛИ.
Папка із свідченнями про "Фітогомо", або "Людину-Квітку". З таємничою легендарною постаттю спіл-кувалася романтична Русалія — лікар-психіатр та її друг Григорій Гук, брат знаменитого Юрія Гука та не менш відомого Бориса, одного з творців Математики Цілості.
Вони запевняли, що їхній сучасник зумів об’єднати свою психогенетику з флорою, став свідомим уча-сником життя Планетарної Квітки, що йому зелене царство відкрило свої таємниці й еволюційні глибини. А що ж далі? Що сталося з Русалією та Грицем?
Тут теж таємниця. Достеменно відомо, що після якоїсь особистої трагедії романтична пара побувала в Кіберцентрі, де Борис Гук сконструював експериментальний хроноскоп "Резонанс Еволюції". Відбувся сеанс контакту з майбутнім (кінець двадцять першого століття). Отже, це вже десь наша епоха. Чому ніхто ие знає про такий контакт в житті? Чи мости в часі законспіровані, засекречені?
Далі… Русалія й Гриць раптово зникають. Ніхто нічого про них більше не згадує. Про "Фітогомо" теж.
Якщо це правда, якщо був такий прорив у серце флори, то хіба щирість Гейї недостатня, щоб повторити спробу? В душі хвилювання, ніби вона має до цього якесь торкання, ніби Русалія, Гриць, та й легендарний "Фітогомо" — не луна минулого, а проста й дитяча реальність сучасності.
Гейя вирішила діяти…
Поглибила заняття по аутотренуванню, медитації, побувала в багатьох лабораторіях психоботаніки. Вче-ні вже вивчали контакти з психополем флори, проте домінувала думка, що рослинний світ перебуває на низь-кому рівні чутливості, не сформував розуму, а отже — не має свідомості. Дівчині такий зверхній напрямок до-сліджень був не до душі, вона шукала романтичних, магічних дослідників, проте не змогла їх знайти. Чи, може, вони уникали реклами і віддавали перевагу втаємниченим дослідам?
Вона вирішила діяти самостійно. День за днем виділяла кілька годин для контакту з квітами та деревами. В липні дві тисячі вісімдесят п’ятого року, коли літне буяння природи було в розпалі, дівчина повідомила вихо-вателям школи, що хоче усамітнитися, і перепливла на дніпровські луки. Не взяла з собою жодної крихти хар-чів, вирішила провести експеримент повного самозречення.
Попливли ночі, дні.
Спочатку дівчина прогулювалася луками, зупинялася над квітучими групами білих гвоздик, жовтих іва-ників, диких мальв, милувалася ними, посилаючи ніжним, запашним друзям любов, радість, дружність. Не че-кала швидкої відповіді, просто дарувала себе беззастережно, дякуючи зеленому диву планети за казкове багатс-тво краси й гармонійності.
На третю ніч Гейя ввійшла в стан глибокого зосередження. Чумацький Шлях оповив її чоло зоряними пелюстками, дівчині здалося, що зоряний світ і вона — лише іскорки на поверхні якогось ніжно-променистого моря. Відсутня тривалість, завмерла мить, десь у безвість відкотилися тисячоліття і химери історії.