— Нема вічності, батьку! — різко заперечив син, і в чорних очах загорілися жарини. — Є лише унікальна мить вибору. Спокій природи — то лаштунки нашого сплячого духу. Пам’ятаєш казку про дрімаюче царство?
— Я все пам’ятаю, синку. Ти хочеш вибору? Давай говорити гранично відверто. Чого ти жадаєш від ме-не?
— Тільки одного: знати, чи найближча мені людина здатна збагнути веління миті.
— Якої миті?
— Миті народження. Відкинь дорослу пиху, збагни, що дітям, можливо, відкрито те, що недоступно вам.
— Гм. Я читав ці міркування в манускриптах, які ти мені залишив. Не вважай мене бюрократичною, юридичною звіриною, таким собі паперовим пацюком, що відає лише параграфи законів. Не забудь, що я обра-ний до Всесвітньої Ради не клопотанням якихось меценатів. Зажди, не перебивай! Я відчуваю, може, різкіше, болісніше від тебе загрозу ветхого способу мислення, що його ми досі не можемо подолати. Досягнення будь-яких ділянок життя, пізнання, розвою космічні, вражаючі, проте вони, безумовно, тупикові.
— То чому ж ти…
— Зажди. Я послідовно висловлю все, що дрімало в мені. Те, що в тобі проривається так хаотично, неди-сципліновано. Сотні великих розумів ґрунтовно, настирливо замислюються над альтернативними варіантами дальшого поступу, проте…
— Що проте?
— Виступити супроти потоку віковічної еволюції з казковими, романтичними проектами — це все’дно…
— Не еволюції — інволюції, батьку, — рішуче перебив син.
— Яка різниця? Творча лавина чи руйнівна — хіба інерції руху не однаково, хто стане на її шляху? Со-нячний промінь життєдайний, і він же спопелить тебе, якщо ти необачно вхопиш лишку світлової смаги. Ми маємо справу з стихійними силами, загнуздати які можна лише переважаючими силами, а не дитинністю!
— Ти не збагнув…
— Е ні, я добре збагнув. Ти і твої друзі — ви, ясна річ, не такі собі невігласи. Добре обізнані з системати-кою науки, з висновками світової технологічної практики. Мені зрозуміло, що вам кортить змінити орієнтацію планетарної свідомості, ніби розпочати нову космоісторичну п’єсу.
— Цілком вірно! Переглянути колосальну низку так званих законів, які можуть виявитися не "законами", а лише системою забобонних табу і самообмежень.
— Мій хлопчику! Ось це — якраз найважче. Навіть якщо в цьому є зерно глузду… навіть якщо я стану апологетом отаких божевільних… пробач мені!.. отаких карколомних прожектів… то що можна зробити? Ти переконаєш решту людей — а їх десятки мільярдів, різних — жовтих, червоних, білих, чорних, віруючих, атеїс-тів? Ти їх схилиш до нового розуміння? Гурт хлопчаків і дівчаток стулити докупи легко, проте він так же легко й розпадеться! А потужна ріка людства урочисто нестиме свої води далі…
— У вир катастрофи тече твоя ріка! — спересердя крикнув син, труснувши гривою чорно-синього волос-ся. — А зробити можна на твоєму місці вельми багато. Ми в Дитячій Республіці вирішили звернутися до тебе, як до члена Всесвітньої Ради. У тебе — авторитет, у тебе — право розпочати всесвітню дискусію…
— Ініціаторами якої виступають неповнолітні юнаки й дівчата! — іронічно всміхнувся Речислав, пере-кладаючи не столі папери. — Ти розумієш, що я поставлю себе в смішне становище? Та й для чого ми спереча-ємося? Чому ви, дітвора, не вирішите самостійно провести низку експериментів, які стали б вирішальними для розуміння нових ідей? Хіба вам недостатньо лабораторій, шкіл, технологічних комплексів?
— Батьку! Найстрашніша перепона — деспотія тисячолітньої ноосфери. Опір ваших дорослих стереоти-пів зруйнує будь-який парадоксальний результат. Нові парості не виростуть у тіні похмурих тисячолітніх дерев. Дерева добровільно повинні самоусунутися, перед тим пустивши вгору нові, юні пагони.
— І яких же результатів ви чекаєте від такої метаморфози?
— Несказанних. Формування нового тіла, побудова містка до інших сфер буття, розширення свідомості до всеохопності, Преображення всієї Планети, флори й фауни. Певен, що відкриється стежка до Ери Безсмертя.
— Ого! Далеко залітаєте. Проте все це — лише декларації. їх було досить і в прадавні віки… і нині… Треба тверезо враховувати динаміку світової спільноти.
— Якщо корабель несе на рифи — доречна лише надзвичайна дія, — сумовито сказав хлопець, ніби зне-нацька втративши цікавість до бесіди. — Я бачу одне, батьку. Ви, дорослі, знаєте про безліч катастрофічних симптомів буття, проте спокійно чекаєте апофеозу. Це — сон, сон, про який твердили мудреці всіх народів. Що ж, нам доведеться діяти самостійно, тут ти маєш слушність! Я так і скажу друзям. Прощай, батьку! Ми більше не побачимось!
— Чому ти говориш такі дурниці? Що ти задумав?
— Ти дізнаєшся про це. Дякую тобі за все, І ще раз з жалем кажу: прощай!
Двері зачинилися. Затупотіли кроки. Речислав підхопився, підійшов до вікна. Внизу почулося глухе гу-діння, над стіною смерек промайнула тінь магнельота. І знову тиша. Чорні іскристі очі докірливо дивляться в душу, дзвенить юнацький голос: "Прощай, прощай, прощай!" Чи правильно він діяв, чи врахував серйозність синових замірів? Чи не знехтував унікальну можливість прокласти місточок між поколіннями?
Гори мовчать.
Всесвіт мовчить.
Лише серце стукає тривожно й болісно. Чому? Що воно знає?
ВТІКАЧІ У НЕБУВАЛІСТЬ
Речислав мав право радіти. Йому пощастило вхопитися за кінчик нитки, що вела до втаємниченої групи міжнародної мафії, яка нахабно й злочинно порушувала світову конвенцію про контроль над ПСІЛ-апаратурою. Кілька відомих бізнесменів були тільки прозорим прикриттям підпільних синдикатів по розповсюдженню мо-дерної психоманії. Епідемії слід було поставити край, бо Світова Рада втрачала контроль над орієнтацією юних (та їй не лише їх) поколінь, і мільйони незрілих душ почали пірнати у недосліджені континенти релятивних часово-просторових координат.
Суть винаходу полягала в тому, що з допомогою досить простого пристрою церана (цереброаналога), призначеного для моделювання психопроцесів, люди отримали можливість здійснювати чуттєвий контакт з історичними шарами ноосфери, з вічносущою хронікою минулих періодів. При вдалій суб’єктивній орієнтації тотожність осягалася так глибоко, що дехто з часових мандрівників не повертався до актуальної свідомості, впадаючи в кому. Так загинуло сотні юнаків та дівчат. Лише кількох пощастило врятувати.