Від нори прадавньої донині
Вість летить, жахає нас крильми:
Ворог найпекельніший Людині —
Супротивник Бога — Князь Пітьми!
Він тримає нас в тяжких тенетах,
Він веде у лабіринт спокус,
І назавжди кида всіх у Лету
Демона отруєний укус…
А проте запитання химерне
Ставимо містичному уму:
Хто ж він є — Архангел той майстерний,
Що зумів приборкати пітьму?
Князювати — значить володіти,
Дати лад та ще й кудись вести…
Жити і у злості пломеніти —
Хто б хотів абсурдної мети?!
Князь Пітьми — хто в битві із марою
Проклада над прірвою мости, —
СВІТЛО, що панує над імлою,
Сіє в ній істоти і світи!
Гей, провітріть розум свій, схоласти!
Будьте зміями, але й дітьми:
Щоб марі у пащу не упасти —
Станьмо всі Володарями Тьми.
Інтродукція
…Пишу ці рядки, читачу, в буряні дні кінця двадцятого віку. Поступово вимальовується пунктир гряду-щої картини двадцять першого віку, і я переконуюсь, що моя дитяча свідомість та надсвідомість правдиво за-глядали у надра примхливого часу, визначаючи потужні джерела таємничої причинності. Захиталася і впала тисячолітня московська в’язниця. Під ураганним вогнем світових інформаційних батарей корчиться, стікає кров’ю, агонізує комуністична ідея. Може, варто було б зловтішно спостерігати за тим конанням, згадуючи му-ки й страждання мільйонів людей, та й свої власні… але в душі наростає засторога, душа підказує мені, що така хвацька перебудова, такий блискавичний перерозподіл сил і політичних прапорів не що інше, як уміле, заздале-гідь заплановане режисерування сюжету світового спектаклю. Тепер ще важливіше, аніж в попередні роки, вия-снити, визначити: хто ж є правдивим сценаристом і керівником планетарного балагана? Десь самі політики не відкидають такої можливості, бо хіба всі вони не повторюють щодня на всі лади сакраментальну фразу: "на міжнародній арені"?
Міжнародна арена! Ось таємниця тисячоліть. Ось де заритий собака нашої пекельної долі. Політики, жу-рналісти, філософи визнають цей факт, звикли до нього. Але якщо звернути їхню увагу па таке загальне ви-знання, то вони, безумовно, загукають про умовність, символічність, відносність такого визначення. Але ж фра-за виникла недарма! Закони Слова-Логоса точно, адекватно відобразили страшну реальність, зробивши її бу-денним фактом.
Це змушує нас переосмислити безліч інших буденних психоштампів. А перш за все тих стереотипів дум-ки, звичок, обрядів, табу, забобонів, вірувань, законів, що посіяні апологетами релігій, науки, вікових традицій, містики, так званої "культури", літератури, мистецтва. У видіннях життя двадцять першого віку, які я пропоную прочитати, спробуємо посіяти зерна казкової рослини, Що її наші пращури називали ломикаменем, або розрив-травою. Я вбачаю таку рослину у вільній думці, яка не злякається глянути на світ, на себе, на так звані "скарби духу, культури, науки" оком дитини і, визначивши убогість, злиденність, мізерність всієї споруди "цивілізації", безстрашно скаже у вічі Самому Деміургові: "Шановний Майстре! Чи не пора самокритично визнати, що вся Твоя мільйоннолітня робота — жахлива помилка і безнадійний брак?!" Я не проголошую остаточного вироку. Хірург до останньої секунди змагається за життя хворого. Навіть при констатації клінічної смерті є надія на повернення душі до агонізуючого тіла. Учитель Нового Завіту здолав табу смерті навіть тоді, коли його друг Лазар почав розкладатися, показавши нам, що для Любові відсутні будь-які заборони, що навіть так звані "за-кони природи" тануть, надають, щезають перед всевладною волею Духа, який вирішив більше не повертатися до своєї тисячовікової темниці…
Частина перша
Сума любові
Діти, не лякайтеся пітьми,
В ній казкові сховано дива,
Птахи там з пломінними крильми,
Все, що вмерло,— знову ожива…
Таємниці зримо постають
У чаклунських єдностях віків,
Розквітає Лотосом прасуть
У пестливім одкровенні снів.
Діти, мужньо крильми тріпочіть
Понад морем ночі Прибуття!
Вас тримає промениста сіть,
Та зове одвічнеє Життя…
ПРОЩАЛЬНА РОЗМОВА
На робочому столі Головного Детектива Планети Речислава замиготів малиновий вогник виклику. Не-вдоволено зітхнувши, він натиснув клавішу на пульті універсального інформа. Чорно-матовий прямокутник міні-екрана ожив, наповнився барвами, в ньому вимальовувалося об’ємне зображення чорнявого юнака: суворо зсунуті на переніссі брови, гострий погляд темних очей, худі аскетичні щоки.
— Вітання тобі, батьку, — сказав хлопець.
— Вітання, синку, — скупо всміхнувся Речислав. — Добрий день, Вікторе. Де ти, звідки? Яким вітром?
— По-перше, не називай мене Віктором, — зігнорував усмішку батька юнак. — По-друге, я прибув до твоєї заміської резиденції і чекаю внизу. Має відбутися серйозна розмова…
— Ти знову своєї, — іронічно похитав головою Речислав. — Відстоюєш якісь хлоп’ячі дурниці, ніби ве-льми принципові речі…
— Саме принципові, — підкреслив хлопець. — Мене назвали Віктором-Переможцем ще тоді, коли я був лише ембріоном людини. З мене могло вийти що завгодно — нікчема, розпусник, боягуз, ледар. Хіба не коміч-на перспектива? Не відаючи призначення речі, явища, а тим більше людини, як можна визначити наймення? Адже наймення — це…
— Віктор для тебе непрестижне ім’я, — стримуючи роздратування, перебив сина Детектив. — І ти обрав для себе ідіотську кличку, або, як в двадцятому столітті говорили злочинці, кликуху, — Будяк!..
— Прекрасне наймення, — з гідністю відповів син. — Вся наша група — хлопці й дівчата — вирішила взяти для себе імена з царства флори. У рослин є чому повчитися. Хіба не так? Ти тільки прислухайся — будяк! Бути, будити, будувати, Будда. А сама рослина — яке диво! Малинова квітка, всеозброєність, незламна життєдайність…
— Гаразд, гаразд, — примирливо мовив Речислав. — Називайся ким хочеш, аби тільки ти став мислити не так хаотично й анархічно…
— Боюся розчарувати тебе, батьку! Я прибув так терміново для серйозної розмови…
— Що означає категоричний наголос — серйозна розмова? Знову хочеш дратувати мене своїм дитячим максималізмом?
— Татку! Я ще раз повторю: розмова має бути не лише серйозна, а й… прощальна, якщо…
— Прощальна? Що за витівки? Який тебе ґедзь вкусив, що ти прилітаєш за тисячі кілометрів для ось та-ких хворобливих натяків? Піднімися до мого кабінету, вирішимо твої проблеми лицем до лиця.