Та ми ще повернемося у подальших спогадах до Великих Учителів Сходу, а тепер поведемо знову річ про немовля.
Народившись в Англії, Франції, на Новій Гвінеї, я був би сином свого віку й роду, шалено відстоюючи той чи інший світогляд, дорогий для моїх близьких, в чому б він не полягав — у відкриттях Коперніка, а чи в твердженнях чаклуна. А якщо моя свідомість в будь-якому з цих випадків згоджується і стає апологетом тради-ції батьків, то де ж тоді Я — Неповторний Суб’єкт? Чи його нема? Чи він лише випадкове твориво епохи, мо-менту, суспільства, стихійних переплетінь подій, явищ, істот, інформації?
У більшості випадків так воно і є. Проте ж буває, коли дитя протестує і тужить, відчуваючи іншу реаль-ність, хоча її й не бачать земні очі. Тюремний нагляд вельми чутливо визначає появу таких дітей і обрушує на них всю потугу переконливості та сили: якщо пощастить завербувати таку душу для апології Темниці, тоді ув’язнені мають нових талановитих проповідників Невідомого Господаря, ким би він не був — Творцем Світу, Визволителем Людства або Ідеалом Світлого Грядущого Світу.
Скептики повчально вкажуть мені, що я змішую різні світогляди — первісні, забобонні, наукові; адже ці останні підтверджені суспільною практикою Людства! Теологічні моделі Всесвіту, мовляв, лише суб’єктивні химери ума, а наукові — поступове конкретне пізнання реального Світу, в якому ми живемо.
Ні, читачу! Все правильно. Жодної різниці нема між цими світоглядами, дитячі вони, дикунські чи архі-наукові — байдуже! Бо вони уявляють Всесвіт, як щось одвіку дане, як певну споруду, механізм, систему — стаціонарну чи динамічну, непорушну чи пульсуючу або таку, що розбігається, у неосяжність. У будь-якому випадку ми визнаємо наявність дому Буття, в якому ув’язнені. Навпаки: більші масштаби — менше шансів вирватися з Вселенської Темниці. В моделі Світу, де панує синайський деспот Єгова, ще є можливість повстан-ня та вибору (згадаймо бунт ангелів на чолі з Сатанаїлом), а з метагалактичиого лабіринту сучасної науки виходу нема!
Апологети точного знання (та й не лише точного) обуряться, називаючи все це маренням божевільного або демагогією чи еклектикою (ще можна прив’язати кличку невігласа, неука або щось влучніше). Ще б пак! Так багато праці прикладено, щоб збагнути, описати Світ, його закони, і раптом — невігласна заява про те, що будь-яка модель світу — рівноцінна!
І все ж — я наполягаю, що це так! Ми про це поговоримо пізніше, коли немовля виросте, прагнучи до пі-знання і самопізнання. А тепер визначимо лише одне: Світ такий, як і ми! Він — то проекція наших уявлень, він — це творення колективного світового суб’єкта (або національного чи групового).
Згадаємо історію пізнання. Юрба завжди приймала ту світоглядну модель, котру їй нав’язували жерці або вчені. Масі достатньо було загальноприйнятого. І їхня суспільна практика чудово мирилася з будь-якою моделлю, навіть наймістичнішою.
Та приходили сумніви, множилися народи, дух рвався до нових обріїв, дії та чуття, пізнання й самопі-знання. Плоска модель Землі не задовольняла душу, склепіння над Світом не втримувало бунтівний дух. З’явилися моделі земної кулі, довкола якої бігають планети й Сонце, потім — моделі Землі, що кружляє довко-ла Світила, а далі — Земля загубилася в хороводі незліченних зоряних спіралей.
Та чи народився дух людський в інше буття, в якісно інший Всесвіт? Чи став він вільним?
Плоска Земля чи куляста, на спині черепахи вона перебуває, чи крутиться довкола Сонця — нічого не мі-няється, по суті, лише стіна світової Темниці відсунулася на мільярди світлових літ, у безмежність! Цей факт особливо підкреслюють творення світових фантастів, котрі кидають своїх героїв у безодні віків та просторів, але ті герої — такі ж нікчемні в’язні тілесності, як і герої архаїчної Ойкумени…
І найстрашніший результат такого "прогресу" пізнання — це масова переконаність людства, що так воно і є, що ми — вічні в’язні видимого світу.
…Отже, народилося дитя. Субстанційний згусток тілесності, певний ембріон, у котрому прихована Тай-на. Проте для родичів, батьків, для загсу, де немовля реєструється, для попа, який хрестить дитину, для школи, де почнуть навчати її, — все ясно. Це — громадянин такої-то країни, спадкоємець он яких традицій, він "пови-нен" виконувати ось такий і такий обов’язок і продовжити діяння предків в ген такому напрямку. І лише дитину жоден дорослий з цього тлуму не запитував, хто вона, звідки вона, яка мета її приходу в цей тяжкий, хаотич-ний світ? Що — нема такої мови, щоб ми нею запитали, а дитя повідало?
Звідки ми знаємо це? Можливо, вона є і готова до дії, та наш світ так дружно й агресивно нападає на но-воприбульця, що все принесене з Тайни забувається, відпливає в сон, у небувалість, у казку…
Довірливо й оголено входить сюди ЩОСЬ чутливе, вібруюче, ніжне. У нього відсутнє ім’я, борг, спеціа-лізація, знання. Лише первинні функції смоктання, травлення, сну, рефлекси болю, задоволення — все це за-кладено в мільярднолітньому коді першоклітинок, першоцеглинок Життя. Але настільки пластична субстанція буттєвості, що з тої ж основи можна виліпити і звіроподібного Мауглі, і божественного Платона. Скептики возрадуються: "Це доказ того, що людина — суспільна тварина!" Навпаки, це доводить, що в основі всіх життє-вих проявів — одна й та ж сутність, Що віддзеркалює т є, що оточує її, тобто вона може проявитися (самопроя-витися) відповідно до наявності динамічних творчих можливостей, накопичених духом людства, а також і сво-єю пробудженістю.
Уявіть собі, що актор, котрий грає Гамлета чи короля Ліра або козацького гетьмана, зненацька забув, що він такий-то актор, що він людина XX віку. І забули про це всі інші актори, глядачі, довколишні тварини і сти-хійні сили. Миттю міняється реальність, час, космос…
Мені часто марилися дивні видіння та сни. Вони були не випадкові, а послідовні, логічні, спадкоємні. В дитинстві такі видіння пропливали, мов хмаринки літньої днини, не залишаючи сліду па небі свідомості, а піз-ніше, — нагромаджуючись, творили грозові тучі роздумів, спричинялися до блискавиць мислення й осяяння. Ще пізніше моя супутниця і другиня, незалежно від мене, бачила аналогічне видіння. Така тотожність вразила мене, співставляючи химерні враження різних психік, ми реконструювали нетутешню реальність, котра переду-вала всій видимій та відомій Ойкумені нашого людства.